Лідерство в малих групах

Феномен лідерства привертає увагу дослідників насамперед винятковою практичною значущістю проблеми з точки зору підвищення

ефективності управління в різних сферах суспільного життя. Лідерство в малій групі - це феномен впливу або впливу індивіда на думки,

оцінки, відносини і поведінка групи в цілому або окремих її членів. Лідерство засноване готівки якостях лідера і соціально-психологічних

відносинах, що складаються в групі. Тому лідерство як явище, засноване на соціально-психологічні механізми, слід відрізняти від

керівництва, в основі якого лежить використання економічних, організаційних і командно-адміністративних методів впливу (Б.Д. Паригін).

Основними референтами (ознаками) лідерства є: більш висока активність та ініціативність індивіда при вирішенні групою спільних завдань,

велика інформованість про розв`язуваної задачі, членах групи і ситуації в цілому, більш виражена здатність впливати на інших членів

групи, більшу відповідність поведінки соціальним установкам, цінностям і нормам, прийнятим в даній групі, велика вираженість особистих якостей,

еталонних для даної групи.

Основні функції лідера: організація спільної життєдіяльності в різних її сферах, вироблення і підтримку групових норм, зовнішнє

представництво групи у взаєминах з іншими групами, прийняття відповідальності за результати групової діяльності, встановлення і

підтримання сприятливих соціально-психологічних відносин у групі.

Відповідно до виділенням двох основних сфер життєдіяльності малої групи: діловий, пов`язаної із здійсненням спільної діяльності і

рішенням групових завдань, і емоційної, пов`язаної з процесом спілкування і розвитку психологічних відносин між членами групи, виділяють два

основні види лідерства: лідерство в діловій сфері (іноді його називають «інструментальне лідерство») і лідерство в емоційній сфері

( «Експресивне лідерство»). Ці два види лідерства можуть бути персоніфіковані в одній особі, але чаші вони розподіляються між різними членами

групи. Залежно від ступеня вираженості спрямованості на ту чи іншу сферу життєдіяльності групи можна виділити типи лідерів,

орієнтованих на рішення групових завдань, лідерів, орієнтованих на спілкування і взаємини в групі, і універсальних лідерів. усередині кожної

з сфер груповий життєдіяльності можуть бути виділені більш диференційовані ролі: лідер - організатор, лідер - фахівець, лідер - мотиватор,

лідер - генератор емоційного настрою і т.д.

Феномен лідерства визначається взаємодією ряду змінних, основними з яких є: психологічні характеристики особистості самого

лідера, соціально-психологічні характеристики членів малої групи, особливості ситуації, в якій знаходиться група, і характер вирішуваних завдань.

В даний час є серйозні заперечення уявленням про існування універсального набору психологічних якостей, «роблять»

людини лідером. Зокрема, Р. Стогдилл (1974), провівши комплексний огляд досліджень в області лідерства, відзначає, що вивчення особистісних якостей

лідерів дає суперечливі результати. До числа найбільш часто згадуваних дослідниками особистих якостей ефективних лідерів відносяться: інтелект,

прагнення до знань, домінантність, впевненість в собі, емоційна врівноваженість, стресостійкість, креативність, прагнення до

досягненню, підприємливість, надійність, відповідальність, незалежність, товариськість (Р.Л. Кричевський, 1996).

Однак, як показують дослідження, взаємозв`язок між ступенем вираженості окремих якостей і ефективністю лідерства носить неоднозначні і

характер, в різних ситуаціях ефективні лідери виявляють різні якості. В результаті аналізу Р. Стогдилл зробив висновок про те, що не існує

такого набору особистих якостей, який присутній у всіх ефективних лідерів, і що структура особистих якостей лідера повинна співвідноситися з особистими

якостями членів групи, характером групової діяльності і вирішуваних завдань.

Представники поведінкового підходу до вивчення лідерства вважають, що лідером стає людина, яка має потрібної формою поведінки. В

рамках цього підходу були виконані численні дослідження стилів лідерства і розроблені їх класифікації. Найбільшу популярність здобули

класифікації стилів лідерства К. Левіна, який описав і досліджував автократичний, демократичний і ліберальний стилі лідерства, і Р. Лайкерта,

виділяв стиль лідерства, орієнтований на завдання, і стиль лідерства, орієнтований на людину. Результати емпіричних досліджень

свідчать про відсутність однозначного зв`язку між характеристиками стилю лідерства і його ефективністю.

Прихильники ситуаційного підходу (Ф. Фідлер, Т.Мітчел і Р.Хаус, П.Херсі і К.Бланшар) прийшли до висновку, що ефективність лідерства визначається

відповідністю якостей лідера і особливостей нею поведінки ситуації, в якій знаходиться група (характеру розв`язуваної задачі, сформованим умовам

ступенем сприятливості стосовно лідера з членами групи, величиною реальної влади, якою володіє лідер в групі). Ф. Фідлер виявив цікаву

закономірність, стиль лідерства, орієнтованим на завдання, частіше ефективний у найбільш і найменш сприятливих ситуаціях, а стиль, орієнтований

на людину, - в помірно сприятливих умовах. Нарешті, в рамках функціонального підходу лідерство розуміється як функція групи, тобто явище,

породжене особливостями групової активності і характеристиками групи в цілому. Таким чином, в даний час лідерство постає як

складне багатопланове явище, яке визначається цілою низкою чинників.