Стрес як інтегральне психічний стан в контексті системного підходу

Стрес є найбільш характерним психічним станом, які виникають в екстремальних ситуаціях. Проблема стресу - центральна в дослідженнях психологів різних напрямків. Однак трактування поняття "стрес", що використовуються в різних роботах, можуть значно відрізнятися. Часто має місце або звуження поняття, коли стрес зводиться до більш простим станів (наприклад, напрузі або тривозі), або невиправдане розширення, коли воно трактується як недолік адаптивності. Існують значні розбіжності між психологічними і фізіологічними моделями стресу. Дані протиріччя можна зменшити, використовуючи методологію системного підходу, спираючись на принципи цілісності, ієрархічності, функціональності, неаддитивности і ін.

З нашої точки зору, стрес не зводиться до простих симптомів (тривога, напруга та ін.), А є складним (інтегральним) станом, що включає більш прості базові стану. Під інтегральними розуміються складні системні стану, що інтегрують базові стану для реалізації функціональної завдання. Базові психічні стани визначаються роботою відповідних психофізіологічних процесів, і являють собою дискретні, не зводяться до простішим, одиниці прояви людини. Передбачається також, що стрес виникає при значній диспропорції значущості проблеми тієї чи іншої екстремальної ситуації і можливостями особистості по совладанію з нею. Якщо людина, за його оцінками, може самостійно впоратися з проблемою, то стрес, як такої діагностувати не слід. Можна виділити чотири психофізіологічні системи людини, взаємодія між якими призводить до розвитку стресу і формування впорається поведінки.

1. Система емоційного реагування на обставини. Її прояв виражається в оцінці респондентом свого стану як комфортного або дискомфортного. Останнє супроводжується негативними емоціями, незадоволеністю, невдоволенням. При формуванні впорається поведінки активність даної психофізіологічної системи проявляється в таких копінг-ресурсах як оптимізм, радість справжнім, позитивний настрой відносно майбутнього.

2. Стрес-яка реалізує система, гіперактивність якої при стресі супроводжується зростанням напруги як базового стану. При формуванні впорається поведінки дана психофізіологічна система сфера визначає активний копінг: енергійність, рішучість.

3. Стрес-лімітуючим система в ситуації гіперактивності детермінує зростання гальмування як базового станів. В системі копінга дана психофізіологічна система бере участь у формуванні схильності до пасивного копінгу: вмінню стримувати себе, контролювати свою поведінку, реагувати обережно, терпляче чекаючи зміни ситуації.

4. Система оцінки ситуації, яка визначає можливості людини прийняти ефективне рішення в критичній ситуації. Якщо такої можливості немає в силу внутрішніх або зовнішніх причин, має місце зростання невизначеності, сум`яття, розчарування. До ефективного раціонального копінгу слід віднести такі прояви даної психофізіологічної системи, як розвинений інтелект, раціональність, логічне мислення.

На підставі даної моделі розроблено психодиагностическая методика. Як показник вираженості стресу розглядається наявність станів дискомфорту, напруги, гальмування і невизначеності, частота і тривалість їх прояви, співвідношення з копінг-ресурсами особистості. Діагностика стресу заснована на зіставленні ступеня вираженості деструктивних станів і копінг-ресурсів особистості. Методика пройшла апробацію і стандартизацію. Проведено необхідні процедури психометрической перевірки.

Отримані результати свідчать про високу надійність і валідності опитувальника. Методика оцінює не тільки стрессогенность середовища і вираженість окремих стрессоідних станів, а й показує можливості особистості по совладанію з проблемною ситуацією і таким чином дає комплексну характеристику прояви (або не прояви) стресу. З використанням методики проведено дослідження екзаменаційного, соціального і професійного стресу. Результати можуть представляти інтерес для практичних психологів.

Орлов А. В.