Поняття і види малих груп в соціальній психології

Більшість емпіричних досліджень у соціальній психології виконані на малих групах, і цьому є кілька причин. Більша частина життя людини протікає в малих групах: в сім`ї, ігрових компаніях однолітків, навчальних і трудових колективах, сусідських, приятельських і дружніх спільнотах. Саме в малих групах відбувається формування особистості, виявляються її якості, тому особа не можна вивчати поза групою.

Через малі групи здійснюються зв`язку особистості з суспільством: група трансформує вплив суспільства на особистість, особистість впливає на суспільство сильніше, якщо за нею стоїть група. Статус соціальної психології як науки, її специфіка багато в чому визначаються тим, що мала група і виникають в ній психологічні феномени є центральними ознаками у визначенні її предмета. Малі групи протягом всієї історії соціальної психології були основним об`єктом емпіричних досліджень, в тому числі лабораторних експериментів.

Нарешті, проблеми формування і розвитку малих груп, групових методів навчання, тренінгу та психокорекційної впливу, спільної трудової діяльності та керівництва діяльністю малих груп традиційно є одним з головних напрямків застосування теорії і методів соціальної психології в практиці.

Малі групи виступають об`єктами дослідження не тільки соціальної психології, але і соціології і загальної психології. Основна відмінність у виділенні предмета наукового дослідження тут полягає в тому, що соціологія вивчає малі групи перш за все з точки зору їх об`єктивних соціальних ознак, знеособлених і депсіхологізірованних.

У загальній психології група розглядається як фактор, що впливає на поведінку індивіда і особливості його психічних процесів і станів. Соціальна психологія вивчає психологічні явища, які виникають в процесі спілкування і взаємодії між людьми в малих групах і характеризують не окремих індивідів, а взаємозв`язку і взаємини між цими індивідами, між індивідами і групою і саму малу групу як ціле.

Виділення малих груп як специфічних людських спільнот (на відміну від великих груп і від виділюваних останнім часом середніх за величиною спільностей) передбачає вирішення питання про кількісні межах малої групи. Кількісні ознаки малої групи - її нижні і верхні межі - визначаються якісними ознаками малої групи, основними з яких є: контактність - можливість кожного члена групи регулярно спілкуватися один з одним, сприймати і оцінювати один одного, обмінюватися інформацією, взаємними оцінками і впливами і цілісність - соціальна і психологічна спільність індивідів, що входять до групи, що дозволяє сприймати їх як єдине ціле.

За нижню межу розмірів малої групи більшість фахівців приймає три людини, оскільки в групі з двох чоловік - діаді - групові соціально-психологічні феномени протікають особливим чином. Верхня межа малої групи визначається її якісними ознаками і зазвичай не перевищує 20-30 чоловік. Оптимальний розмір малої групи залежить від характеру виконуваної спільної діяльності і знаходиться в межах 5-12 чоловік.

У менших за розміром групах швидше виникає феномен соціального пересичення, групи більшого розміру легше розпадаються на більш дрібні мікрогрупи, в рамках яких індивіди пов`язані більш тісними контактами. У зв`язку з цим прийнято виділяти групи первинні, тобто найменші за розміром і далі не ділені спільності, і вторинні групи, формально представляють собою єдині спільності, але включають в себе кілька первинних груп.

Малі групи є основним об`єктом лабораторних експериментів у соціальній психології. Тому необхідно розрізняти групи штучні (або лабораторні), спеціально створювані для вирішення наукових завдань, і природні групи, що існують незалежно від волі дослідника. Психолог повинен мати чітке уявлення, на яких об`єктах, в яких умовах (природних або штучних) отримані ті чи інші факти і закономірності і в якій мірі застосовні (релевантні) знання, отримані в штучних умовах, до пояснення, прогнозування та управління психологічними явищами і поведінкою в природних соціальних групах.

Серед природних малих груп найбільш важливим є виділення груп формальних і неформальних, запропоноване Е. Мейо. Формальні групи - групи, членство і взаємини в яких носять переважно формальний характер, тобто визначаються формальними приписами і домовленостями. Формальними малими групами є перш за все первинні колективи підрозділів соціальних організацій та інститутів.

Організаційні та інституційні малі групи представляють собою елементи соціальної структури суспільства і створюються для задоволення суспільних потреб. Провідною сферою активності і основним психологічним механізмом об`єднання індивідів в рамках організаційних та інституційних, малих груп є спільна діяльність. Неформальні групи - об`єднання людей, що виникають на основі внутрішніх, властивих індивідам потреб у спілкуванні, приналежності, розумінні, симпатії та любові. Прикладами неформальних малих груп є приязні, дружні компанії, пари люблячих один одного людей, неформальні об`єднання людей, пов`язаних спільними інтересами, захопленнями.

