Емпатія до однолітка у дошкільників з зпр

Одним з негативних наслідків соціально-економічних реформ в Росії стало зниження рівня життя і, як наслідок, здоров`я населення, збільшення числа неблагополучних сімей і сімей, що мають дітей з обмеженими можливостями. У статті 23 Конвенції ООН про права дитини вказується, що "неповноцінний в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя ...". Однак теоретичні і практичні дослідження в області спеціальної психології та корекційної педагогіки традиційно були орієнтовані, перш за все, на вирішення проблеми навчання і професійної підготовки дітей з обмеженими можливостями, тоді як повноцінний розвиток особистості, зокрема, емоційної сфери, формування адекватних механізмів взаємодії з оточуючими людьми забезпечать таким дітям успішну соціалізацію та соціальну адаптацію. Тому одним із завдань корекційного виховання і навчання повинна бути задача розвитку соціальних емоцій і почуттів, що забезпечують ефективну взаємодію дітей з аномаліями у розвитку з оточуючими людьми - дорослими і однолітками.

Вивченню соціальних емоцій надається велике значення в роботах вітчизняних психологів, оскільки вони сприяють процесу соціалізації людини і становленню відносин в дорослому та дитячому спільнотах. Емпатія, на думку багатьох авторів, є провідною соціальною емоцією і визначається як здатність індивіда емоційно відгукуватися на переживання інших людей. Вона передбачає суб`єктивне сприйняття іншої людини, проникнення в його внутрішній світ, розуміння його переживань, думок і почуттів. Процес розвитку емпатії, як і загального емоційного розвитку у дітей, що мають аномалії в розвитку, має свою специфіку.

Метою нашого дослідження було вивчення характерних вікових та індивідуальних особливостей прояву емпатії до однолітків у дітей старшого дошкільного віку із затримкою психічного розвитку (ЗПР) в порівнянні з однолітками з нормальному психічним розвитком (НПР). У дослідженні брало участь 80 дітей старшого дошкільного віку (30 дітей з ЗПР і 50 дітей з НПР). У цій публікації ми наведемо лише частину отриманих даних.

Одним із завдань дослідження було виявлення проявів емпатії - надання реальної допомоги однолітка в ситуації морального вибору. Двом дітям пропонували виконати роботу поруч, сидячи за одним столом, з тим, що після закінчення своєї роботи вони можуть пограти. Недалеко розташовувався ігровий куточок з різноманітними іграшками. Діти виконували різні (зовні непомітні) за складністю завдання. Якщо випробуваний, виконавши своє завдання, йшов грати, не допомагаючи товаришеві, ми побічно спонукали його до надання допомоги: "Може, допоможеш;" Якщо дитина не відгукувався на цю пропозицію, його прямо спонукали до допомоги: "Допоможи!".

Результати цього етапу дослідження такі: тільки 13,4% дітей з ЗПР виявили емпатію і самостійно надали допомогу іншій дитині в умовах морального вибору. Кількість таких дітей з НПР трохи вище (30%) (різниця статистично достовірна, рlt; 0,01). Після прохання товариша йому допомагають лише 6,7% дітей з ЗПР і 4% дітей з НПР- надають часткову допомогу, періодично повертаючись до ігор, 3,3% дітей з ЗПР і 4% дітей з НПР- після непрямого спонукання йдуть від ігор і допомагають 33,3% дітей з ЗПР і 32% дітей з НПР. Решта дітей тільки вдавали, що допомагають, висловлювали своє невдоволення з приводу того, що були змушені відірватися від гри, (13,3% дітей з ЗПР і 4% дітей з НПР, рlt; 0,01), або мовчки спостерігали, як працює інша дитина (10% дітей з ЗПР і 2% дітей з НПР, рlt; 0,01). На пряме спонукання експериментатора ( "Допоможи товаришу!") Відгукнулися 16,6% дітей з ЗПР і 16% дітей з НПР. Однак в цьому випадку ми нерідко фіксували негативний емоційний настрій на однолітка: дитина всім своїм видом показував незадоволення або навіть роздратування. Відсоток дітей, взагалі не виявили емпатію по відношенню до однолітків навіть після прямого спонукання, і в тій, і в іншій дитячій групі виявився значним, проте в групі дітей з НПР він все ж менше (14,3%), ніж у дітей з ЗПР (26,7) (різниця статистично достовірна, рlt; 0,05).

Відзначимо також, що в групі дітей з ЗПР відсоток дітей, стійко які не виявили емпатію (26,7%), перевищує відсоток випробовуваних, самостійно надали допомогу іншому в ситуації морального вибору (13,4%). У той же час у дітей з НПР спостерігається інше співвідношення: 14% дітей не виявляють емпатію і 30% дошкільнят самостійно надають допомогу свого однолітка.

Таким чином, у дітей з ЗПР спостерігаються значні порушення в формуванні соціальних емоцій, зокрема, емпатії, що, безсумнівно, позначається на їх загальному розвитку і вимагає цілеспрямованого корекційно-розвивального впливу.

Васильєва Є.М.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!