Спілкування як діяльність в системі міжособистісних і суспільних відносин

Обидва ряду відносин людини - і громадські, і міжособистісні, розкриваються, реалізуються саме в спілкуванні (А.А. Леонтьєв). У реальному спілкуванні дані не тільки міжособистісні відносини людей, виявляються не тільки емоційні прихильності, неприязнь і інші емоції, почуття, але також в просторі спілкування втілюються і громадські, тобто безособові за своєю природою, відносини. Поза спілкування просто немислимо людське суспільство. Спілкування виступає в ньому як якийсь спосіб цементування і разом з тим як спосіб розвитку його членів. Природно, що кожен ряд відносин реалізується у власних специфічних формах спілкування. Спілкування як реалізація міжособистісних відносин - процес, більш вивчений в соціальній психології особистості, в той час як спілкування між групами швидше досліджується в психології великих спільнот, а також в соціології.

Однак при будь-якому підході принциповим є питання про зв`язок спілкування з діяльністю. У ряді психологічних концепцій існує тенденція до протиставлення спілкування та діяльності (Е. Дюркгейм, Г. Тард). На противагу цьому у вітчизняній психології приймається ідея єдності спілкування і діяльності: дії будь-якої людини неминуче перетинаються з діями інших людей.

Іноді діяльність і спілкування розглядаються не як паралельно існуючі взаємопов`язані процеси, а як дві сторони соціального буття людини, його способу життя (Б.Ф. Ломов). В інших випадках спілкування розуміється як певна сторона діяльності, яка, в свою чергу, являє собою умова спілкування (А. Н. Леонтьєв). Нарешті, спілкування можна інтерпретувати як особливий вид діяльності. Усередині цієї точки зору виділяються дві її різновиди: в одній з них спілкування розуміється як комунікативна діяльність, яка виступає самостійно на певному етапі онтогенезу, наприклад, у дошкільнят і особливо в підлітковому віці (Д. Б. Ельконін). В іншій - спілкування розуміється як один з видів діяльності (мається на увазі перш за все мовна діяльність), і щодо неї відшукуються всі елементи, властиві діяльності взагалі: дії, операції, мотиви та ін. (А.А. Леонтьєв).

Діяльність не може бути вивчена поза характеристики її предмета. Суть спілкування розкривається лише в тому випадку, коли констатується не просто сам факт спілкування і навіть не спосіб спілкування, але його зміст. Заради виділення двох можливих приводів спілкування розлучаються поняття "рольового" і "особистісного" спілкування (А. У. Хараш).

Побудова плану спільної діяльності вимагає від кожного її учасника оптимального розуміння її цілей, завдань, з`ясування специфіки її об`єкта і навіть можливостей кожного з учасників. Включення спілкування в цей процес дозволяє здійснити "узгодження" або "неузгодженість" діяльностей індивідуальних учасників.

Тлумачення спілкування як діяльності висуває на передній план змістовну сторону і ставить в центр уваги аналіз його потреб-ностно-мотиваційних аспектів. Виділення структурних компонентів необхідно для того, щоб розглядати спілкування як особливий вид діяльності, і виглядають вони в такий спосіб.

Предмет спілкування - це інша людина, партнер по общенію- потреба в спілкуванні - прагнення людини до пізнання й оцінки інших людей, а через них і з їх допомогою - до самопізнання і самооценке- комунікативні мотиви - те, заради чого робиться спілкування-дія спілкування - цілісний акт, адресований іншій людині і спрямований на нього-існують дві основні категорії дій спілкування - ініціативні і відповідні дії-завдання спілкування - та мета, на досягнення якої в даних конкретних умовах направлені різноманітні дії, сов ршаемие в процесі спілкування, мотиви і завдання можуть не збігатися між собою-засоби спілкування - операції, за допомогою яких здійснюються дії спілкування-продукти спілкування - освіти матеріального і духовного характеру, що створюються в результаті спілкування, до них крім загальних результатів діяльності відносяться також і взаємини .

Важлива перевага розгляду спілкування як комунікативної діяльності полягає в можливості співвіднесення його з іншими видами діяльності людини, розуміння місця спілкування в їх системі і, в кінцевому рахунку, визначення зв`язку спілкування з життєдіяльністю людини в цілому. Що стосується експериментальної практики, то тут у всіх дослідників набагато більше спільного, ніж відмінного. Цим загальним і є визнання факту єдності спілкування і діяльності і спроби зафіксувати це єдність.

Васильєва Т.В.