Методологічні аспекти дослідження малої групи

Звернемося до поняття методології наукового дослідження, як воно трактується у вітчизняній традиції вивчення соціальних явищ. Найбільш чітко суть

згаданого поняття сформульована Г. М. Андрєєвої, що виділяє три його значення, кожне з яких відповідає певному рівню наукового

підходу: загальну методологію - деякий філософський підхід, загальний спосіб пізнання, який приймає ісследователем- приватну (або спеціальну)

методологію - сукупність методологічних принципів, які застосовуються в даній області знання-конкретну методологію - сукупність конкретних

методичних прийомів дослідження.

Тут мова в основному піде про методологію в її другому значенні, причому обговорення проводиться в трьох напрямках:

- розглянуто ряд методологічних принципів дослідження соціальної групи з урахуванням вимог, що пред`являються ними до аналізу даного

дослідного об`єкта, тобто виділені основні лінії аналітичної роботи, які диктуються застосуванням відповідних методологічних принципів;

- показана необхідність врахування тих чи інших положень методологічного характеру при інтерпретації матеріалів конкретного емпіричного

дослідження;

- спеціально розглядається методологія в її власне методичному значенні, представлені основні методи отримання наукової інформації про малу

групі.

Методологічні засади дослідження групи. Що стосується розгляду методологічних принципів дослідження групи, то ми зупинимося на

трьох з них: принципі діяльності, принципі системності та принципі розвитку. Вибір зазначених принципів аж ніяк не випадковий: він обумовлений тієї серйозної

теоретичним опрацюванням, якої зазнав у вітчизняній літературі питання щодо можливостей їх реалізації стосовно різних

аспектам групового функціонування. З огляду на, що розгорнутий аналіз обговорюваного питання з опорою на відповідні теоретичні розробки

попередніх років вже проводився одним з нас [см. Кричевський, 1985- Кричевський і Рижак, 1985], ми позначимо лише основні лінії додатки цих

принципів до дослідження соціальної групи, її феноменів.

Так, в згоді з наявними теоретичними уявленнями (перелік літературних джерел см. В [Кричевський і Дубовская, 1991]) специфіка

принципу діяльності в даному випадку характеризується наступними моментами:

- перш за все діяльність розуміється як спільна колективна (групова) діяльність-при цьому виділяються форми організації, рівні і

зміст спільної діяльності;

- передбачається обов`язковий розгляд групи, її феноменів в контексті спільної діяльності індивідів, що означає прийняття в якості

основного об`єкта дослідження не лабораторних, а реальних соціальних груп: тільки в них міжособистісні відносини розкриваються у всій своїй

повноті, виступаючи формою реалізації суспільних відносин;

- проводиться ідея розуміння групи як колективного або сукупного суб`єкта діяльності, яка орієнтує на вивчення відповідних атрибутів

останнього - групових потреб, мотивів, норм, цінностей, цілей і т.д., виявлення і опис цілісних характеристик групового процесу;

- висувається теза про правомірність інтерпретації спільної діяльності не тільки як фактора, що конструюють групу, як інтегратора групових

процесів, але і як підстави процесу розвитку групи.

Общепсихологическая розробка категорії діяльності [Леонтьєв, 1975] і теоретичний аналіз соціальної групи вказують на необхідність врахування

різноманіття діяльностей, що реалізуються соціальною групою як сукупним суб`єктом. У найзагальнішому вигляді групові діяльності можуть бути

розглянуті в двох найважливіших аспектах:

- з боку вирішення поставлених перед групою завдань, пов`язаних із здійсненням її цільової функції в рамках певної соціальної структури і як

наслідок цього отриманням деякого групового продукту;

- з боку підтримки внутрішньої рівноваги і стійкості в групі, збереження її як цілого, згуртування.

Діяльності, що відносяться головним чином до першого з названих аспектів, за спеціальною термінологією характеризуються як інструментальні, а

діяльності, що стосуються переважно другого з них, - як соціально-емоційні, або експресивні. В останньому випадку маються на увазі

різноманітні форми міжособистісного спілкування членів групи в основному у вигляді самостійної активності і частково в зв`язку з реалізацією

інструментальної діяльності. При цьому, виходячи з розроблювального у вітчизняній психології принципу єдності спілкування і діяльності, можна

говорити про тісний взаємозв`язок обох типів групової діяльності, їх співпідпорядкованості (в залежності від провідного типу) і взаємовплив.

Зауважимо, що викладена вище схема класифікації групових діяльностей багато в чому грунтується на двомірному аналізі групи, що бере початок в

згадуваному вище дослідженні Ч. Барнарда і досить широко представленій в сучасній соціально-психологічній літературі.

