Рушійні сили розвитку дитини

Коли ми говоримо: «Дитина розвивається нормально», ми маємо на увазі, що за графіком відбувається не тільки його фізіологічне дозрівання, а й зростання його психічних можливостей. Настане пора - і він вперше посміхнеться, в потрібний час почне впізнавати матір, в свій термін заговорить. Зміни відбуваються в дитині закономірно, у відомій послідовності. І природно, виникають питання: чим визначається процес дитячого розвитку?

Які його рушійні сили? З приводу того, що грає вирішальну роль у формуванні дитячої особистості, здавна ведуться суперечки у філософії, психології та педагогіці. Ряд зарубіжних авторів стверджує, що розвиток здібностей, характеру, моральних якостей особистості дитини нібито фатально зумовлена його спадковістю, заданої йому від народження генетичною програмою, і протікає спонтанно, незалежно від умов життя і виховання. Такого роду теорія спонтанності дитячого розвитку суперечить даним дитячої психології та вікової фізіології та призводить до помилкового розуміння можливостей і завдань виховання. Прикладом цього може служити система «вільного виховання» дошкільнят, яка дуже популярна в ряді західноєвропейських країн і країн Америки. Прихильники цієї системи виступають простивши будь-якого цілеспрямованого навчання і виховання маленької дитини, пропонуючи створювати лише зовнішню обстановку для «самовираження», для «самовиявлення» дитячої особистості. При такій системі виховання батьки і вихователі приречені на пасивність і бездіяльність, оскільки передбачається, що розвиток дитини йде все одно само собою, спонтанно і вихователь нічого не може додати до того, що дано дитині «від природи». Легко зрозуміти, що питання про те, чи можна зводити виховання до створення лише деяких зовнішніх умов для спонтанного розвитку дитини, зумовлене його генетичним фондом, має не тільки наукове, а й першорядне практичне, життєве значення. Від того, зокрема, як підуть до його вирішення батьки, залежить, наскільки вони активно і відповідально поставляться до своїх батьківських обов`язків. Чи стануть вони легковажно виправдовувати свої педагогічні прорахунки і помилки уявними вродженими вадами дитини, або ж, уважно вивчаючи дитини, наполегливо опановуючи педагогічними знаннями і вміннями, зуміють виявити його справжні можливості і належним чином забезпечити його всебічне виховання. Вітчизняні педагоги і психологи, підкреслюючи важливість цілеспрямованого формування здібностей і моральних якостей дитячої особистості, виступають проти фаталізму, проти концепції спонтанного розвитку і системи «вільного виховання». Для того, щоб реалізувати потенційні психофізіологічні можливості дитини, необхідно правильно організувати його цілеспрямоване навчання і виховання вже в дошкільному віці. Метою дошкільного виховання є всебічний фізичний, розумовий, моральний, естетичний розвиток дітей і підготовка їх до школи. Вона повинна бути пов`язана з життям і сучасністю і будуватися відповідно до вікових психофізіологічними особливостями дітей. Вітчизняна система дошкільного виховання будувалася на науковій основі, на основі педагогічних, психологічних і фізіологічних досліджень. Ці дослідження показали, що, хоча вроджені особливості дитини і хід дозрівання його організму, його нервової системи протягом дитинства є важлива умова і необхідну передумову психічного розвитку, спадкові задатки не визначають фатально ні ходу, ні рівня цього розвитку. Вирішальну роль в тому, які можливості розвинуться у дитини, які моральні якості у нього сформуються, грають умови життя і виховання.

Важливе значення для правильного розуміння ролі виховання у розвитку дитини мали фізіологічні дослідження І. П. Павлова і його послідовників, в результаті яких було встановлено, що умовнорефлекторні механізми психічної діяльності формуються під впливом умов життя дитини, під впливом навчання в широкому сенсі цього слова.

