Здатність вихователя до децентрації

Характеризуючи педагога, здатного забезпечити справжнє розвиток вихованця, багато авторів (Ф. Гоноболін, Н. В. Кузьміна, А. І. Щербакова та ін.) Звертаються до його здатності стати на позицію партнера, децентрірованного. В силу актуальності цієї проблеми С.В. Зайцевим була розроблена методика вивчення здатності до педагогічної децентрации і її форм прояву у вихователів ДНЗ. За ступенем збігу відповідей вихователя з позиції Дитина з реальними відповідями дітей визначалася здатність до децентрації. Автор виділив п`ять груп педагогів за даним критерієм:

(1) Центрация на основі ідентифікації - 24% випробовуваних, які припускають, що дитина розглядає навколишній світ так само, як дорослий. (2) Центрация на основі відчуження - 39% випробовуваних, які стверджують, що дитина ще не знає того, що знає дорослий. (3) Децентрації за подібністю (псевдодецентрація) - 20% випробовуваних, що дають адекватні реальним опису з позиції Дитину, але тотожні з позицією Дорослого. Вони уподібнюють дорослого дитині. (4) Потенційна децентрация - 8% випробовуваних, що дають неадекватні опису з позиції Дитину, але співпадаючі з реальними дитячими описами - з позиції Я сам як дитина. (5) Реальна децентрация - 12% випробовуваних, що дають реальні, змістовні відмінності в описах з позицій Дитину і Дорослу.

Автором виділені три групи схем аналізу зображення: опису-перерахування, описи-констатації, опису-інтер-претаціі. В ході експерименту С.В. Зайцева відповіді дітей-учасників експерименту були в основному побудовані за типом опису-інтерпретації (83%), решта дітей використовували описи-констатації (16%) або перерахування (1%). Вони відрізнялися сюжетностью, адаптивністю і прагненням ввести одухотворені персонажі в розповідь. Зацікавившись результатами дослідження, ми вирішили повторити його в умовах ДОУ р.п. Городище Волгоградської області, провівши пілотажний експеримент. Ми запропонували методику С.В. Зайцева дітям підготовчої групи - всього 17 чоловік і їх вихователям. Результати нашого дослідження відрізнялися від авторських. Діти використовували майже в рівній мірі інтерпретації (35%), перерахування (30%) і констатації (35%).

Одного вихователя нашої групи можна віднести до категорії "потенційна децентрация". У його відповідях з позиції Дитина переважають описи-інтерпретації, хоча у піддослідних дітей тільки 35% групи переважно використовували описи-інтерпретації. У позиції Дорослий вони представлені на 100%, позиція Я як дитина близька до реальних описами дітей. Аналізуючи відповіді іншого вихователя, ми віднесли його до групи "центрация на основі ідентифікації". Його опису з позиції Дитина майже повністю збігаються з відповідями з позиції Дорослий. Найчастіше вихователь використовує відповіді-інтерпретації. У відповідях з позиції Я сам як дитина дошкільного віку з`явилися лише кілька відповідей-констатацій, введення одухотвореного персонажа Я і особистого ставлення до подій на зображенні. У змісті відповідей обох вихователів з позиції Дитина обидва вихователя використовували шаблонні фрази навчальних занять, "дорослі" терміни і поняття, давали характеристику картинкам по заданих навчальною програмою критеріям (опис за кольором, формою, величиною), виділяли причинно-наслідкові зв`язки. В ході опису вихователі часто задавали собі питання про відповідність своїх оповідань можливим дитячим відповідям. Ці питання завжди стосувалися уточнення, пригадування про знання дітей в даній області (вчили вони їх цього), констатації своєрідною "недовчена" дітей (цього вони ще не знають) і т.д. З цих фактів ми припустили, що вихователі, розділяючи для себе позиції Дорослого і Дитини, орієнтувалися скоріше не на знання реальних фактів вікового розвитку дітей, а на результати навчальної програми ДОУ. Іншими словами, вихователі вважають, що діти і є те, чого вони їх навчили.

За допомогою даної методики ми можемо визначити здатність педагога до децентрації як здатність передбачити більшість відповідей дітей і вміти орієнтуватися на них в побудові освітнього процесу. Однак такий підхід характерний в навчально-дисциплінарної моделі навчання, а не індивідуально-орієнтованої. Методика дає нам уявлення про позицію вихователя по типу центрации на вимогах засобів навчання і виховання (пізнавальна центрация), виділену А.Б. Орловим. Це "орієнтованість педагога на навчальний зміст, коли НЕ навчальний предмет служить розвитку учнів, а учні обслуговують вимоги навчального предмета". Ми можемо зробити припущення, що вивчення здатності вихователя до децентрації буде неповним при аналізі тільки пізнавальних характеристик. На наш погляд, необхідно вивчати здатність до децентрації на матеріалі аналізу намірів, мотивів, бажань кожної дитини. Це дозволить виявити вміння педагога знайти індивідуальний підхід до дітей, спираючись на знання про віковому розвитку і власне вміння децентрірованного.

Полякова О.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!