Розвиток малої групи. Формування малої групи.

Психологічні проблеми формування і особливо розвитку малих груп досліджено в меншій мірі, ніж їх структурні характеристики. Це пов`язано з тим, що вивчення динаміки протікання соціально-психологічних явищ в природних групах являє собою складну дослідницьку задачу. Крім того, динамічні процеси в малих групах, що відносяться до різних класів, мають істотні відмінності (наприклад, в трудових колективах, сім`ях або дружніх компаніях). Нарешті, у вітчизняній психології всі радянський період проблема розвитку групи ставилася і вирішувалася в надмірно ідеологізованою формі, виходячи з уявлень про якийсь еталон розвитку групи (колективі високого рівня розвитку), поступове просування до якого уявлялося відмінною рисою розвитку колективів в умовах соціалістичного суспільства. Тому вивчення реальної динаміки життєдіяльності природних груп у сучасному суспільстві залишається актуальною проблемою соціальної психології.

Психологічні механізми формування (виникнення, освіти) малих груп можуть суттєво відрізнятися в залежності від того, про який клас груп йде мова. Освіта формальних груп, які виступають структурними елементами соціальних організацій та інститутів, відбувається, як правило, поза прямого зв`язку з потребами і бажаннями людей об`єднатися саме в рамках даної конкретної групи. У цьому випадку більш правильно говорити про механізми входження або включення індивідів в формується або вже існуючу групу. До числа таких механізмів відноситься, в першу чергу, привабливість даної конкретної групи для індивіда. Однак входження індивіда в ту чи іншу формальну групу, як правило, визначається інтересами і потребами, не пов`язаними безпосередньо з потребою в спілкуванні і об`єднанні саме з даними людьми. Саме цим пояснюється відомий феномен розбіжності між групою членства та референтною групою (або значущим колом спілкування), досліджений американським психологом Д.Хайменом (1942), і існування неформальних груп всередині формальних організацій.

Неформальні групи, навпаки, утворюються переважно на основі потреб індивідів в спілкуванні, участі, аксесуари і т.д. Тому в їх виникненні велику роль відіграють психологічні механізми емоційної привабливості, психологічної сумісності індивідів. До числа найбільш універсальних психологічних механізмів, що сприяють об`єднанню людей в малі групи і формування психологічної спільності, відносяться механізми взаємного впливу в процесі спілкування: наслідування, навіювання, емпатія, ідентифікація.

Облік соціально-психологічних факторів при формуванні первинних колективів є важливим практичним завданням. Результати дослідження В.П.Познякова (1991) показали, що в умовах зміни форми власності на підприємствах взаємини в малих групах, які виступають структурними підрозділами виробничих організацій, можуть складатися принципово по-різному в залежності від того, формувалися ці групи добровільно, з урахуванням бажання працівників разом працювати і господарювати, або за формальною ознакою. Якщо в першому випадку спільна господарська діяльність супроводжувалася посиленням групової згуртованості і прихильності до своєї групи, то в другому - спостерігалося посилення дезинтегративное тенденцій аж до розпаду групи.

Етапи розвитку малої групи. Освіта групи (формальної або неформальної) є надзвичайно важливим етапом її життєдіяльності, однак лише початком цього процесу, який постає перед дослідником як процес безперервної зміни станів і властивостей групи, що отримав назву розвитку групи. У сучасній соціальній психології процес розвитку малої групи розуміється як закономірна зміна етапів (або стадій), що розрізняються за характером домінуючих тенденцій у внутрішньогрупових відносинах: диференціації та інтеграції. Так, починаючи з робіт А. С. Макаренка (1951), у вітчизняних дослідженнях психології трудових колективів виділяються стадії первинного синтезу, диференціації та вторинного синтезу або інтегрування.

У концепції Л.И.Уманский (1980) поетапний розвиток групи характеризується як послідовна зміна стадій, що розрізняються ступенем психологічної інтегрірованностісті в діловій і емоційній сферах. Відмінними ознаками (параметрами) розвитку групи виступають: спрямованість (зміст групових цілей, мотивів і цінностей), організованість, підготовленість до виконання спільної діяльності, інтелектуальна, емоційна і вольова комунікативність, стресостійкість. Цілісними характеристиками групи виступають також згуртованість, мікроклімат, референтність, лідерство, інтрагрупповая і інтергрупповой активність. Розвиток групи відбувається в континуумі, вищу точку якого займає колектив - реальна контактна група, що відрізняється інтегративним єдністю спрямованості, організованості, підготовленості та психологічної комунікативності, а крайню нижчу точку цього розвитку представляє група-конгломерат, тільки що сформована або зібралася група людей, у яких відсутні всі ці параметри.