Важливу евристичну функцію в дослідженні феноменів соціальної групи виконує принцип системності, або системний підхід. спеціальний аналіз

характеристик цілісної соціальної системи, додаток системних ідей до общепсихологической і соціально-психологічної проблематики, нарешті,

власна розробка питання (перелік використовувалися в аналітичній роботі джерел [Кричевський і Дубовская, 1991]) дозволяють позначити ряд

істотних, з точки зору системного бачення групи, моментів:

- акцент на пошуку в групі власне групового - специфічно групових (системних) новоутворень типу групових норм, цінностей, цілей, рішень

тощо.- вивчення їх впливу на відповідні аспекти індивідуальної поведінки;

- обов`язкове співвіднесення тих чи інших індивідуальних характеристик членів групи з деятел`ностним контекстом групи з метою з`ясування

релевантності цих характеристик груповим завданням;

- облік наявності в групі особливих інтеграційних чинників, що забезпечують збереження її якісної своєрідності, нормальне функціонування і

розвиток (до числа таких факторів можуть бути віднесені, зокрема, процеси керівництва і лідерства, що виконують функцію організації та управління

групою, а також нормативне регулювання внутрішньогрупового поведінки, що має на меті перешкодити відхилення окремих індивідів від групових

стандартів);

- необхідність трактування розгортаються в групі процесів і відносин як багаторівневих і багатовимірних явищ, причому, враховуючи

підпорядкованість групових діяльностей, правомірно говорити і про співпідпорядкованості похідних від них систем відносин в групі, їх поуровневой

організації;

- розгляд групи як функціонуючої в часі відкритої системи з урахуванням можливого спектра її екологічних детермінантів;

- прийняття до уваги наявності двох основних сфер життєдіяльності групи як відповідають активностей інструментального та експресивного типу -

ділової (трудової, інструментальної) сфери і емоційної (міжособистісної) сфери;

- підкреслення взаємозв`язку і взаємовпливу групових феноменів;

- включення імовірнісного фактора в аналіз закономірностей групового процесу, розуміння складної (системної) детермінації явищ групової

життя.

Що ж стосується використання в дослідженні соціальної групи принципу розвитку, то, виходячи з відповідних теоретичних і емпіричних

розробок (перелік відповідних літературних джерел [Кричевський і Дубовская, 1991]), можливі такі лінії аналізу:

- трактування розвитку соціальної групи як обумовленого розвитком спільної діяльності її членів;

- облік нерівномірності розвитку основних сфер життєдіяльності групи в зв`язку зі специфікою розв`язуваних нею завдань і особливостями організації її

членів;

- пошук і вивчення механізмів групового розвитку (зокрема, за допомогою виділення внутрішньосистемних суперечностей);

- розгляд «руху» групи в широкому часовому діапазоні, перш за все в ставленні до майбутньої (перспективні лінії розвитку соціальної

групи);

- виявлення можливих регресивних тенденцій на різних етапах життя групи.

Обговорювані методологічні принципи певним чином пов`язані один з одним, в різні періоди життя соціальної групи набуваючи

різну питому вагу при поясненні відбуваються в ній процесів. Це чітко можна показати на прикладі співвідношення принципів діяльності та

системності. Так, у генезі групи діяльність виступає в якості безумовного фактора її розвитку і системообразования, задаючи системний

характер, «малюнок» групи: група стає «системою діяльності» [Г. М. Андрєєва], певним «системним рівнем» [Д. Макгрет і І. Альтмен].

Зрозуміло, що на даному етапі життя групи принцип діяльності є домінуючим в розумінні своєрідності групового процесу.

Однак у ситуації, що, розвиненою групі її «системні органи», тобто відповідні ознаки групи як системи, самі можуть впливати на перебіг

груповий діяльності, будучи певною мірою умовою її здійснення (наприклад, добре відома з літератури роль феноменів лідерства,

згуртованості, нормативного поведінки і т.п. в реалізації групової діяльності). Отже, на цьому якісно новому етапі життя групи різко

зростає питома вага принципу системності як методологічного засобу інтерпретації відбуваються в групі подій. На нашу думку,

задача дослідника полягає не в протиставленні обговорюваних (і інших) принципів, а в розгляді їх як взаємодоповнюючих засобів аналізу

соціальної групи, її феноменів.

Когнітивний аспект аналізу групових феноменів. Звернемося тепер до іншої сторони проведеного методологічного обговорення: покажемо корисність і

необхідність врахування окремих методологічних положень, принципів стосовно інтерпретації та використання ряду емпіричних даних. З цією

метою зупинимося насамперед на так званому когнітивному аспекті аналізу групових феноменів, маючи на увазі наступне.