Теоретичні та експериментальні дослідження Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна та інших психологів свідчать про те, що жодне з специфічно людських психічних качеств- логічне мислення, осмислена пам`ять, творча уява, моральні уявлення, почуття і звички - не може розвиватися у дитини незалежно від виховання, в результаті спонтанного дозрівання вроджених задатків. Вони формуються протягом дитинства в процесі засвоєння дитиною соціального досвіду, накопиченого попередніми поколіннями, шляхом оволодіння створюваними суспільством поняттями, способами діяльності і моральними нормами поведінки. Передача дитині і засвоєння їм соціального досвіду складають істота людського виховання, яке відіграє, як писав Л. С. Виготський, «провідну роль» в психічному розвитку підростаючого покоління.

Засвоєння дитиною нових знань і умінь, формування його здібностей відбувається не шляхом пасивного сприйняття впливів вихователя, а в активній формі в процесі різних видів дитячої діяльності - гри, праці, навчання і т. Д. Важливе завдання виховання полягає в тому, щоб правильно організовувати цю діяльність, збагачувати її зміст, надавати їй потрібні для вирішення виховних завдань напрямки.

Отже, від виховання залежить дуже багато чого. Однак з цього зовсім не випливає, що будь-який виховний вплив призведе до бажаного результату. Марно намагатися ліпити з дитини, як зі шматка мокрої глини, все, що вам заманеться, не рахуючись з віковими та індивідуальними психофізіологічними особливостями малюка, не погодившись з його схильностями і інтересами, не враховуючи того, за допомогою яких методів і при якій організації його діяльності можна забезпечити оптимальні умови для його фізичного і духовного розвитку. З народженням дитини мати і батько змушені, так би мовити, опановувати другою спеціальністю, ставати людьми, обізнаними і в педагогіці, і в психології, і в фізіології дитячого розвитку, з тим щоб не сліпо, шляхом проб і помилок, йти до наміченої мети, а свідомо вирішувати поставлені перед ними відповідальні завдання виховання всебічно, гармонійно розвиненої особистості. В епоху науково-технічного прогресу особливого значення набуває завдання виховання нової людини - міцного і здорового, шірокообразованного, всебічно розвиненої. Вирішальна роль у вирішенні цієї першорядної важливості завдання належить родині. Батьки, виховуючи свою дитину, повинні постаратися правильно оцінити можливості малюка і розумно використовувати ці можливості з метою його всебічного фізичного, розумового, морального і естетичного розвитку.

Можливості маленької дитини великі. Дослідження, що проводилися в останні роки в нашій країні і за кордоном, свідчать про те, що шляхом спеціально організованого навчання можна сформувати у дошкільнят такі знання і вміння, які раніше вважалися доступними лише дітям значно більше старших вікових груп.

Дані про великі можливості дошкільнят дають підставу батькам і педагогам вишукувати нові шляхи розумного використання цих можливостей, знайомлячи дітей не тільки з окремими явищами природи і суспільного життя, а й з найпростішими зв`язками і взаємозалежностями між ними, домагаючись більш високого рівня їх фізичного, розумового і естетичного розвитку, виховання у них таких моральних уявлень, почуттів і звичок, формування яких раніше здійснювалося на більш пізніх ступенях вікового розвитку. Однак проблема полягає в тому, які ж межі розумного використання дитячих можливостей.

Як сказав якось відомий психолог професор Оксфордського університету Д. Бруннер, дитину будь-якого віку можна навчити яким завгодно знань, якщо використовувати для цього відповідні методи. Є дані, наприклад, що при спеціальній інтенсивної тренуванні немовлята можуть навчитися плавати, півторарічні малюки засвоюють навички читання, діти 4-5 років опановують досить складними логіко-математичними операціями і т. Д. Ідея прискорення, штучної акселерації викликає своєрідний ажіотаж у частині батьків, які, плекаючи честолюбні задуми в якомога коротший термін виростити зі своєї дитини «вундеркінда», намагаються, не рахуючись з психофізичними особливостями дітей дошкільного віку, передчасно про учать малюка недоступним ще його розуміння знань і вмінь, навантажують його непосильними навчальними завданнями.

