Когнітивне научіння в лікуванні хворих на шизофренію

Дослідження останніх років показують, що пізнавальні розлади при шизофренії є важливим фактором, що порушує соціальну адаптацію, і виступають в якості причини інвалідизації цих хворих. Це свідчить, що методи, спрямовані на корекцію порушених пізнавальних функцій мають велике значення в системі психотерапії хворих на шизофренію.

В ході проведеного нами дисертаційного дослідження [Зотов М.В., 1998] було виявлено, що багато хворих на шизофренію не пасивно переживають прояву дефекту, а так чи інакше активно намагаються їх подолати. Аналіз результатів дозволив виділити два основних механізми, що лежать в основі цілеспрямованих спроб хворих компенсувати пізнавальні порушення. Загальну нестабільність пізнавальних функцій, обумовлену актуалізацією латентних установок і імпульсів, хворі на шизофренію намагаються подолати за рахунок свідомого контролю і планування діяльності. Пізнавальні порушення, обумовлені зниженням психічної активності, хворі намагаються компенсувати за рахунок свідомого стимулювання активності та підвищення вольових зусиль. Найважливішою умовою для формування компенсації є достатній рівень усвідомлення дефекту і адекватне ставлення до свого захворювання.

Отримані дані лягли в основу психокорекційної програми, яка була використана при лікуванні хворих на шизофренію, які перебували в ТМОП №2 в 1997 (1998 р.р. Система психокорекційних впливів виходить з того, що особистість здатна активно впливати на свою діяльність з тим, щоб згладити прояви пізнавальних розладів. Основною метою є поліпшення когнітивного функціонування і підвищення компенсаторних можливостей хворих.

У процесі проведеної роботи можна виділити три етапи. На першому етапі основним завданням є створення у пацієнтів необхідної мотивації до лікування, формування активної установки на подолання дефекту, корекція внутрішньої картини хвороби. Спільне обговорення суб`єктивних проявів розладів і пов`язаних з ними труднощів у повсякденному житті, дозволяє досягти згоди щодо мети психотерапії, засобів її досягнення і тривалості лікування.

Основним завданням другого етапу є спонукання хворого до планування і свідомому контролю своєї діяльності. Планування включає детальний аналіз ситуації, уявлення можливих шляхів виконання завдання, покрокове продумування своїх дій по її реалізації. Істотну роль тут відіграють самоінструкціі, що мають на увазі свідоме використання мови як засобу регуляції діяльності. Контроль за виконанням діяльності включає довільне регулювання своїх дій в процесі роботи, розпізнавання і виправлення виникаючих по ходу помилок, оцінювання результатів діяльності. Зміна неадекватних когнітивних стратегій передбачає ретельне спостереження за процесом своєї діяльності. Навчання хворих самоспостереження сприяє усвідомленню проявів когнітивного дефіциту. Важливим завданням на цьому етапі також є розвиток здатності свідомо виробляти у себе автоматизовані навички для повсякденного життя. До них, наприклад, відноситься формування стереотипів мовного спілкування - «відпрацьованої мови».

На завершальному етапі закріплюються навички свідомого контролю своєї поведінки, мислення і мовлення, сформовані в ході психокорекційної роботи. Обговорюються успіхи, досягнуті в процесі терапії, і плануються подальші лікувальні та реабілітаційні заходи. За цією схемою з хворими проводились індивідуальні заняття протягом 4-х тижнів по 3 рази на тиждень.

Вивчення випадкової вибірки з 12 хворих на шизофренію свідчить про достатню ефективність розроблених психокорекційних методів. У той же час необхідно підкреслити, що в системі психотерапії хворих на шизофренію описані методи служать виконанню завдань першого рівня по В.М.Воловіку, тобто виступають в якості початкового етапу, що створює основу для застосування психодинамических і психосоціальних методів.

Зотов М.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!