Саморозуміння в зв`язку з переживанням часу у підлітків

Саморозуміння - процес, що сприяє кращому усвідомленню людиною своїх внутрішніх потенціалів і, як наслідок, найкращої реалізації своїх можливостей. У зв`язку з цим вельми важливою виступає завдання аналізу шляхів і умов процесу розуміння себе. Розуміння себе дорослою людиною відбувається на основі інформації, що надходить по декількох каналах. Серед них: різні види діяльності (праця, пізнання, спілкування), а також емоційні переживання. Дійсно, беручись за якусь справу, в людей одночасно приміряти свої сили і можливості, прогнозує результати, оцінює підсумки, які і присвоюються його Я. Таким же шляхом присвоюється інформація емоційного змісту. Процес цей багато в чому стихійний. Як правил, час від часу будь-яка людина розмірковує про себе, про своє життя, обмірковує свої справи і проблеми, будує плани або вдається до спогадів. Тут важливо якими категоріями оперує особистість.

Це можуть бути категорії успіху, досягнень в різних сферах життя - цей пласт саморозуміння можна назвати звичайним. Але якщо типовими категоріями виступають життєві смисли, задоволеність життям в цілому, самоактуалізація як втілення свого призначення, глибокі "пікові" переживання, то це безсумнівно інший пласт саморозуміння - сутнісний. Н. І .Сарджвеладзе (1989) схожим чином розділяє способи самовідношення на суб`єкт-об`єктні ( "опанувати самим собою") і суб`єкт-суб`єктні ( "бути самим собою") Процес самоосознаванія і саморозуміння не може замикатися на собі ж. Стосовно до життя людини він взаємопов`язаний з іншими аспектами психічного. Зокрема мова може йти про саморозумінні в контексті організації часу життя. В. Н. Дружинін (2000) пише про те, що поділ життя людини на офіційну та особисту було характерним для всіх часів. При цьому значення тієї чи іншої сторони життя (соціальна значимість) змінюється від епохи до епохи. На перший план виходить то споглядальна сторона, то діяльнісна. В. І. Ковальов пропонує типологію в основу якої кладе у ставленні часу, при цьому споглядальний і функціонально-дієвий типи виступають як альтернативні, перший - пасивний, другий втілює активність і ініціативу. Сформовано і інтегральний споглядально-перетворювальний тип. Споглядальний тип проте постає не просто пасивним, його активність виражена інакше, ніж у дієвого. Вона виражена в духовною, інтелектуальною і творчою життя, що, на думку автора, і не дозволяє проявити власну активність. Саморозуміння, саме сутнісне саморозуміння відноситься до духовної складової нашого життя. Таким чином, можна припустити, що серйозна робота по самодослідження і саморозуміння дійсно може позначитися на обмеження зовнішньої, діяльної активності. Ймовірно, можна виділити вікові періоди, найбільш і найменш сприятливі для цього виду діяльності.

Наше дослідження торкнулося підліткового періоду. Як відомо, в цьому періоді проблема самоідентичності є однією з центральних. Підліткам було запропоновано виконати тест "Хто я", або 20 разів відповісти на це питання. Далеко не всі випробовувані впоралися з цим завданням. Кількість самоописів отримало значний розкид (14-28 описів). Методичний комплекс дослідження, спрямованого на вивчення проведення підлітками дозвіллєвого часу, включав також вимір способів самопізнання і суб`єктивного переживання часу підлітком. Перші три місця за частотою згадувань отримали такі способи самопізнання: різні види спілкування (26), різні способи спілкування з самим собою - занурення в свій внутрішній світ (21) і різні види діяльності (16), звернення до фахівців-психологам (15), що підтвердило наші гіпотези.

Крім того, в дослідженні було виявлено цікавий факт. Кількість самоописів, а також показник диференційованості самоописів продемонстрували значимий рівень зв`язку з суб`єктивним переживанням часу як повільного і плавного (і при цьому різноманітного). Самопізнання тільки і може протікати на тлі відчуття неспішності і плавності власного тимчасово? Го потоку. Подібне дослідження є досить перспективним, які роблять внесок у вивчення механізмів саморозуміння, що дозволяє окреслити коло умов, що сприяють цьому процесу.

Анісімова О. М., Кадомцева Н. А.