Як відомо, дослідження соціальної групи може здійснюватися різними шляхами, що відкривають можливість різнопланового аналізу групового

процесу, його феноменів. Один з таких планів - його найдоречніше позначити як поведінковий - має своєю основою звернення до зовні

спостережуваним (і фіксується ззовні, нерідко за допомогою технічних засобів) проявів міжособистісного взаємодії в групі. інший план

розгляду групового процесу - є всі підстави [Андрєєва і Донцов, 1981] характеризувати його як когнітивний - співвідноситься з даними

суб`єктивного відображення (сприйняття, оцінювання, розуміння) членами групи відбувається в ній. Цей план аналізу групи отримав надзвичайно широке

поширення в дослідницькій практиці, зокрема, при вивченні природних груп. Однак звернення до нього пов`язане з необхідністю

докази правомірності саме когнітивного (НЕ поведінкового) аналізу групових явищ, тобто докази, що дані суб`єктивного

відображення того, що відбувається в групі адекватні реальному стану внутрішньогрупових справ.

Відомо, що отримання цих даних забезпечується застосуванням так званих опитувальних методів дослідження. оперуючи відповідними

психометрическими процедурами, ми можемо говорити про ступінь надійності використовуваного методичного інструменту (відповідної опитувальної

методики) і тим самим про адекватність одержуваного за допомогою цього інструменту знання про феномени групового життя. Таким чином, один з

можливих шляхів пошуку доказів «законності» когнітивного плану аналізу групових феноменів ґрунтується на матеріалах розробок

конкретно-методичного характеру.

Разом з тим це аж ніяк не єдиний шлях вирішення обговорюваного питання. Більш того, підхід до вирішення останнього повинен, на наше переконання,

починатися не з рівня методичних розробок (і тим більше, зауважимо, їм не обмежуватися), як це нерідко спостерігається зараз. Він повинен мати в

відправну точку рівень глибоких теоретико-методологічних узагальнень. У всякому разі пояснювальні ресурси сучасної психології

цілком дозволяють здійснити такий підхід (рух від загального до конкретного). Відповідно до щойно позначеної логікою аналізу ми і побудуємо

подальший виклад.

Перше, на чому ми хотіли б зупинитися у зв`язку з цікавлять питанням, - це фундаментальні положення вітчизняної психології,

сформульовані при розробці проблеми свідомості. Ми маємо на увазі виконаний видатним вітчизняним психологом А. Н. Леонтьєвим аналіз

структури свідомості, зокрема чуттєвої його тканини.

Як підкреслює А. Н. Леонтьєв, «саме завдяки чуттєвого змісту свідомості світ виступає для суб`єкта як існуючий над свідомості, а

поза його свідомості - як об`єктивне «поле» і об`єкт його діяльності ». Подальший розвиток цієї думки виявляємо в наступному істотному для

цілей нашого аналізу положенні: «Глибока природа психічних чуттєвих образів полягає в їх предметності, в тому, що вони породжуються в процесах

діяльності, практично зв`язує суб`єкта з зовнішнім предметним світом. Як би не ускладнювалися ці зв`язки і реалізують їх форми діяльності,

чуттєві образи зберігають свою початкову предметну співвіднесеність ».

Звичайно, образ об`єктивного світу, об`єктивної реальності (і, додамо, що розгортаються в ній міжособистісних відносин) може бути самий різний:

«Більш адекватний менш адекватний, більш повний або менш повний ... іноді навіть помилковий». І тим не менше звернення до «чуттєвим

змістів »свідомості, розуміння стоїть за ними живого людського світу залишається, на нашу думку, ключовим методологічним умовою

аналізу суб`єктивного відображення реального групового процесу або, за висловом А. Н. Леонтьєва, «вичерпування» його образу з об`єктивною

реальності.

Наступний вартий уваги момент пов`язаний з результатами проведеної у вітчизняній соціальної психології розробки проблематики

соціальної перцепції, або, кілька вже, маючи на увазі власне груповий контекст соціально-перцептивних процесів, проблематики міжособистісного

сприйняття в групі. При цьому вельми істотним є те що відзначається в літературі обставина, що в «соціальної психології практично

не існує загальноприйнятих операціональних критеріїв, що дозволяють виділити власне перцептивні феномени із загального класу когнітивних

процесів, а сам термін «соціальна перцепція» нерідко використовується для позначення когнітивної сфери в цілому ». Отже, можна думати, що

облік деяких закономірностей в області соціальної перцепції виявиться корисним при доказі правомірності використання когнітивного

аспекту аналізу групи.

