Соціальний інтелект як фактор успішності в спілкуванні

Проблема успішності в спілкуванні представлена в психології великою кількістю різних, часом суперечливих відомостей про психологічну природу, проявах, детерминантах досліджуваного явища. Аналіз літератури з проблеми виявляє наявність двох основних підходів до успішності в спілкуванні. Ряд авторів (Петровська Л.А., Ємельянов Ю.М. та ін.) Досліджує її в аспекті комунікативної (соціально-перцептивної) компетентності, під якою розуміється рівень навченості взаємодії з оточуючими, необхідний індивіду, щоб у рамках своїх здібностей і соціального статусу успішно функціонувати в даному суспільстві [Петровська Л.А., 1989]. Інший підхід пов`язує успішність в спілкуванні з наявністю особливих - комунікативних здібностей, соціальної обдарованості. На відміну від комунікативної компетентності, що має в основі знання, соціальна обдарованість дозволяє суб`єкту орієнтуватися в нестандартних ситуаціях.

На думку деяких вчених, здатності в спілкуванні забезпечуються розвитком особливого виду інтелектуальних процесів - соціальним інтелектом (Гілфорд Дж., Торндайк Е., Оллпорт Г., Хант Г., Селман Р., Абульханова-Славська К.А.). Соціальним інтелектом називається той "інструмент" психіки, який забезпечує людині орієнтацію в соціальній дійсності. З його допомогою людина може адекватно розуміти, передбачати і управляти поведінкою людей в різних ситуаціях. При аналізі концепцій соціального інтелекту нас цікавить, наскільки він забезпечує успішність в спілкуванні.

Мета нашого дослідження полягала у виявленні та експериментальному вивченні особливостей взаємозв`язку рівня соціального інтелекту з успішністю в спілкуванні. При цьому одним з можливих об`єктивних показників успішності в спілкуванні був для нас соціальний статус, виявлений шляхом соціометричною процедури. Експеримент проводився на базі двох студентських груп V курсу одного з технічних вузів Москви (всього 35 осіб, з них 25 жінки, 10 чоловіки). Середній вік випробовуваних 21 рік. У дослідженні були використані наступні методики: тест соціального інтелекту Дж.Гілфорда і М.Саллівена, адаптований Е.С.Міхайловой- метод діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі, адаптований А.Н.Собчік- соціометрія. Виявлення статусу в социометрическом методі здійснювалося за трьома критеріями: діловому, емоційного, проведення дозвілля.

Кореляційний аналіз показує відсутність зв`язку між загальним рівнем соціального інтелекту і статусом студента в групі (r = 0,1). Популярність в групі не корелює також і з окремими здібностями до пізнання поведінки, вимірюваними чотирма субтестів: передбаченням наслідків поведінки (субтест 1): r = 0,01 оцінкою поведінки людей за невербальними проявами (субтест 2): r = 0,04 чутливістю до характеру людських взаємин (субтест 3): r = 0,06 умінням аналізувати складні ситуації взаємодії людей (субтест 4): r = 0,09. При цьому у п`яти з шести студентів, які мають найвищий статус, виявився середній рівень соціального інтеллекта- один з лідерів проявив рівень вище середнього.

Таким чином, пряма залежність успішності в спілкуванні від рівня соціального інтелекту виявляється під питанням. Розвинені соціальні здібності не завжди забезпечують популярність і успішність індивіда в групі. Для досягнення високого статусу достатній середній рівень соціального інтелекту. Пояснення таких результатів по-різному.

1. Можна припустити, що між досліджуваними факторами є не пряма, а порогова зв`язок.

2. Ймовірно, значущими для успішності в спілкуванні можуть бути особистісні якості, а також потреби в спілкуванні (екстраверсія-інтроверсія).

3. Крім того, успішність в спілкуванні може проявлятися і залежати як від об`єктивних (соціально-психологічний клімат в колективі, соціальний статус в групі), так і від суб`єктивних (потреби, цілі спілкування конкретного випробуваного, референтность групи, задоволеність суб`єкта спілкуванням) показників.

Дані припущення вимагають подальшого експериментального вивчення.

Битюцкая Є.В.