Пошуки психологічних основ соціальної інтеграції

Формування нових соціальних відносин в нашому суспільстві супроводжується виникненням ряду взаємно доповнюють тенденцій в міжособистісній взаємодії людей. З одного боку, все більше поглиблюються процеси відчуження, обумовлені посилюється соціальним розшаруванням і постійно наростаючим темпом змін взаємодії людини з соціальним, предметним і природним оточенням. Як в формальне, так і в неформальне спілкування проникає раціоналізм, орієнтація на особисту вигоду і зручності. Глибинний, емоційний фон контактів поступається місцем поверхневому, раціональному. Інтимно-особистісні взаємини, засновані на емпатії, що вимагають від людей, що спілкуються значних часових затрат, інтелектуальних і емоційних зусиль, втрачаються. На зміну їм приходять більш економічні, стереотипні, часто "завчені" способи комунікативної поведінки. Діапазон форм соціального відчуження широкий і різноманітний. Е. Фромм [5], В. Франкл [4] згадують про нудьгу, заздрості, брехні, а також про наркоманії, суїциди. До цього списку можна додати громадянські конфлікти на релігійному і етнічному основі, терористичні акти і т.п.

З іншого боку, в суспільстві помітним чином слабшають социофобии і посилюється потреба в об`єднанні. Саме життя перетворюється на своєрідний комунікативний тренінг, який підштовхує людей до групового взаємодії, до подолання страху спілкування. Ймовірно, всупереч нестабільності і напрузі соціальних процесів людина зберігає цінність тяжіння і прихильності до інших, цінність об`єднання. Це проявляється як по відношенню до однорідної соціальному середовищі, так і різнорідною.

Однак сьогодні існує досить велика категорія осіб, для яких реалізація природної потреби в інтеграції представляє велику, нерідко важко вирішуване проблему. До них відносяться інваліди, діти-сироти і що залишилися без піклування батьків підлітки, особи з інтелектуальними відхиленнями і багато інших. Особливої гостроти для них набуває інтеграція в суспільство людей без особливих обмежень в самореалізації і саморозкриття, тобто інтеграція в різнорідної соціальної групи.

Проблема повноцінної інтеграції особи з інвалідністю або будь-якими іншими обмеженнями в суспільство не нова для сучасного людинознавства, зокрема для психології і педагогіки. Проте, сьогодні продовжує зберігатися задоволеною широке коло питань, на які важко знайти однозначну відповідь. Як це не дивно, але до сих пір відсутня чітка позиція щодо доцільності інтеграції, її прийнятних форм і видів, готовності і здатності до спільного існування і діяльності всіх суб`єктів інтеграції, їх психологічної уразливості в інтеграційній взаємодії, необхідності психологічної допомоги і т.п. Крім практичного контексту, існує ще й науковий, де один з ключових питань зводиться до пошуків психологічних основ інтеграції. В цьому випадку необхідно говорити про відсутність єдиного понятійного апарату, загальноприйнятих концептуальних основ і методичних засобів дослідження різноманітних інтеграційних феноменів.

В даний час поняття "інтеграція" досить активно розробляється в спеціальній психології [3]. Сьогодні можна констатувати, що інтеграція являє собою складний процес, вплив якого на всіх що у ньому суб`єктів неоднозначно. Так, в дослідженнях, спрямованих на вивчення інтеграції підлітків-сиріт в різнорідної середовищі, відзначаються не тільки складності, які відчувають сироти, а й їхні однокласники, котрі виховуються в сім`ях. Можна погодитися з думкою С.В.Щеголевой про те, що особистісні та поведінкові особливості сиріт створюють складності в інтеграції не тільки для них самих, але і для тих, хто спілкується з ними підлітків з сімей [6].

Значно менше уваги приділяється феноменам індивідуальної готовності і здатності до інтеграції кожного суб`єкта того соціального середовища, в якій розгортаються інтеграційні процеси. Інтегрованість розглядається як цілісне утворення, що відбиває індивідуальну успішність взаємодії особистості як в однорідної за соціальним складом групі, так і різнорідною. Соціально-психологічна інтегрованість означає досягнення особистістю сприятливого положення в групі, задоволеність від приналежності до цієї спільноти, потреба в спілкуванні з членами групи, наявність взаємних симпатій і взаємного прийняття, активність участі в діяльності групи [6]. Найбільшу роль в досягненні високого рівня інтегрованості грає психологічний прийняття, так як дозволяє особистості відчувати свою приналежність до групи, спільність з її членами і зберігати при цьому власну індивідуальність і самоцінність.