Одна з таких закономірностей чітко виступила в багаторічних дослідженнях А. А. Бодалева. Суть її полягає в підкресленні ролі спільної

діяльності індивідів в детермінації змісту міжособистісного сприйняття. Як показали експериментальні дані, «практика спілкування,

спільної праці, спільного життя людей є ... не тільки джерелом накопичуються індивідом знань про людей, але в той же час ця практика

виконує функцію мірила об`єктивності таких знань ».

Подальший розвиток ідея діяльнісної детермінації міжособистісного сприйняття отримала в зв`язку з вивченням процесів коллективообразования.

Була висловлена думка, що в групі з високим рівнем розвитку, де всі відносини опосередковані спільною діяльністю, виникає особливий вид

сприйняття людини людиною, коли один суб`єкт сприймає іншого в його відношенні до об`єкта діяльності [Андрєєва і Донцов, 1981]. одночасно

було зроблено припущення, що в групах більш низького рівня подібний тип взаємодії і взаємопізнання людей лише складається. Звідси, по

думку вчених, випливає наступний методологічний принцип дослідження процесу сприйняття і пізнання людьми один одного в групі: обов`язкове

співвіднесення характеру соціально-перцептивного процесу в групі з рівнем розвитку самої групи, а отже, додамо, і її провідної діяльності

[Андрєєва і Донцов, 1981].

Здається, цей методологічний принцип має важливе значення не тільки для цілей спеціального вивчення соціально-перцептивного процесу. Він повинен

враховуватися також і в тому випадку, коли закономірності соціально-перцептивного процесу використовуються як би в інший, соподчиненной функції, «працюючи»

на адекватність інтерпретації того, що відбувається в групі, виявленого за допомогою традиційних опитувальних (тобто фактично орієнтованих на

суб`єктивне оцінювання і самооцінювання) методів.

Як показує спеціальний аналіз, облік діяльнісної детермінації соціально-перцептивного процесу відіграє істотну роль в «розшифровці»

явищ каузальної атрибуції. Причому знову таки це істотно не тільки з точки зору спеціального вивчення феноменології соціальної перцепції,

але і в плані роботи з даними суб`єктивного відображення відбуваються в групі подій на предмет адекватної їх інтерпретації. Нагадаємо, що збір

такого роду даних забезпечується звичайними методами польового дослідження групи (всілякі опросно-оціночні методики).

Тим часом у спеціальній літературі [Кричевський і Дубовская, 1991] абсолютно справедливо вказується на значні труднощі в поясненні

причинно-наслідкових відносин між змінними групового процесу, виявленими подібним методичним шляхом. На думку фахівців,

результати багатьох досліджень групи схильні до дії атрибутивного процесу (наприклад, вказується на залежність оцінки індивідами

груповий згуртованості, ступеня соціального впливу в групі, поведінки керівника і т.д. від того, наскільки ефективною сприймається ними група).

Передбачається, однак, що розгляд наслідків атрибутивного процесу крізь призму фактора спільної діяльності здатне збільшити

ступінь адекватності суб`єктивної інтерпретації відбуваються в групі подій, в якійсь мірі мінімізувати вплив елементів стереотипізації в

сприйнятті і оцінці людини, його поведінки. Висловлюється міркування, що «характер приписування стає іншим, оскільки вона" висвічує "

об`єкт сприйняття зовсім в новому світлі, а саме - в його відношенні до здійснюваної діяльності ». Правда, слід зауважити, що наведене

вище припущення потребує серйозної емпіричної перевірки.

Отже, когнітивний план (аспект) аналізу групових феноменів є, безумовно, «законним» в роботі з малою групою. При цьому, однак, необхідно

пам`ятати, що звернення до нього пов`язане з широким застосуванням опитувальних методів дослідження. Остання обставина ставить перед

дослідником завдання докази того, що отримуються за допомогою цих методів дані досить точно відображають картину реального групового життя.

Вирішення цього завдання з необхідністю передбачає: опору на певні методологічні положення з проблеми свідомості-врахування низки

закономірностей в області соціальної перцепціі- використання відповідних психометричних процедур.

Про модельному характері дослідження групи. Методологічні засоби аналізу знаходять додаток і в виділяється нами модельному підході до вивчення

групи. Суть його полягає в наступному.

Як відомо, дослідження будь-якої соціальної групи може носити щонайменше троякий характер:

- виступати як дослідження даної конкретної групи на предмет виявлення тільки їй властивих особливостей, розкриття своєрідності протікають в ній

процесів;

- використовуватися (своїми результатами) для виділення і систематизації ознак груп певного типу: наприклад, виробничих, наукових,

спортивних і т.д .;

- здійснюватися з метою опису загальних, найбільш істотних закономірностей групи як соціального організму, безвідносно до приватних

характеристикам конкретного емпіричного об`єкта і його віднесеності до того чи іншого типу (класу) груп.

