Метафізика образної сфери людини як методологічна проблема психології

Сьогодні, коли духовно-моральна проблематика починає входити в методологію психологічної науки, виникає питання, а чи достатньо їй знання про природу духовності, її онтології і метафізичної субстанціональності? Секулярная психологія абстрагується від головного в людині - його вкоріненості в метафізичному. Не слід психологічній науці залучити знання, отримані людством за іншими "пізнавальним каналах", зокрема, накопичені релігійними традиціями? Адже духовність людини - це його сутність, яка вказує на вищий сенс життя і штовхає на пошук єдності зі всесвітом і Творцем буття. Ця "вертикаль" вимагає від психологічної науки співвіднесення її методологічних основ зі сферою метафізичного. З цією метою природно покладатися на вітчизняну духовну грунт і вибудовувати систему психологічного знання (ПЗ), що залучає православно-християнську (ПХ) традицію (далі ПХПЗ). Відповідно, ПХПЗ спирається на визнання божественного статусу людської душі, її метафізичних зв`язків, зокрема, враховує впливу і благодаті і негативного метафізичного чинника (ОМФ), співвідноситься з "спотвореної природою" людей. ПХПЗ передбачає повернення в психологію категорій, що відображають "надчутливий світ" в його негативному і позитивному метафізичному статус, розмежовує зміст духовності людини. ПХПЗ допомагає бачити проблему образної сфери людини (ОСЧ) з духовно-метафізичної точки зору, осмислювати з цих позицій різноманіття образного досвіду в його регулюючої функції (на вищих рівнях). Розробка проблеми метафізики ОСЧ розкриває в людині "божественну іскру" - Образ Божий, свідчить про "спогляданнях вгорі світу" і в той же час попереджає про викривлення в пізнанні духовних смислів через подібний досвід. "Білі плями" в науковому знанні про ОСЧ відносяться саме до глибинних механізмів психічного відображення-регулювання, "розмикати" на метафізику духовного буття. Психологія недостатньо розуміла образ як носій духовно-моральних смислів в релігійно-містичному досвіді, а тому вона або ігнорує метафізику ОСЧ, або звеличує роль образів у житті людини.

Виникає закономірне актуальне питання: як світ ідеальних об`єктів і духовних смислів, релігійний символізм культурних традицій і т. П. Відбивається в ОСЧ, і які когнітивні, емоційні, поведінкові наслідки від переживання людьми подібного досвіду? Пошук відповідей спирається на поняття трансляційної функції ОСЧ (ТФОС). ТФОС не тільки служить самопізнання (транслюючи в свідомість глибинні психологічні характеристики), а й здійснює контакт внутрішнього світу особистості з об`єктивною реальністю (видимої і невидимої її сферами), ідеально представленої в людині. Йдеться про наявність духовно-моральних смислів, метафізичних сил, "гірських прообразів" в образах при містичних "осяяннях". Образи можуть символічно виражати: цінності філософсько-світоглядного порядку, неявні аспекти дійсності, трансперсональної досвід, об`єкти ідеального буття. Найважливішою проблемою в цьому зв`язку виступає буттєвий статус реальності, що відкривається в релігійно-містичному досвіді. Проблема передбачає осмислення каналів метафізичного впливу "невидимого духовного світу" на людину. Зрозуміла актуальність співвіднесення точок зору, підкреслюють позитивну роль образів у духовному досвіді, з поглядами, що говорять про небезпеку, яка чатує "цікавого візіонавта". ПХПЗ говорить про здатність людини відображати "гірські прообрази". ОСЧ при певних умовах може ставати особливим сприйняттям невидимого духовного світу, духовної перцепції метафізичної реальності. У святоотецької традиції ми знаходимо образи явища "посланців вгорі світу" для охорони, попередження, ради, роз`яснення, зміцнення людей. Ми зустрічаємося з розпорядженнями про ікони, прихованих мощах і святих джерел, з описами "пасток" на духовному шляху, матеріальними свідоцтвами "небесних відвідувань".