Формальні і неформальні групи розрізняються перш за все за механізмами їх утворення і за характером міжособистісних взаємин. Однак, як і будь-яка класифікація, поділ груп на формальні і неформальні є досить умовним. Неформальні групи можуть виникати і функціонувати в рамках формальних організацій, а групи, що виникли як неформальні, на певному етапі можуть набувати ознак формальних груп.

За часом існування виділяються групи тимчасові, в рамках яких об`єднання індивідів обмежена в часі (наприклад, учасники групової дискусії або сусіди по купе в поїзді), і стабільні, відносне сталість існування яких визначається їх призначенням і довготривалими цілями функціонування (сім`я, трудові і навчальні групи ). Залежно від ступеня довільності рішення індивідом питання про входження в ту чи іншу групу, участі в її життєдіяльності і відхід з неї групи діляться на відкриті і закриті.

У суб`єктивному, психологічному плані групи (і формальні, і неформальні) утворюються в процесі реалізації індивідами потреб в спілкуванні, однак, в рамках неформальних груп спілкування і виникають на його основі психологічні взаємини є провідною сферою активності, і в цьому плані центральним феноменом психології малих груп є психологічна спільність.

Основними критеріями феномена психологічної спільності групи виступають явища подібності, спільності індивідів, що входять в малу групу (спільність мотивів, цілей, ціннісних орієнтацій і соціальних установок). Усвідомлення членами групи наявності подібності, спільності входять до неї індивідів і відмінностей (в тому числі психологічних) своєї групи від інших виступає основою ідентифікації індивідів зі своєю групою (усвідомлення своєї приналежності до цієї групи, своєї єдності з нею - почуття «ми»).

Одним з проявів позитивної групової ідентифікації є внутригрупповая прихильність - тенденція до більш позитивному емоційному відношенню індивідів до своєї групи і більш позитивною оцінкою її членів. Психологічна спільність групи проявляється також у наявності соціально-психологічних характеристик, притаманних групі в цілому (а не характеризують окремих індивідів), таких, як сумісність, спрацьованість, згуртованість, соціально-психологічний клімат і ін.

Сказане не означає, що тільки групи, які характеризуються вираженими ознаками психологічної спільності, можуть бути об`єктами соціально-психологічного дослідження (таким може бути і випадкове або тимчасове об`єднання людей, і збори індивідів, що характеризується високим ступенем психологічної роз`єднаності і дезінтеграції). Йдеться перш за все про специфіку підходу соціальної психології до вивчення малих груп, про специфіку її предмета.

Референтні малої групи - значимість групових цінностей, норм, оцінок для індивіда. Основними функціями референтної групи є: порівняльна і нормативна (надання індивіду можливості співвідносити свої думки і поведінку з прийнятими в групі і оцінювати їх з точки зору відповідності груповим нормам і цінностям).

З практичної точки зору особливий інтерес представляють групи соціально-психологічного тренінгу та психокорекційні групи - тимчасові групи, спеціально створювані для формування навичок ефективного спілкування, взаєморозуміння і вирішення психологічних проблем під керівництвом практичного психолога-тренера (Рудестам К., 1997).

Системний підхід в дослідженні психології малих груп та колективів передбачає аналіз різноманіття зв`язків і відносин в малих групах, які повинні розглядатися одночасно і як суб`єкти спільної діяльності, і як суб`єкти спілкування та міжособистісних відносин (А. Журавльов, П.Н. Шихирев, Е .В. Шорохова, 1988).

Основними параметрами малої групи, необхідними для її якісної характеристики в соціально-психологічному дослідженні, є композиція і структура групи. Композиція групи - це сукупність індивідуальних особливостей членів групи, які є значущими для її характеристики як цілого. Вибір параметрів, що характеризують композицію групи, багато в чому визначається конкретними завданнями дослідження. Найбільш часто виділяються і вказуються співвідношення членів групи по таких особливостей як стать, вік, освіта, національна приналежність, соціальне становище.

Всі перераховані ознаки надзвичайно важливі з точки зору соціально-психологічних особливостей групи, наприклад, групи, що розрізняються за віком входять до них індивідів (дитячі, юнацькі і дорослі), мають суттєві особливості по всіх психологічним характеристикам.