Таким чином, представлена схема по суті відображає співвідношення одиничного, особливого і загального в пізнанні групи.

Зрозуміло, стосовно реально функціонуючої соціальної групи проведене вище розподіл в якійсь мірі є умовним: адже як би

не намагалися ми абстрагуватися від тих чи інших особливостей групи в ході підготовки, а потім і здійснення практичної дослідницької

роботи, ці особливості найбезпосереднішим чином будуть впливати і на підбір і конструювання методичного інструментарію, і на організацію і

проведення самого дослідження. Проте з метою більш диференційованого аналізу можливих варіантів дослідження групи такий поділ

представляється нам цілком виправданим. Більш того, воно знаходить відображення і в обирається дослідником стратегії вивчення групових феноменів.

Так, протягом ряду років нами проводилася емпірична розробка проблематики лідерства та керівництва в малих групах, підбирається таким чином,

що саме в них відповідні специфічні особливості названих феноменів виступали найбільш рельєфно. Наприклад, структура лідерства

найвиразніше виступила при вивченні ігрових спортивних команд, особливості співвідношення феноменів лідерства та керівництва найбільш

демонстративно проявилися в наукових групах, механізм впливу лідера на послідовників вдалося розкрити, звернувшись до дослідження спілкування

старшокласників, динаміка лідерства та керівництва була зафіксована шляхом спостереження за функціонуванням груп, утворених з незнайомих

між собою раніше осіб, і т.д. Подібного роду дослідницький підхід цілком доречно позначити як модельний, в зв`язку з чим зупинимося коротко на

поняттях «модель» і «моделювання», маючи на увазі їх наукове трактування.

Згідно широко поширеним визначенням В. А. Штофф, «під моделлю розуміється така подумки яка надається або матеріально реалізована

система, яка, відображаючи або відтворюючи об`єкт дослідження, здатна заміщати його так, що її вивчення дає нам нову інформацію про цей

об`єкті.

Що ж стосується терміну «моделювання», то В. Г. Афанасьєв вказує на двояке його використання як в широкому, загальнопізнавальну сенсі, так і

у вузькому, спеціальному. У першому випадку моделювання висловлює деякий загальний аспект пізнання. У другому, власне і цікавить нас, випадку

«Моделювання - специфічний спосіб пізнання, при якому одна система (об`єкт дослідження) відтворюється в іншій (моделі)».

У логіці нашого міркування останній вид моделювання означає, що одна система - мала група, взята в її, так би мовити, загальному розумінні і в

абстрагуванні, наскільки це можливо, від специфіки готівкової груповий діяльності, відтворюється в інших системах - конкретних малих групах,

зайнятих реалізацією специфічних видів діяльності. Причому слід зазначити, що подібний підхід до вивчення групи має певну традицію:

досить звернутися до ряду вітчизняних психологічних і філософських робіт, в яких закономірності взаємозалежної спільної діяльності

людей виявлялися, наприклад, на моделі спортивно-ігрової діяльності.

Ось що пише з приводу цієї моделі (конкретно - хокею) Е. В. Семенов, розглядаючи кооперацію діяльності як проблему історичного матеріалізму:

«... Приклад з історії хокею показує, наскільки плідним може бути дослідження колективних спортивних ігор в якості видів кооперації

діяльності, плідним і для соціології спорту, і для більш широких філософсько-соціологічних узагальнень. Спортивно-ігрова кооперація може

служити зручною моделлю для вироблення критеріїв порівняння різних форм кооперації, для пояснення принципу відповідності соціально-організаційної

і предметно-особистісної сторін діяльності ».

Додатково зауважимо, що елементи модельного вивчення групи виявляються і в роботах інших авторів. Зокрема, грунтуючись на результатах

багаторічних досліджень різноманітних контактних груп, в тому числі трудових (виробничих) і навчальних (шкільних), Л. І. Уманський прийшов до

висновку, що організаторська діяльність школярів по суті і структурою не відрізняється від аналогічної діяльності дорослих. Крім того, в

контексті проведеного обговорення істотними рекомендуються також дані досліджень І. П. Волкова, що вказують на схожість основних

соціально-психологічних ефектів, які спостерігаються в самих різних за специфікою діяльності групах.

Таким чином, проведений вище аналіз дає певну підставу говорити про правомірність модельного (в викладеної тут інтерпретації) підходу

до вивчення малої соціальної групи, в зв`язку з чим коротко розглянемо питання щодо ролі лабораторного експериментування в пізнанні

закономірностей групового процесу.