Соціально-психологічна інтегрованість особистісно обумовлена. При цьому роль особистісних властивостей змінюється в залежності від суб`єкта інтеграції. Так, для успішної інтеграції в різнорідної середовищі підлітки, які мають батьків, повинні мати здатність до прийняття інших, емоційної сензитивності, умінням контролювати свою поведінку відповідно до соціальних нормативів, а підлітки сироти - упевненістю в собі, емоційною стабільністю і товариськістю [6].

Безперечно, що багато протиріч в розумінні суті інтеграції були б зняті, якби існувало єдине концептуальне бачення проблеми. В даний час швидше можна говорити про формується загальному організаційному підході до дослідження інтеграції, в якості якого найчастіше визнається системно-орієнтований підхід, ніж про психологічної теорії інтеграції [2].

Серед психологічних концепцій, що пояснюють сутність інтеграції, гідне місце може зайняти концепція толерантного взаємодії. Толерантність означає перш за все здатність проявляти терпимість і жити разом, у світі з іншими. Толерантність також передбачає обов`язкове повагу, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності. В такому випадку зростає роль толерантності як умови і механізму успішної інтеграції в систему суспільних відносин [1]. Структуру особистісного потенціалу толерантності утворюють духовний, соціально-психологічний, психологічний, психофізіологічний компоненти особистісної організації. Саме вони і розкриваються в діалогічному взаємодії людей з різними психічними і фізичними можливостями самореалізації.

Істотну роль у формуванні толерантного діалогу відіграє спеціальним чином спроектована освітнє середовище, в якій створюються рівні комфортні умови для навчання осіб з різними можливостями, наприклад, фізичними. З огляду на це, ми провели експериментальні дослідження міжособистісної толерантності студентів з різними фізичними можливостями в умовах інтегрованого навчання у вищому навчальному закладі. З нашої точки зору, особистісний потенціал толерантності студентів з різними фізичними можливостями визначається вмістом взаємин і взаємних уявлень, їх активністю в процесі міжособистісної взаємодії, а також особистісними особливостями. Ми припускали, що професійне навчання за фахом "спеціальний психолог" сприяє толерантному взаємодії студентів.

У дослідженні брали участь 74 студента Інституту спеціальної педагогіки і психології (1 і 4 курс) та 20 студентів того ж інституту з порушенням слуху. Використовувався широкий набір стандартизованих та проективних методик.

Проведені дослідження показали, що феномени взаімопрінятія і взаімопредставленій студентів з різними фізичним можливостями складні. Ставлення здорових до інвалідів, як і ставлення інвалідів до здорових, неоднозначні. Проте, можна констатувати, що студенти з різними фізичними можливостями мають потенціал толерантного взаємини і взаємодії в умовах інтегрованого навчання. Це виражається в наявності загальних, досить диференційованих уявлень один про одного. Студентів об`єднує спільність уявлень про інваліда. Так, студенти вважають інвалідами людей, що мають фізичні та психічні обмеження, що володіють позитивними і негативними особистісними якостями, які потребують підтримки і допомоги, гуманне ставлення до себе і є членами суспільства. Спільність уявлень - основа взаєморозуміння, а отже, основа успішної інтеграції.

Крім того, уявлення студентів один про одного, взаємини зумовлені особистісними якостями. У фізично здорових студентів ставлення до інвалідів пов`язано з такими особистісними якостями, як здатність до емпатії, широта поглядів, раціоналізмом. У студентів з порушеннями слуху ставлення до фізично здоровим людям обумовлено емоційною стабільністю, орієнтацією на удачу і успіх, соціальної опосередкованість поведінки і здатністю до емпатії. Отримані результати важливі для формування професійної толерантності психолога, оскільки особистісні властивості відображають досить стійку диспозицію по відношенню до явищ навколишньої дійсності.

Наше дослідження показало, що в міру набуття загальних і спеціальних психологічних знань у студентів з нормальним фізичними розвитком зростає відповідальність за інвалідів. Одночасно слабочуючі студенти в ситуаціях міжособистісної взаємодії рідше сприймають спілкування з фізично здоровими студентами як загрозу власному Я.

Отримані результати говорять про перспективність такого роду досліджень, оскільки ставлять проблему професійної толерантності спеціальних психологів. Високий рівень професійної толерантності - ознака відсутності емоційного вигоряння і науково-педагогічного, а може бути і фізичного довголіття.

Посохова С.Т.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!