Розвиток смислопоісковой активності і взаємодія з художнім текстом

Проблема розвитку смислопоісковой активності (ширше - смислових утворень особистості) привертає інтерес психології, починаючи з другої половини XX століття. Це пов`язано зі становленням "некласичної" психології Л. С. Виготського і О. М. Леонтьєва, розглядає смислові освіти як "вершинні" структури, що визначають зміст і динаміку особистості. Особистісний сенс розуміється як індивідуалізоване відображення справжнього ставлення особистості до явищ і об`єктів дійсності і своїм діям в них. Особистісні смисли інтегруються у вигляді зв`язного динамічної системи смислових утворень особистості.

Художня література, яка містить в собі загальнолюдські смисли і цінності, має в силу цього найпотужнішим виховним потенціалом. Реалізація останнього часто утруднена або повністю неможлива, тому що не формується потреба в читанні, читачі закриті для емоційного впливу текстів. Особливо хвилює юний читач - адже підлітковий вік є сензитивним для формування світогляду як системи ціннісно-смислових утворень особистості. Основною причиною такого становища є труднощі вилучення сенсу, які породжують, в свою чергу, відмова від читання класики і перевагу "полегшених" жанрів - фентезі, детективу, жіночого сентиментального роману.

Найбільш адекватним природі діяльності читання є хронотопіческое підхід (Р.Р.Каракозов- М.М.Бахтин), який розглядає в якості механізму осмислення відтворення просторово-часових відносин між подіями і їх учасниками - хронотопірованіе. Допомагаючи читачеві актуалізувати різні рівні хронотопіческое організації тексту в реконструкції структури художнього твору, ми залучаємо його в процесі породження смислів, переосмислення власних позицій і виявлення нових особистісно-значущих смислів. Отже, успішність осягнення сенсу тексту - авторської смислової позиції - залежить від рівня оволодіння діями хронотопірованія.

З метою вивчення рівня розвитку смислопоіскових дій у підлітків нами було проведено емпіричне дослідження, в якому взяли участь 60 учнів 6-х класів ліцею №32 м Бєлгорода. В якості діагностичного інструменту використовувалася методика виділення сенсу в закінчених за змістом художніх текстах зі складною просторово-часової організацією. Стомлений матеріалом виступив розповідь І. А. Буніна "Легке дихання".

Лише п`ятеро (8,33%) учнів змогли адекватно виділити авторську смислове позицію, тоді як троє (5%) піддослідних сформулювали власну смислове позицію. Отримані результати свідчать про досить низькому рівні сформованості дій хронотопірованія, що послужило обгрунтуванням необхідності проведення формуючого експерименту.

Навчання діям хронотопірованія в експериментальній групі складалося з трьох етапів, на кожному з яких відпрацьовувався один з прийомів організації взаємодії з художнім текстом: переривання дії, продовження дії та випробування смислових меж. Програма реалізовувалася протягом 16 занять тривалістю 60 хв., Що проводяться з періодичністю 1-2 рази в тиждень. Після закінчення експериментального навчання знову було проведено тестування рівня розвитку смислопоіскових дій. Були отримані наступні результати.

В учнів, які пройшли експериментальне навчання, підвищився рівень розвитку смислопоісковой активності, в порівнянні з випробуваними контрольної групи (величина критерію t Стьюдента дорівнює 3,21 при критичному значенні 2,66 і рівні значущості? Lt; 0,01).

Отримані експериментальні дані свідчать про те, що введення в діяльність читання особливих дій хронотопірованія сприяє стимуляції смислопоісковой активності при читанні підлітками художньої літератури. Подібні заходи дозволяють підвищити інтерес до читання, роблять більш доступними мотиваційно-смислові аспекти та активізують виховні ресурси художньої літератури як в процесі навчання в школі, так і при самостійному взаємодії підлітка з художнім текстом.

Гриценко Ю.А.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!