Структура активності у дітей з дцп і здорових дітей

Особливості фізичного і психічного розвитку дітей з важкими порушеннями опорно-рухового апарату (ОРА) визначаються як органічним ураженням центральної нервової системи, так і специфічними умовами виховання дітей. У кожному разі встановлюється тісний взаємозв`язок первинних (внутрішніх) і вторинних (зовнішніх) чинників, які і формують своєрідність дитячого розвитку. Традиційно під внутрішніми умовами розуміють саме органічне порушення, яке жорстко детермінує розвиток психологічних показників по відстає типу і сприяє формуванню певних психопатологічних порушень. Зовнішні умови (зниження комунікативних зв`язків з оточуючими, установки партнерів по взаємодії) також жорстко детермінуються органічним порушенням (Е.М.Мастюкова., М.Іпполітова., 2001).

Дослідження, присвячені вивченню даних факторів характеризуються практично повним виключенням ролі самого суб`єкта в розвитку і подолання власної хвороби. Однак існує взаємозв`язок і взаємовплив між особливостями захворювання і активністю суб`єкта: як захворювання з наслідками, що випливають з нього наслідками впливає на структуру активності суб`єкта, так і структура активності впливає на перебіг хвороби і зумовлені нею процеси адаптації і соціалізації. Це положення визнається, по крайней мере, в відношенні психосоматичних захворювань (Н.С.Курек, 1996).

Метою роботи було вивчення структури активності у здорових дітей і дітей з важкими порушеннями ОДА внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. В основу виділення структури активності лягло розуміння її як властивості інтегральної індивідуальності (ІІ) (В. С. Мерлін, 1986), що виражається у внутрішній готовності людини до реалізації своїх потенційних можливостей у взаємодії з навколишньою дійсністю і представляє собою систему активностей трьох основних рівнів - біологічного , психологічного та соціального.

Дослідження проводилося на базі ДНЗ № 52 м Пермі, яке відвідують діти з різними порушеннями опорно-рухового апарату. Обстеження хворих і здорових дітей проводилося з метою діагностики активності різних рівнів ІІ за допомогою методу, запропонованого М.В.Топорковой і Е.А.Кенігсберг і принципу "минимакс", запропонованого А.Ф.Лазурский. По кожному рівню прояву активності виділялося два показника - максимальний прояв (потенціал активності) і відношення "звичайного" і максимального прояви (рівень актуальною активності).

Були отримані наступні результати. Активність, демонстрована здоровими дітьми і дітьми з важкими порушеннями ОДА, статистично достовірно відрізняється на всіх рівнях. При цьому актуальна активність у дітей з важкими порушеннями ОДА вище, а потенціал активності на всіх трьох рівнях достовірно нижче. "Звичайне" прояв активності в абсолютних показниках значимо не відрізняється у хворих і здорових дітей ні по одному рівню ІІ.

Таким чином, при більш низькому потенціалі хворі діти проявляють вищий рівень актуальною активності, тобто вони більш повноцінно і продуктивно використовують свої можливості на всіх рівнях ІІ. Ймовірно, саме це і дозволяє хворим дітям при спочатку нерівних умовах досягати рівня розвитку здорових дітей.

Ротманова Н.В.