Робота психолога з учнями, схильними до девіантної поведінки

Надзвичайно важливим для своєчасного початку психологічної роботи та найбільш ефективної корекційної роботи є раннє виявлення учнів, схильних до девіантних форм поведінки. За даними офіційної статистики, за останні 10 років в нашій країні середній вік прилучення до паління знизився на 4 роки 4 місяці і склав 10 років 1 місяць. Середній вік прилучення до алкоголю склав 11 років. Частота випадків вперше виявляється алкоголізму збільшилася за 10 років серед дітей 15-17 років на 70,6%. Кількість офіційно зареєстрованих наркоманії серед дітей у віці 15-17 років збільшилася в 4,1 раз, токсикоманії - в 3,3 рази. Тому проблема девіантної поведінки підлітків та молодих людей юнацького віку - це одна з найважливіших проблем сучасних освітніх установ.

У цій статті ми визначимо соціально-психологічну модель профілактики і корекції відхиляють форм поведінки підлітків і молодих людей юнацького віку в різних навчальних закладах: школі, професійному ліцеї, коледжі і т. П. Для ефективної роботи психолога необхідно приділити особливо пильну увагу профілактиці можливих девіацій- в установах початкової та середньої професійної освіти особливо важливо допомогти учням в перші півроку після вступу до навчального закладу, тобто не упустити момент адаптації і учня до нових умов (допомогти, зацікавити, направити в потрібне русло). Якщо девіантна поведінка вже мало місце, то в цьому випадку головне завдання - переорієнтувати підлітка на соціально прийнятне проведення свого дозвілля. На думку Д. Ісаєва (1997), саме «сам спосіб життя, середа, стиль і коло спілкування сприяють розвитку і закріпленню асоціальної поведінки». Зокрема, як дослідник в області адиктивної поведінки підлітків, вчений зазначає, що «адиктивна поведінка можна розглядати як псевдоадаптаціонний стереотип, спрямований на підтримку внутрішнього психоемоційного рівноваги і пристосування до зовнішніх умов, з прагненням до легкого і швидкого досягнення задоволення, незрілістю механізмів копінг-поведінки , невисокою стійкість до стресів. Особливості акцентуації характеру відіграють допоміжну, інколи привертають роль у формуванні аддиктивності ».

Фактори, що формують девіантна поведінка

Серед факторів, що сприяють девіантних форм поведінки, на думку М. І. Рожкова, М. А. Ковальчука (2003), можна виділити об`єктивні та суб`єктивні.

об`єктивні чинники

До об`єктивних факторів належать умови мікросоціальноїсередовища, перш за все три основні сфери життєдіяльності: сім`я, школа і референтна група.

Роль сім`ї у формування девіантної поведінки.

Встановлюється залежність між несприятливими сімейними умовами і різними девіацій. За даними нашого дослідження, близько 20% сімей страждають алкоголізмом, 60% підлітків виховуються в неповних сім`ях, а у 12% взагалі не мають батьків, діти виховуються далекими родичами.

Психологічний клімат в сім`ї, взаємини між її членами також грають важливу роль у формуванні відхиляється веління. Наприклад, нами було встановлено, що байдуже ставлення один до одного в сім`ї діагностується у 30% учнів, схильних до девіантної поведінки, а погані взаємини, постійні конфлікти - у 46%.

Обгрунтовуються способи впливу сімейного середовища на формування особистості: через наслідування, через закріплення негативистических реакцій, через підкріплення оточуючими психопатичних реакцій підлітка (Гур`єва, Гиндикин, 1980).

У літературі наведено різні класифікації і типології негармонійних сімей (Личко, 1983 Алмазов, 1986). виділяються:

1. неповна сім`я - відсутність одного з батьків;
2. деструктивна сім`я - характеризується відсутністю взаємності в емоційних контактах;
3. конфліктна сім`я - сім`я, в якій між її членами відбуваються зіткнення, що супроводжуються негативними емоційними станами;
4. кризова або розпадається сім`я - характеризується наявністю конфліктної ситуації, подружжя займає непримиренні позиції по відношенню один до одного, але продовжують жити разом;
5. розпалася сім`я - сім`я, в якій один з батьків зберігає контакти з родиною, але живе окремо від неї;
6. невротична сім`я - характеризується наявністю розбіжностей і тривалих протистоянь між подружжям (Ейдеміллер, Юстицкис, 1990).