З іншого боку, загальна установка ПХПЗ полягає в обережному відношенні до образам, і особливо до ролі ОСЧ в релігійному досвіді. Уява, наприклад, не можна використовувати в молитві. На тлі викорененої пристрастей і під дією ОМФ образи можуть стати провідниками руйнівних впливів, джерелом духовно-душевно-тілесної патології. ОСЧ добре розкриває один з головних елементів ПХПЗ - феномен і закономірності так званого духовно-морального приваблення. Людина на тлі "високо душевних" (але псевдо-духовних) переживань вважає себе "духовно просунутим", гідним спостерігачем "небесних таємниць", і свої фантазії-бачення приймає за "божественні одкровення". "Божественні картинки" стають для нього небезпечними неадекватністю образів, прив`язкою до виникаючих від бачень емоційним станам, і особливо, почуттям гордості і марнославства від "духовних досягнень". ОСЧ-приваблення виникає у взаємодії факторів внутрішніх ( "фантазії про небесне", очікування "божественних видінь") і зовнішніх (соціальне оточення, енерго-інформаційна екологія, включаючи ОМФ-впливу). ПХПЗ вивчає проблему розрізнення образного досвіду - божественних видінь від фантазій і від "бісівських образів". "Бачення від Бога" приносять внутрішню тишу, благоговіння і т. П образи, пов`язані з прельщением, народжують зарозумілість, екзальтацію, або ледь помітне збентеження. ПХПЗ, однак, каже і можливості тонкої імітації "небесних образів". Образ може запропонувати людині своє прийняття як "благого" в якості тонкої лестощів (як удостоївся бачення). Розрізнення принади пов`язано з установкою не довіряти видінь. У зв`язку з претензій лідерів релігійних сект на отримання "божественних послань" тема містичних псевдо-одкровень і справжніх пророчих видінь набуває особливої актуальності. Тому ПХПЗ осмислює "візіонерство" як приваблення, і відмежовується від містицизму - спроб опанувати дарами Святого Духа без належної чистоти серця. Значна тема ПХПЗ - психологія сновидінь. У снах як щаблях в "світ позамежний" (о. Павло Флоренський) можуть зустрічатися "Дольний" і "гірський" світ. Треба враховувати і феноменологію "небесних послань" уві сні - роз`яснення, інформування, попередження, поради та ін. Однак визнання за снами таких можливостей робиться в ПХПЗ з урахуванням феномена приваблення. ПХПЗ попереджає про небезпеку "прийняття в себе" демонічного образу, але при цьому вказується на грань, яка відділяє цю можливість від варіанту, при якому "втеча з нічного кошмару" позбавляє людину можливості опрацювати щось важливе в собі. Важлива тема ПХПЗ - питання практичної роботи з подібним досвідом з метафізичних позицій, визначення рамок використання ОСЧ (образи виступають і допомогою на шляхах самопізнання, і "підводними каменями"). ОСЧ охоплює і образи соціального сприйняття: людина живе в якійсь породженої ЗМІ, рекламою, комп`ютеризацією, "інтернетизації" імаго-сімволосфере, "огортає" людини образами / символами. Це передбачає, зокрема, вивчення: а) закономірностей взаємодії ОСЧ з нової інформаційної екологією, трансформує психіку і виступає в якості каналу "інформаційно-психологічної зброї" - б) "війни образів" різної семантики, з осмисленням проявів ОМФ в імаго-сімволосфере- в) уявлень людей про насування на них "глобальному віртуальному Задзеркаллі" - джерелі ілюзорною картини світу, - про духовну сутність того, що відбувається в світі і про суб`єктивний чинник "нового світоустрою".

Отже, ПХПЗ поглиблює наукові уявлення про функції психічного образу, про сферу вторинних образів, про механізми побудови людиною картини світу. ПХПЗ закликає до більшої уваги до деструктивної ролі ОСЧ в пізнанні і переживанні духовних смислів. Розглядаються і потенційна здатність людини до комунікації з невидимим духовним світом, і небезпеки екстрасенсорних його споглядань. ОСЧ - це, дійсно, "вікно", дивитися в яке з метою пізнання світу і самопізнання слід дуже обережно, розуміючи факт спотворення бачення і небезпек самого "перегляду". Це і дозволяє ставити питання про метафізичних аспектах вивчення ОСЧ як методологічної проблеми психологічної науки.

Гостєв А. А.