Антиципация - необхідна умова адаптації особистості до мінливих умов середовища

Серед життєвих проблем тема соціальної адаптації особистості не втрачає своєї актуальності і сьогодні, оскільки тільки через осмислення закономірностей взаємодії особистості і соціуму можливе виявлення домінуючих форм організації соціального життя в сучасних умовах. У зв`язку з цим особливий інтерес представляють праці вчених (Б. Г. Ананьєв, В. М. Бехтерєв, А.В. Брушлинский, Л.С.Виготський, С.Л. Рубінштейн, В.М. Мясищев, В.А. Ядов і ін.), в яких підкреслюється, що становлення соціальної людини як типового члена тієї чи іншої спільності відбувається в умовах соціальної адаптації. Вказуючи на неминучість адаптаційного процесу, Ананьєв відзначав, що життєвий шлях людини - це історія формування та розвитку особистості в певному суспільстві (Ананьєв, 1980).

К.А. Абульханова-Славська, А.Г. Асмолов, Ф.Б. Березін, М.І. Бобнева, І.С. Кон, Л.В. Корель, М.А. Шабанова і багато інших дослідників підкреслюють, що соціальна адаптація особистості неперервна і триває протягом усього її життя. Отже, вивчення адаптаційного процесу повинно здійснюватися, з одного боку, в контексті набуття особистістю ціннісних орієнтацій і соціальних установок, освоєння соціальних ролей і відповідних норм, а з іншого боку, з позиції реалізації життєвих цілей і актуальних потреб особистості. Дана позиція знайшла відображення в рамках науково-дослідного проекту "Взаємозв`язок розвитку здатності до антиципації і динаміки соціального самопочуття підлітків групи ризику", що здійснюється за підтримки РГНФ (проект № 08-06-00364а).

Під соціальною адаптацією ми розуміємо процес взаємодії особистості і соціального середовища, в ході якого здійснюється реалізація актуальних потреб особистості. При цьому слідом за К.А. Абульхановой-Славської, П. С. Кузнєцовим, М.В. Ромом ми підкреслюємо важливість задоволенню не потреб взагалі, а саме актуальних потреб. Особистість не прагне до задоволення відразу всіх потреб, а задовольняє їх послідовно відповідно до їх значимості. Слід також зауважити, що задоволення потреби в даний момент є відносним завершенням деякого порівняно більш тривалого процесу реалізації потреб. Виходить, що особистість задовго до самого факту задоволення потреби вибудовує шлях її реалізації. Інакше кажучи, будь-який адаптаційний процес пов`язаний з прогнозуванням ймовірності того чи іншого результату. У разі експектаціі позитивного результату в майбутньому людина готова до прийняття деяких поневірянь в сьогоденні, оскільки передбачення задоволення актуальної потреби підтримує у нього відчуття гарантованого благополуччя з деякою тимчасовою відстрочкою. Інша ситуація виникає в ситуації пессимистичности прогнозу щодо реалізації життєвих намірів: навіть одноразові невдачі можуть викликати (закріпити) відчуття власної безпорадності, безсилля перед майбутнім.

Отже, при вивченні закономірностей адаптаційного процесу неминуче постає питання про антиципації, передбаченні, прогнозуванні, випередженні і експектаціі. По суті, ці терміни в працях різних дослідників (П. К. Анохін, Ф. Бартлетт, Н.А. Бернштейн, А.В. Брушлинский, В.Д. Менделевич, В. Найссер, Е.А. Сергієнко, І. М. Фейгенберг) позначають один і той же процес просторово-часового випередження, ту чи іншу ступінь повноти і точності передбачення подій.

Таким чином, антиципация є необхідною умовою адаптації особистості до мінливих умов середовища і обумовлює тим самим стратегії поведінки і емоційні стани людини в сьогоденні.

Шустова Н.Є.