Відомо, що за кордоном лабораторний експеримент і по сей день є основним методичним засобом дослідження малої групи. відомо

також, що ця обставина послужила підставою для багатьох критичних виступів з боку як самих зарубіжних, так і особливо вітчизняних

авторів. При цьому працюють в рамках лабораторної парадигми дослідники піддаються справедливим закидам в забутті соціального контексту

груповий життя, ігноруванні суб`єктивної значущості виконуваної індивідами груповий діяльності, відсутності екологічної валідності

одержуваних експериментальних даних. Так що ж, може бути, лабораторний експеримент як один з специфічних способів вивчення малої групи

взагалі слід вилучити з методичного арсеналу групової психології?

Ні, матеріали великого числа публікацій з проблематики групової психології, в тому числі і належать перу критиків лабораторної парадигми,

свідчать про зворотне. Лабораторне експериментування з групою має повне право розглядатися в якості одного з корисних прийомів в

роботі дослідника, що дозволяють реалізувати в аналізі групи якраз саме обговорювався вище принцип моделювання. Але для цього необхідний

вибір дослідницької стратегії, яка б чітко позначила місце лабораторного експерименту в загальному переліку засобів вивчення групи, виходячи, в

Зокрема, з того міркування, що лабораторні дані можуть бути корисні для розуміння досліджуваних соціально-психологічних феноменів, але лише в

поєднанні з фактами, виявленими в процесі дослідження цих феноменів в реальному соціумі і аж ніяк не в якості першооснови для будь-яких

підсумкових висновків.

Яка ж в такому випадку можлива етапність подібного роду стратегії? У найзагальнішому, і додамо - класичному, вигляді вона окреслена в наступному

глибокому зауваженні А. Ейнштейна: «Звісно ж, що людський розум повинен вільно будувати форми, перш ніж підтвердиться їх дійсне

існування ... Пізнання не може розквітнути з голою емпірії. Такий розквіт можливий тільки з порівняння того, що придумано, з тим, що спостережено ».

Однак для цілей нашого аналізу то, «що спостережено», потребує подальшого членування: по-перше, на те, «що спостережено» в природній групі, і,

по-друге, на те, «що спостережено» в лабораторній (організованою в класичному ad hoc варіанті) групі. В результаті можлива послідовність

здійснення різних етапів вивчення групи може бути описана своєрідною «формулою» Д. Макгрет і І. Альтмен: «Від теоретичного

дослідження реально існуючого феномена- до контрольованого експериментування і тому- до реальних ситуацій з метою підтвердження

лабораторних даних ». Неважко помітити, що в цій «формулі» лабораторного експерименту відводиться хоча і важлива, але все-таки соподчиненная функція -

функція моделювання (на основі відповідних теоретичних уявлень дослідника) окремих сторін природного групового процесу.

Проведемо коротку інвентаризацію основних методичних засобів, що використовуються при вивченні малої групи.

Емпіричні методи дослідження малої групи. За більш ніж столітню історію вивчення малих груп вченими накопичено солідний арсенал

методичних засобів, що дозволяють, як ми побачимо далі, не тільки досліджувати різні аспекти групового функціонування, а й впливати на

розгортаються при цьому процеси. Умовно згаданий арсенал можна поділити на три групи методів:

- збір наукової інформації про групу;

- обробка отриманих даних;

- перетворення готівки процесів групового життя.

Основні інструменти збору інформації:

Експеримент - метод, по суті створив соціальну психологію як науку, в тому числі і цей її розділ - групову психологію. Адже, строго

кажучи, тільки експеримент є методом перевірки гіпотез про причинно-наслідкового зв`язку. Зауважимо, що тут ми маємо справу з експериментом в його

власне дослідницької функції, яка не передбачає будь-яких спеціальних перетворень в груповому процесі (наприклад, формування або

розвиток чогось в ньому). Про можливості використання експерименту в перетворюють метою ми поговоримо трохи нижче.

Зі змісту попереднього розділу читач має право зробити висновок про наявність як мінімум двох основних типів експериментування з малими групами:

лабораторному і польовому (природному). Причому кожен з них має свої переваги і, природно, недоліки.

Лабораторний експеримент дозволяє мінімізувати зовнішні впливи, зробивши досить прозорою зв`язок між причиною і наслідком, однак він

залишає відкритою проблему екологічної валідності - перенесення висновків, що грунтуються на результатах лабораторного експериментування, в

ситуації реальному житті, реальна життєва «поле».

Для польового експерименту подібна проблема є зайвою, але під питанням виявляється чистота експериментальних впливів, нерідко

«Перебивати» різними непідвладними обліку факторами зовнішнього середовища. Вельми непростий є і організація експериментування з

природною групою: адже, як правило, будь-який експериментальне втручання в її життя можливо лише з санкції відповідних офіційних осіб

- керівників організації, структурним підрозділом якої ця група є.