У запропонованому континуумі автор виділяє такі основні етапи розвитку групи як колективу. Номінальна група характеризується зовнішнім, формальним об`єднанням індивідів навколо поставлених соціальних завдань. Група-асоціація відрізняється початкової міжособистісної інтеграцією в сфері емоційних відносин. Група-кооперація характеризується переважанням інтеграційних тенденцій в сфері ділових відносин. Група-автономія володіє високим внутрішнім єдністю як у сфері ділових, так і в сфері емоційних відносин. Ізоляція групи і концентрація активності її членів на вузькогрупових цілях призводить до формування групи-корпорації. Відмінною особливістю колективу є його інтеграція з іншими групами на основі спрямованості на більш широкі соціально значимі цілі. Динаміка коллективообразования являє собою складний процес, що включає як етапи швидкого просування по рівнях, так і періоди тривалого перебування на одному і тому ж рівні і навіть його зниження. У цьому випадку групи можуть характеризуватися внутрішньої антипатією, егоїзмом в міжособистісних відносинах ( «інтраегоізм» по Л.И.Уманский), конфліктністю, агресивністю як формами прояву дезінтеграції.

У психологічної теорії колективу, розробленої А. В. Петровським (1979), розвиток групи характеризується за двома основними критеріями: ступінь опосередкованості міжособистісних відносин змістом спільної діяльності та її суспільна значущість. За першим критерієм рівень розвитку групи можна визначити в континуумі від дифузійної групи (випадкового зібрання людей, не пов`язаних спільною діяльністю) до високоорганізованих груп, міжособистісні відносини в яких максимально підпорядковані цілям спільної діяльності і опосередковані нею. За другим критерієм можна виділити групи з позитивною і негативною соціальною спрямованістю. Розвиток групи характеризується динамікою зміни її властивостей за обома параметрами, що передбачає можливість регресивної зміни відносин (зміна соціальної спрямованості з позитивної на негативну або вузькогруповим) і дає можливість чіткої типологізації численних реально існуючих груп за запропонованими параметрами.

У західній соціальній психології існує велика кількість моделей розвитку групи. Для більшості з них характерно виділення трьох основних етапів або стадій: орієнтування в ситуації, конфлікту і досягнення згоди або рівноваги. Модель розвитку малої групи, запропонована американським психологом Б. Такменев, заснована на виділенні двох основних сфер або вимірів групової життєдіяльності: ділової, пов`язаної з вирішенням групової задачі, і міжособистісної, пов`язаної з розвитком групової структури. У сфері ділової активності Б. Такмен виділяє наступні стадії:

- орієнтування в задачі і пошук оптимального способу її вирішення,

- емоційні реакції на вимоги задачі, протидія членів групи вимогам, що пред`являються до них у зв`язку з рішенням завдання і

таким, що суперечить їх власним намірам,

- відкритий обмін інформацією з метою досягнення більш глибокого розуміння намірів один одного і пошуку альтернатив, - прийняття рішення і активні

спільні дії щодо його реалізації.

У сфері міжособистісної активності Б. Такмен виділяє стадії:

- «Перевірка і залежність», орієнтування членів групи в характері дій один одного і пошук взаємоприйнятного поведінки,

- «Внутрішній конфлікт», пов`язаний з порушенням взаємодії і відсутністю єдності в групі,

- «Розвиток групової згуртованості», подолання розбіжностей і вирішення конфліктів,

- «Функціонально-рольова узгодженість», пов`язана з утворенням рольової структури групи, що відповідає змісту групової задачі

(Кричевський Р.Л., Дубовская О.М., 1991).

Зміни в виділених сферах протікають взаємопов`язано, а протиріччя між ними можуть розглядатися як механізми групового розвитку.

Психологічні механізми розвитку малої групи

До числа основних психологічних механізмів розвитку малої групи відносяться:

- Дозвіл внутрішньогрупових суперечностей: між зростаючими потенційними можливостями і реально виконуваної діяльністю, між зростаючим

прагненням індивідів до самореалізації і посилюється тенденцією інтеграції з групою, між поведінкою лідера групи і очікуваннями його

послідовників.

- «Психологічний обмін» - надання групою більш високого психологічного статусу індивідам у відповідь за більш високий їхній внесок в її

життєдіяльність.

- «Ідіосінкразіческім кредит» - надання групою високостатусним її членам можливості відхилятися від групових норм, вносити зміни в

життєдіяльність групи за умови, що вони будуть сприяти більш повному досягненню її цілей.