Три опорних моменту професійної освіти - з досвіду проведення занять. Частина 4

Для концептуалізації досвіду подібного роду мною була запропонована еліптична модель свідомості, схематично описує можливість «спільно-розділених переживань» (Міхєєв, 2005). Умовою можливості подібних «спільно-розділених переживань» є відсторонення від власної егоцентраціі, заспокоєність власних почуттів і звільнення в собі місця для присутності Іншого. Тоді можливо двофокусні простір спільного буття (со-буття), де один полюс займає наблюдающе-співчуваюче і відразу ж ствердно-зміцнювальний «Я» психолога, а інший - стражденні «Я» людини, волають про допомогу. Як би якесь «еліптичне стан». Воно-то і дозволяє професіоналу породжувати «єдино потрібний» новий досвід, повністю відповідає ситуації, що склалася. Мабуть, можливість отримання такого досвіду і повинна служити критерієм досягнення психологом висот професійної майстерності. І це ставить орієнтир професійної підготовки психологів - відразу, спочатку не тільки націлювати на придбання спеціальності, спеціальних знань, умінь і навичок, а й мотивувати на подальший професійний ріст, на задачу досягнення вершин професіоналізму.

3. Навряд чи буде одкровенням те, що більшість студентів перших курсів займають пасивну позицію щодо свого професійного освіти. Практично кожен викладач перших курсів стикається з тим, що студенти (навіть ті, які прагнуть вчитися і отримувати «знання») чекають вказівок для кожного свого кроку і рідко самостійно виходять за межі навчальної програми. Причин цього кілька, не в останню чергу пунктуальна вимогливість ряду викладачів. Чи не дозволяючи собі бути більш вільними і більш спонтанними, вони не дозволяють цього і своїм студентам. Так, свободу може дати тільки свобода! Інший, і може бути основною, причиною є існуюча система шкільної освіти. З цього приводу багато сказано і багато написано, але «віз і нині там». Звичайно, вчителі-новатори - справжні педагоги - знаходять способи обходити вимоги Міністерства освіти та науки і робити свої уроки творчими і динамічними. Але в системі масової освіти таких подвижників одиниці. Це проблема не тільки нашої країни, а й більшості країн світової спільноти. І це зрозуміло: в першу чергу потрібні слухняні виконавці. Тому школа продовжує виконувати свої репресивні функції і робити з рухомих і допитливих дітей «старанних» учнів (Лобок, 2001). Після такої обробки (а адже здають іспити і вступають до ВНЗ якраз найбільш «старанні»), виявляється, дуже важко повернути людину в стан активного пошуку свого життєвого і професійного шляху.