Типологія новоутворень як основа психологічних портретів школярів

Навчальна діяльність традиційно відноситься до когнітивної сфері. В ході її становлення і розвитку формуються аналіз, планування, рефлексія. При цьому під розвитком особистості розуміється щось інше - позиція (наприклад, таке інтегральне новоутворення, як "внутрішня позиція школяра"), статус, роль, лідерство в колективі та ін. Таким чином, передбачається можливість розглядати питання формування особистості поза провідної діяльності. Створюється враження, що особистість молодшого школяра формується в якомусь окремому від освітнього просторі.

Навчальна діяльність, якщо вона визнається провідною, і є соціальна ситуація розвитку, що формує особистість. Це діяльність, в якій змінюється сам суб`єкт, в якій відбувається становлення самооцінки, самосвідомості, відбувається самовиховання. Це діяльність, ідеальною метою (на початку і в ході) і реальним результатом якої (в результаті) стає формування суб`єктності. Тому гіпотетично можна вважати, що рівень сформованості навчальної діяльності повинен прямо корелювати з рівнем розвитку особистості. А в світлі теорії періодичності розвитку Д. Б. Ельконіна розвиток самосвідомості дитини має включати дві сторони: а) свідомість "себе" - своїх уменій- б) свідомість "свого місця" - системи відносин.

Діагностика новоутворень молодшого шкільного віку - аналізу, планування, рефлексії - актуальна не сама по собі, а як одна зі складових побудови психологічного портрета учня. На даному етапі дослідження, визначившись у типології проявів цих новоутворень, ми ставимо завдання встановлення їх особистісних проявів, їх впливу на систему соціальних відносин школяра.

До теперішнього часу нами отримані дані, що дозволяють виділити серед випробовуваних 3 групи - "теоретики", "емпірики", "маніпулятори" - на матеріалі просторово-комбінаторних завдань, що вимагають планування дій.

Розрізнення теоретиків і емпіриків є традиційним для концепції змістовного узагальнення В. В. Давидова. Критерії їх розрізнення визначені як в логічному, так і в психологічному відношенні. Експериментальні показники розроблені та апробовані в цілому ряді досліджень, що проводилися представниками цієї наукової школи: Л.К.Максімовим, В.Т.Носатовим, А.З.Заком, В.Х.Магка-евим, П.Г.Нежновим і іншими.

Новим є уявлення про відносну самостійність третьої групи - "маніпуляторів", спосіб дії яких якісно відрізняється не тільки від теоретичного (змістовно-рефлексивного), але і від емпіричного (формально-розумового).

Ми встановили, що "теоретикам" властиво розуміння інструкціі- чітке виконання завдань за необхідну кількість ходов- знаходження найкоротшого способу при вирішенні "вільної завдання" - завдання, в якій від випробовуваних очікували рішення в мінімальну кількість. Тобто теоретичний тип, на нашу думку, є повноцінне планування. "Емпірики" орієнтовані на зовнішню форму завдання. Сама форма бланка є для них зовнішнім орієнтиром, тоді як орієнтація на утримання при цьому втрачається. Для емпіриків взагалі характерно прагнення підпорядкувати ситуацію своїм бажанням: якщо, наприклад, за правилом не можна виконувати дію, але якщо "дуже хочеться", то можуть іноді знехтувати правилом, так, як правило, для них не засіб вирішення, а зовнішнє вимога і обмеження. "Нижньою межею" діапазону проявів емпіричного способу вирішення можна вважати так зване "покрокове планування". У цьому випадку дії плануються (якщо тут взагалі доречно говорити про планування) тільки на один крок вперед. Нове проміжний стан сприймається як переформулювання завдання. кожна наступна задача сприймається ними як нова, що призводить до необхідності знову спробувати з`ясувати, в якому напрямку потрібно зробити хід, щоб наблизити результат. При цьому характерним є бажання вирішити всі завдання, не звертаючи уваги на правильність виконання дій. Для "маніпулятивного" типу характерно відсутність навіть покрокового планування, тобто активність зосереджена не на рівні дії, як у "емпіриків", а на рівні операцій.

Наступний етап дослідження - побудова "психологічних портретів", відповідних виділеним типам, тобто обгрунтування так званих особистісних проявів. Нам видається продуктивною гіпотеза Г.А.Цукерман (1994): розуміння і рішення задачі відбувається на тому рівні, який співвідноситься з освоєної до даного моменту формою діяльності - безпосередньо-емоційним спілкуванням, предметно-маніпулятивної і ігровий. В даному контексті "емпірики" і "маніпулятори" - це молодші школярі, які підміняють навчальну діяльність іншими формами активності, які виступали провідними на колишніх етапах розвитку.

Марокова М.В.