До сказаного варто додати кілька слів про підбір малих експериментальних груп. Вони можуть складатися як з випадкових (що найбільш типово для

лабораторних експериментів) осіб, так і являти собою досить сформовані колективи певної професійної спрямованості. Саме

такого роду групи у вигляді екіпажів космонавтів, команд веслярів, хокейних ланок були, наприклад, об`єктом експериментального вивчення

феноменів сумісності і спрацьовування з використанням апаратурної методики гомеостат в дослідженнях відомих вітчизняних фахівців

Ф. Д. Горбова та М. А. Новікова.

Спостереження - метод, з успіхом застосовується як в самостійних цілях, так і в зв`язку з проведенням групового експерименту. В будь-якому випадку

здійсненню спостереження передує розробка досить жорсткої схеми, за якою воно ведеться. Такого роду схема передбачає виділення

визначених параметрів групової поведінки, що фіксуються спостерігачами. Останні повинні пройти спеціальну підготовку, а результати їх

спостережень вважаються досить надійними, якщо корелюють між собою на рівні 0,75 і вище.

Прикладом досить строго розробленої схеми спостереження за груповою взаємодією може служити запропонована Р. Бейлз система з 12

можливих форм вербальної поведінки. Її опис неодноразово наводилося у вітчизняній літературі. Втім, можливі й більш складні системи

категорій спостереження. Так, в класичних експериментах 50-х років Л. Картера з вивчення лідерства як функції групової задачі подібних категорій,

вербальних і чисто поведінкових, було 64, а спостерігачі проходили тритижневу підготовку. Зрозуміло, сьогодні, коли активно використовується

відеотехніка, процес спостереження стає набагато більш доступним дослідникам і вимагає менше підготовчих зусиль.

Спостереження відбуваються в групі подій може, однак, проводитися не тільки ззовні. Використовуючи метод включеного спостереження, при якому

спостерігач повністю входить в досліджувану середу, У. Уайт, наприклад, зібрав в 30-і роки дуже цікавий матеріал про життя малих груп рекетирів в

емігрантському кварталі великого американського міста. Опубліковані ним матеріали лягли пізніше в основу однієї з впливових теорій малих груп,

розробленої соціологом Дж. Хоманс.

Різноманітні опитувальні методи типу опитувальників, анкет, структурованих творів і т.п. також входять в арсенал вельми продуктивних і широко

використовуваних засобів вивчення малих груп. Хоча одержувані з їх допомогою дані носять насамперед констатує характер, фіксуючи своєрідність

поточного групового процесу, вони тим не менше можуть містити і корисну прогностичну інформацію. Зауважимо також, що кваліфіковано

проведене за допомогою цих методів дослідження є, як показує практика конкретної емпіричної роботи, корисним інструментом

стимулювання членів групи на осмислення тих чи інших проблемних сторін її життя.

Крім того, опитувальні методи можуть бути використані для перевірки гіпотез про причинно-наслідкові зв`язки між відповідними змінними

групового процесу. Але в цьому випадку, як показує досвід емпіричної роботи [Кричевський, 1980 Кричевський і Рижак, 1985], необхідне дотримання

ряду спеціальних методичних умов, зокрема: (а) група повинна бути складена з незнайомих між собою раніше людей, і (б) самі методи повинні

застосовуватися через строго певні проміжки часу в процесі функціонування групи (свого роду дослідні «зрізи»), починаючи

безпосередньо з моменту її утворення.

Тести - ще одна вельми корисна різновид методичних засобів вивчення малих груп. Причому власне соціально-психологічних тестів

трохи, а найбільш популярним і надійним з числа наявних є знаменитий социометрический тест.

Набагато частіше, проте, стосовно вивчення різних аспектів групової поведінки (наприклад, лідерства та керівництва, міжособистісної

сумісності, групової композиції, згуртованості і т.д.) використовуються всілякі особистісні тести. З їх допомогою, як ми побачимо далі, отримано

чимало цікавих даних. Але варто зауважити, що звернення до результатів особистісного тестування передбачає, в згоді з вимогами системного

аналізу групи, обов`язкове співвіднесення цих результатів зі специфікою готівки групових завдань.

Взяті ж самі по собі, тобто без урахування останніх, результати особистісного тестування членів групи виявляються довольнотаки малоінформативними.

Що, наприклад, можна сказати про таку рису, як тривожність? Добре чи погано, якщо вона досить сильно виражена у членів групи? Відповідь залежить від

специфіки групових завдань.

Так, сильна вираженість згаданої риси у альпіністів, що здійснюють гірське сходження, чревата трагічними наслідками. Але в групі

медичних сестер значне прояв тривожності є досить корисним, оскільки буде посилювати увагу до хворих.

