Ідея відносини в концепції м. Бубера і психологічне пізнання

У філософської антропології М. Бубера (1923) ідея відносини є ключовою. Входження в стосунки розглядається як умова розвитку сутності людини. Людина спочатку схильний бути співвіднесені зі світом: філософ говорить про спів-бутті людини і світу, про їх со-поставлених. Ця співвіднесеність двоїста і існує в двох якостях, які охоплюють як "Я-Ти" і "Я-Воно". У зіставленні цих основних слів і розкривається сутність відносини. Зв`язок "Я-Воно" потенційна, звернена до минулого, утворює світ досвіду. Зв`язок "Я-Ти" актуальна, існує в сьогоденні, створює світ відносини. Світ "Воно" об`єктів, раціональний, впорядкований, оформлений. Зв`язок "Я-Воно" є суб`єктно-об`єктної. Вона виникає як результат вичерпаності відносини - зв`язки "Я-Ти": об`єкт - це "відсутність відносини".

Джерело основного слова "Я-Ти" - природна взаємозв`язок. Відношення між "Я" і "Ти" виникає раніше, ніж виділяються і оформляються співвідносяться боку: Я "вийшло з відносини", з відносини виходять і розділені і оформлені, що протистоять суб`єкту речі. Виникає і розгортається взаємозв`язок, позначена словом "Я-Ти", - симетрична. Кожна сторона суб`єктності, активна, спрямована назустріч іншій і одночасно готова відчувати її вплив.

"Я" підступає до світу. Але і речі, ідеї не пасивні. Вони підходять до нас. Пред-варте - "жива впливає", володіє силою. Не тільки "Я", а й співвідноситься з ним сторона готова до того, що М. Бубер називає зустріччю. Ця метафора означає, по-перше, що виникає відношення безпосередньо, що минулий досвід і попереднє знання не втручаються між "Я" і "Ти", що не готують і не передбачають їх з`єднання. По-друге, зустріч не залежить від волі однієї зі сторін: вона мимовільна, вона трапляється. По-третє, кожна сторона проявляє себе у відношенні як ціле. В "найвищої Зустрічі" обидві сторони знаходять щось нове, збільшень. Кожна зі сторін щодо проявляє себе як "діюча цілісність".

У концепції М. Бубера людина розглядається як володіє потрійним життєвим ставленням, що включає в себе ставлення до світу і речей, до людей (до окремої людини і безлічі людей) і до духовних сутностей. Реалізація людиною своєї природи в дійсного життя - це надання сутнісного характеру всіх основних відносин. У тому випадку коли не всі, а лише окремі відносини виступають як сутнісні, реалізація неможлива.

Підхід М. Бубера становить значний інтерес для вітчизняної психології, оскільки він грунтується на феноменології відносини. Існують перспективні можливості психологічної інтерпретації кожної з трьох складових життєвого відносини. Перша можливість пов`язана з аналізом вихідного для психологічного розгляду відносини людини до світу взагалі. Вона визначається тим, що є цілий ряд вітчизняних психологічних концепцій високого рівня узагальненості, автори яких походять від розуміння психічного і його сутності як відносини (Н.Я.Грот, М.М.Троіцкій, В.М.Бехтерев, А.Ф.Лазурский , М.Я.Басов, В.Н.Мясищев). При аналізі відносини вони роблять основний акцент на ідеях суб`єктно-об`єктного зв`язку, активності і цілісності. Друга можливість стосується сфери соціальної психології і обумовлена трактуванням відносини як ідеї соціальності (діалогічність). Ця лінія дослідження близька ідеям інтерсуб`ектного підходу, яка оформилася у вітчизняній соціально-психологічній науці під впливом робіт А.А.Ухтомского і М. Бахтіна. Третя можливість пов`язана з розробкою проблем психології духовного розвитку людини. Є значна подібність поглядів М. Бубера і положень філософської психології С. Л. Франка, що містяться в роботі "Душа людини" (1917). Для психологічного пізнання еврістичність ідеї відносини в трактуванні М. Бубера полягає в обґрунтуванні необхідності їх інтеграції для розвитку психологічної антропології і пізнання сутності психічного.

Левченко Є.В.