Символічно-атрибутивний підхід до аналізу соціально-психологічних явищ

У соціальній психології групові психологічні феномени багато в чому залишаються без належного пояснення в силу недостатньої розробленості поняття про груповий психіці. Зв`язки понять соціальної психології з поняттями загальної психології здійснюються за допомогою розкладання групових феноменів на індивідуально-психологічні прояви. Все це передбачає подальший розвиток понятійного апарату і пояснювальних схем соціальної психології. Наша гіпотеза полягає в тому, що процес породження і функціонування психології групи може бути розглянуто як відображення в індивідуальній свідомості символічних атрибутів груповий організованості. Тим самим пропонується розглядати символічні атрибути групової організації як особливий засіб, що породжує і утримує в суспільній свідомості особливий шар внутрішньогрупових уявлень. З іншого боку, символ може бути розглянуто як засіб породження особливої сфери індивідуальної свідомості - "Ми-концепції", покликаної забезпечити відображення і регуляцію соціально-значущих явищ індивідуального життя суб`єкта.

Соціальна організація розглядається нами як відносно автономна група людей, орієнтована на досягнення певної заздалегідь фіксованої мети, реалізація якої вимагає спільних і координованих зусиль. Основна проблема організованості - це забезпечення єдності в різноманітті та різноманіття в єдності. Це означає, що досягнення єдиної мети не повинно суперечити волі кожного у виборі засобів і способів її досягнення. Вирішення цього завдання забезпечує особливий шар суспільної свідомості, який виступає в якості ідеальної форми групової організації. Своє матеріалізоване вираження цей шар ідеального знаходить в системі символічних засобів. Поняття символу трактується в науці досить широко - це і знак, і художній образ, і алегорія. В даному випадку пропонується під символом розуміти особливу форму матеріальних засобів, що не зводиться до знаків і з`єднують в собі предметний образ і глибинний зміст. Основне призначення такого символічного кошти - дати через кожне приватне прояв цілісний образ організованості. Кожна організованість передбачає наявність такої символізації. Динаміка організованості реальних груп безпосередньо пов`язана з розвитком символічних форм вираження групових дій. Вибір форм символізації і їх прояви здатний виступити основним критерієм психології групи та її динаміки. На певному етапі розвитку групи в якості символу може виступати один з членів даної групи - в цьому і полягає ефект лідерства.

З іншого боку, ставлення людини і соціальної групи можуть бути розглянуті як опосередковані символом. На відміну від знакових (мовних) засобів, які породжують психічне за механізмом інтеріоризації, символ породжує психічне відображення соціальних властивостей тій чи іншій організованості за механізмом атрибуції. Основою процедури приписування в даному випадку виступає функціональний зміст діяльності людини в групі. Однак саме функціональне будь-коли виявляється повністю в символічному, так само як символічне не може бути зведене до функціонального.

Як результат сприйняття соціальних характеристик групи виступає така сфера індивідуальної свідомості, як "Ми-концепція", - досить стійке уявлення індивіда про тих соціальних групах, членом яких він є (або хотів би бути), на основі якого він будує свої внутрішньо групові відносини. Відмінною рисою образів Ми-концепції є їх принципова "незавершеність" для самого суб`єкта. Щось подібне вперше виникає в психіці на самому ранньому етапі онтогенезу, коли у дитини складається панівне на всьому протязі дитячого віку свідомість "пра-ми". За оцінкою Л. С. Виготського, "пра-ми" - це початкове свідомість психічної спільності, яке передує виникненню усвідомлення власної особистості. Суть цього типу свідомості полягає в тому, що активність дитини по відношенню до зовнішнього світу завжди опосередкована іншою людиною. Тим самим якщо відбивна функція свідомості певною мірою вже належить дитині, то виконавча функція активності в більшості своїй належить пов`язаному з ним дорослому.

Аналогічним чином можна сказати, що в рамках "Ми-концепції" зосереджується соціальність дорослого. Відмінною рисою цієї соціальності виступає те, що ставлення суб`єкта до навколишніх предметів завжди опосередковано соціальними структурами організованості. Центром будь-якій ситуації соціальної взаємодії в рамках соціальної спільності виступають структури організованості. Сенс будь-якої ситуації в рамках соціальної спільності для суб`єкта визначається цим центром, а виконавча функція активності суб`єкта багато в чому належить структурі. У підсумку особиста активність суб`єкта вливається в русло його соціальних відносин.

Бархани Б.П., Владимиров В.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!