Зрозуміло, вибір відповідного тесту і подальша робота з ним, включаючи інтерпретацію одержуваних даних, вимагають від користувача цим методом

досить високою психологічної кваліфікації.

Аналіз документів як метод вивчення групи, можливо, поступається за популярністю описаним вище методичним інструментам. Однак він також

дозволяє отримати досить цікаві Данн щодо такої, наприклад, області групової поведінки, як прийняття рішень, в тому числі -

рішень управлінського характеру. Ілюстрацією можуть служити містяться в раніше закритих, але опублікованих в 90-і роки документах зразки

прийняття політичних рішень вищим керівництвом СРСР у епоху правління І. В. Сталіна. Технологія вироблення цих рішень полягала в тому, що, будучи

сформульовані фактично однією людиною - вождем, вони тим не менш всякий раз пов`язували груповий відповідальністю (у вигляді обов`язкової підпису

під відповідним текстом) всіх членів партійної верхівки. Це особливо характерно для документів періоду так званого великого терору 30-х

років, що мали відношення до всіляких постанов по розгортанню масових репресій в країні аж до фізичного знищення людей.

Обробка отриманої інформації

Зібрана за допомогою наведених вище методів інформація про малій групі потребує далі в спеціальному аналізі. Він передбачає опору на

відповідні інструменти обробки цієї інформації, наприклад на методи кількісної та якісної відпрацювання даних.

Метод кількісної обробки даних з використанням апарату математичної статистики, що дозволяє з досить високим ступенем точності

судити про підтвердження чи не підтвердження дослідних гіпотез. Головне на цьому етапі роботи - грамотний вибір відповідного

статистичного критерію, оскільки в разі помилкового вибору під сумнів ставиться достовірність підсумкових висновків дослідника.

Метод якісного аналізу даних, який використовується як для інтерпретації результатів їх математичної обробки, так і для змістовного

обговорення окремих фіксованих дослідником випадків групової поведінки, які не вписуються з тих чи інших причин в якісь жорсткі рамки

статистичних закономірностей, наприклад, отриманих в пошукових експериментах. Такі, зокрема, дані першої серії проведених свого часу

під керівництвом К. Левіна знаменитих експериментів Р. Ліппітта і Р. Уайта з вивчення стилів керівництва.

На цьому етапі роботи об`єктом розгляду було поведінка керівника всього лише в двох підліткових клубах: в одному з них він поводився як

автократ, а в іншому - як демократ. Зрозуміло, що говорити про якісь статистичних закономірностях вчені не могли. Їх аналіз носив описовий,

якісний характер.

Перетворення готівки процесів групового життя

Однак робота з малими групами не обмежується вирішенням суто наукових, дослідницьких завдань. Вона передбачає також внесення в її життя

визначених змін, перетворення тих чи інших аспектів групового процесу. Назвемо деякі можливі напрямки подібної

перетворювальної активності фахівців.

Яка Формує експеримент - метод, в минулі роки часто використовувався вітчизняними психологами, зокрема Л. І. Уманським і його співробітниками,

при вивченні процесів коллективообразования. Протягом приблизно місячного перебування в спеціально організованих умовах малі групи,

складені з хлопців підлітково-юнацького віку, проходили шлях (за допомогою системи формуючих впливів психологів) від стану

повної відсутності будь-яких власне групових ознак (за спеціальною термінологією - стадія «група-конгломерат») до наявності характеристик

високорозвиненого соціального організму (за спеціальною термінологією - стадія «група-колектив»).

Однак варто зауважити, що в будь-якому формуючому експерименті, а стосовно людської групі як до складного об`єкту особливо, критичним

є питання стійкості формуються властивостей. На жаль, як правило, він залишається поза увагою дослідників групової поведінки.

Розвиваючий експеримент - інший активний спосіб внутрішньо-групових перетворень і, як нам видається, більш реалістичний в додатку до

групі дорослих людей порівняно з попереднім методом. У всякому разі повноцінне формування чого-небудь в стаціонарних малих групах

дорослих людей можливо хіба що в дисертаційному дослідженні, ніж в реальному житті. Стосовно ж до останньої доцільно вести мову про

цілком доступному зусиллям фахівців розвитку в малій групі певних процесів і властивостей, пов`язаних з тими чи іншими аспектами її

функціонування, наприклад груповими комунікаціями, прийняттям рішень, рольовими взаємодіями і т.д.

Активне соціально-психологічне навчання - різні форми тренінгу в малих групах, покликані сприяти оптимізації психічної

активності членів групи. Даний метод досить широко використовується як для вирішення завдань, пов`язаних з індивідуальним поведінкою в групі, так і для

оптимізації власне групової взаємодії, наближаючись в ряді випадків до розвивається експерименту.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!