Такі сім`ї самі по собі не формують девіантних підлітків, але створюють неблагополучний фон, який може сприяти виникненню різних девіацій.

Таким чином, сімейна атмосфера, умови розвитку та виховання, рівень освіти в сім`ях учнів (за нашими даними, у 88% учнів з робочих сімей), матеріальний рівень (близько 31% сімей перебувають на межі бідності) можуть виступати в якості передумови сімейного неблагополуччя та далі фактора ризику виникнення відхилень у поведінці. У літературі широко аналізуються різні аспекти впливу родини на підлітка (Подосян, 1980 Степанов, 2001 і ін.).

Роль школи у формування девіантної поведінки.

Серед деструктивних явищ шкільного життя слід відзначити стійку практику відрахування зі шкіл «неблагополучних» учнів без отримання ними основної загальної освіти, переклад в інші освітні установи (ПТУ, вечірня школа). Слід зазначити і акцент школи на освітньої функції, і ослаблення уваги на здійсненні виховної функції, незадовільне використання можливостей школи для організації дозвілля учнів, відстороненість педагогів від проведення виховних заходів (формальна профілактична робота), включення дітей і підлітків у систему соціальних зв`язків і відносин (Курбатова , 1981- Невський, 1985- Фельдштейн, 1999 і ін.).

Крім того, в ряді досліджень підкреслюються, що шкільні труднощі (неуспішність) також можуть виступати фактором ризику виникнення девіантної поведінки. За даними В. В. Королева (1992), незадовільна успішність відзначена у 85,2% неповнолітніх правопорушників. Також є ряд досліджень, що позначають вплив взаємин школярів з педагогами, статусне ставлення в класі (Личко, 1983 і ін.). Статусна незадоволеність, неможливість зайняти задовольняє (престижне) становище в школі серед педагогів і однокласників часто є причиною недисциплінованості, конфліктів з вчителями і однолітками, зниження успішності, догляду підлітка в стихійну групу.

Таким чином, слід зазначити, що особливо важливо емпатійное ставлення психолога до учнів, так як більшість з них не вірять в свої сили, мають неадекватну самооцінку, неприязно ставляться до вчителів і до навчального процесу взагалі.

Референтна група.

Поряд з впливом найважливіших інститутів соціалізації сім`ї і школи, значущим фактором у формуванні девіантних форм поведінки є сфера міжособистісних відносин. Тут мова йде, перш за все, про контакти підлітків з однолітками (в структурі групи, дворової компанії і т. П.). Референтна група стає «провідним механізмом соціалізації», і саме вона дає можливість задовольнити характерну для підлітків потреба в спілкуванні і, головне, дозволяє самоствердитися.

Однак втрата зв`язку з системою позитивно орієнтованих відносин в різних колективах (клас, секція) сприяє потраплянню підлітка в асоціальні стихійні групи з особливою ієрархією відносин, своїми нормами і цінностями.

Таким чином, виражена потреба підлітка в спілкуванні з однолітками (вікові закономірності, «реакція групування» за А. Е. Личко, 1983) і неможливість реалізувати дані потреби в системі взаємин з однокласниками сприяє залученню підлітка в неформальні групи. В результаті неформальна група може виступати ланкою в ланцюзі неблагополуччя, наступним за неблагополучної сімейної ситуацією і шкільною дезадаптацією.

суб`єктивні чинники

До суб`єктивних чинників відносять ті індивідуально-психологічні особливості особистості підлітків, які служать передумовами різних асоціальних форм поведінки. Ми виділяємо наступні:

1. порушення адаптаційного потенціалу: несформованість комунікативних навичок, неприйняття моральних норм і правил, прийнятих в суспільстві, невміння регулювати власну поведінку;
2. несформованість самооцінки (занижена або завищена самооцінка), тривожність;
3. нервово-психічна нестійкість;
4. акцентуації характеру.