Здібності. Від чого вони залежать?

Особливий інтерес викликає питання про здібності. Як рано і як глибоко проявляється їх відмінність? Чи не можна "вивести" своєрідність здібностей з особливостей нервової системи?

Звичайно, навчання дітей з високою та низькою динамічністю нервових процесів буде, мабуть, при інших рівних умовах йти по-різному.

Звичайно, музичний слух буде розвиватися у дітей з високою чутливістю інакше, ніж у дітей з низькою чутливістю. Але ці особливості нервової системи можуть лише накласти відбиток на хід розвитку здібностей, не більше.

Навіть найпростіші елементи здібностей не можна звести до задаткам - людські здібності взагалі складаються з психологічними законами, а не просто закладені у властивостях нервової системи.

Тим більше неможливість звести до проявів вроджених задатків формування специфічно людських здібностей, пов`язаних з історично склалися видами людської діяльності, - музичних, мовних, конструкторських, математичних, сценічних, образотворчих і т.д.

Саме тому індивідуальні особливості здібностей залежать, перш за все, не від задатків (хоча непрямого їх впливу заперечувати не можна), а від особливостей навчання і виховання. Саме відмінність у способах навчання (в повсякденному житті часто непомітне) утворює відмінність в здібностях.

Однак якщо здібності не вроджені, а складаються в діяльності, якщо вони результат навчання, чи можна знайти такі методи, при яких та чи інша здатність складалася б у всіх дітей на найвищому рівні? Прикладом такого навчання служать експерименти А.Н.Леонтьева по формуванню музичного слуху у тих, кого віднесли до абсолютно нездатним. (Вам не доводилося, до речі, зустрічати засмучених батьків, дітям яких за подібною причини відмовлено було в прийомі в музичну школу?)

"Нездатність" полягала у відсутності у випробовуваних звуковисотного слуху, тобто вони не могли правильно розрізняти звуки по висоті.

А.Н.Леонтьев, вивчивши з психологічної точки зору природу звуковисотного слуху, припустив, що для оцінки висоти звуку людина повинна відтворити цей звук, "проспівати його про себе". У звичайних умовах таке "пропевание" відбувається абсолютно автоматично, неусвідомлено. Це просто непомітна для людини вібрація голосових зв`язок, за допомогою якої відбувається випробування висоти. Точність оцінки залежить від точності "пропевания", відповідності між висотою чутного звуку, яка визначається частотою коливань повітря, і частотою коливань голосових зв`язок.

Самі досліди полягали в тому, що випробовуваних вчили підлаштовуватися до висоти звуку. Спочатку вони голосно пропевать звук в той час, коли він тривав, поступово підлаштовуючись голосом до його висоті, потім переходили до підстроювання про себе. В результаті вдалося домогтися зникнення "звуковисотної глухоти", поліпшення розрізнення висоти звуків у багато разів.

З усього сказаного можна зробити висновок: судження про спадкової здатності чи нездатності дітей виникають, як правило "тоді, коли ми не знаємо, як найкращим чином ці здатності формувати (або взагалі не ставимо собі такого завдання, вважаючи, що головне - передати дитині певне коло знань і умінь).