Такий необачний і необережний підхід до використання дитячих можливостей вельми небезпечний і може завдати непоправної шкоди дитині.

Мова йде не тільки про найближчі безпосередніх результатах виховних впливів. Значно важливіше ті віддалені наслідки, які далеко не завжди піддаються однозначного прогнозування. Ось чому доводиться рішуче застерігати проти необґрунтованого експериментування. В процесі вдосконалення змісту і методів дошкільного виховання треба мати на увазі наступне. По-перше, не можна забувати про те, що ми маємо справу з маленькою дитиною, дозрівання організму якого ще триває, формування морфофизиологических властивостей мозку якого ще не закінчилося і працездатність якого ще обмежена. Тому треба враховувати не тільки те, які знання і вміння дошкільнята можуть засвоїти при інтенсивному тренуванні, але й те, яких фізичних і душевних сил це від них зажадає. Бо всяка перевантаження і викликається нею перевтома загрожують справити негативний вплив на стан здоров`я дошкільника, на її фізичний і розумовий розвиток. Для того щоб уникнути перевантажень, треба раціонально організувати режим дня дитини, передбачивши правильне чергування сну і неспання, короткочасні (не більше 30 хвилин) навчальні заняття і вільні ігри - всі заходи, що проводяться в закритому приміщенні, і фізичні вправи, а також прогулянки на свіжому повітрі. По-друге, треба враховувати не тільки те, що може завчити дитина, але і те, якою мірою він здатний осмислити засвоєне і наскільки це корисно для загального розвитку малюка. Можна, наприклад, домогтися того, щоб дошкільник завчив таблицю Менделєєва і став досить жваво розповідати про неї оточуючих. Але не варто, чи задуматися над тим, навіщо йому потрібні подібного роду чисто словесні знання, ні на що не спираються і ніяк не пов`язані з його життєвим досвідом? Крім вироблення у дитини шкідливої звички говорити про те, в чому він толком не розбирається, навряд чи ми чогось досягнемо. По-третє, передчасне, надранньої навчання дошкільника загрожує порушити нормальний хід гармонійного розвитку людської особистості. Справа в тому, що на кожному ступені вікового розвитку формуються в певній послідовності найцінніші людські якості та здібності. Так, при правильному вихованні в дошкільному віці найбільш інтенсивно розвиваються цілісне сприйняття навколишнього світу, наочно-образне мислення, творча уява, безпосереднє емоційне ставлення до оточуючих людей, співчуття до їхніх потреб і переживань. Всі ці якості мають першорядне значення не тільки для маленької дитини, але і для зрілого, дорослої людини. Причому виявляється, що якщо в дошкільному віці такого роду якості не будуть належним чином сформовані, то заповнити виниклий недолік пізніше виявиться справою, дуже важким, а часом і неможливим. Беручи до уваги особливе значення дошкільного виховання в загальному процесі формування людської особистості, не слід батькам намагатися передчасно навчати малюка недоступним його розуміння, знань, формувати у нього складні формально-логічні операції, прагнучи швидше перетворити його з дошкільника в школяра.

Завдання полягає в тому, щоб, враховуючи вікові особливості та можливості малюка, виховувати у нього в першу чергу такі найцінніші якості, як здатність уважно спостерігати дійсність, творчо змінювати цю дійсність в своїй уяві, відчувати прекрасне в природі і мистецтві, відповідально ставитися до своїх маленьких трудових обов`язків, емоційно відгукуватися на потреби інших людей і прагнути допомогти їм у разі потреби. Для виховання цих найважливіших якостей в дошкільному віці є особливо сприятливі умови, і, будучи сформовані належним чином вперше роки життя дитини, вони увійдуть потім у золотий фонд зрілої людської особистості.