Соціальні аспекти прояви інтелекту і креативності

Термін "соціальний інтелект" був введений в 1920 р в психологію Е. Торндайк, який позначав під ним загальну здатність розуміти інших людей і мудрий по відношенню до них. З того часу був накопичений великий масив даних, що стосуються даного різновиду інтелекту. Одні автори (Дж. Гілфорд, Г. Айзенк, Р. Стернберг, А. Л. Южанинова) включали його в загальну структуру інтелекту, інші (М. І. Бобнева, Ю. Н. Ємельянов) виділяли в якості самостійного фактора, незалежного від академічного інтелекту, треті - описували соціальний інтелект як багатовимірну, складну структуру (В. Н. Куніцина).

На даний момент існує багато досліджень різних типів інтелекту. Однак до сих пір не вдалося виробити єдиний погляд на особливості прояву інтелекту в контексті міжособистісних відносин. Також залишається відкритим питання про те, яке місце в міжособистісному взаємодії займає соціальний інтелект, а яке - соціальна креативність. Термін "соціальна креативність" тільки починає входити в лексику дослідників. Довгий час в психології креативності вчені не поділяли її за типами, а дослідження йшли по шляху виявлення загальних здібностей, характеристик дивергентного мислення. В результаті чого отримані дані необгрунтовано поширювалися, крім предметної сфери, і на інші сфери людської активності. У зв`язку з вищесказаним метою даної роботи є теоретичний аналіз понять "соціальний інтелект", "емоційний інтелект" і "соціальна креативність". У моделі інтелекту Г. Айзенка виділені три відносно самостійних типу інтелекту: біологічний, психометричний і соціальний інтелект. Відповідно до цієї моделі соціальний інтелект - це інтелект індивіда, що формується в ході його соціалізації під впливом умов певної соціального середовища. Дж. Гілфорд, навпаки, розглядав соціальний інтелект як систему інтелектуальних здібностей, незалежних від чинника загального інтелекту і пов`язаних, перш за все, з пізнанням поведінкової інформації. Р. Стернберг зосередив увагу на розумінні соціального інтелекту як різновиду практичного інтелекту. Їм були виділені ряд здібностей, що відносяться до соціального інтелекту: здатність до вирішення практичних завдань-вербальна здатність- соціальна компетентність.

У вітчизняній психології поняття "соціальний інтелект" було введено Ю. М. Ємельяновим. "Сферу можливостей суб`єктного пізнання індивіда можна назвати його соціальним інтелектом, розуміючи під цим стійку, засновану на специфіці розумових процесів афективного реагування і соціального досвіду, здатність розуміти самого себе, а також інших людей, їх взаємини і прогнозувати міжособистісні події". Для позначення такої можливості автор пропонує термін "комунікативна компетенція", схожий з поняттям соціального інтелекту. Розмірковуючи про способи підвищення комунікативної компетенції, Ю.Н. Ємельянов помічає, що комунікативні вміння і інтелект міжособистісних відносин є вторинними по відношенню до фактору спільної діяльності людей. Отже, ключові способи підвищення комунікативної компетенції слід шукати в розвитку соціально-психологічного уяви, що дозволяє бачити світ з точки зору інших людей.

В. Н. Куніцина описує соціальний інтелект як багатовимірну структуру і визначає його як глобальну здатність, виникає на базі комплексу інтелектуальних, особистісних, комунікативних і поведінкових рис, включаючи рівень енергетичної забезпеченості процесів саморегуляціі- ці риси зумовлюють прогнозування розвитку міжособистісних ситуацій, інтерпретацію інформації та поведінки , готовність до соціальної взаємодії і ухваленню рішень. Ця здатність дозволяє досягати гармонії з собою і оточуючими людьми. У вивченні емоційного інтелекту привернув увагу Д. Гоулмен. Він, як і інші дослідники (X. Гарднер, Р. Стернберг), довів, що тести інтелекту не можуть точно передбачити, хто доб`ється в житті великих успіхів. Він висунув припущення, що приблизно 80% успіху обумовлено іншими властивостями, які не визначаються тестами інтелекту. Серед них - емоційний інтелект, під яким слід розуміти такі здібності, як самомотивація і стійкість до розчарувань, регулювання настрою і вміння не давати переживань заглушати здатність думати, співпереживати і сподіватися. Характерними факторами емоційного інтелекту, по Д. Гоулмену, є співпереживання і гнучкість у відношенні до самого себе. Більш грунтовно змішану модель емоційного інтелекту розробив Р. Бар-Он. Він визначив емоційний інтелекту як все некогнітівних здібності, знання і компетентність, що дають людині можливість успішно справлятися з різними життєвими ситуаціями.

Інша теорія емоційного інтелекту - модель здібностей, яку запропонували П. Салов і Д. Майер, також пов`язує емоційний інтелект з особистісними факторами. Разом з тим ці автори довели, що персональні чинники відмінні від емоційного інтелекту. Вони визначають емоційний інтелект як здатність усвідомлювати значення емоцій і використовувати ці знання, щоб з`ясовувати причини виникнення проблем та вирішувати ці проблеми. Аналізуючи сучасні дослідження соціальної креативності, ми прийшли до висновку, що найбільш цілісної є психологічна структура соціальної креативності, запропонована А. А. Попелем. Вона включає наступні компоненти:

* Загальна здатність до самоактуалізації;

* Соціальна мотивація, яка висловлює потребу індивіда в постійних соціальних контактах, і мотиваційні установки на спілкування з іншими людьми;

* Комунікативна сензитивність, що включає вербальну сензитивність як здатність використовувати мовні засоби адекватно ситуації спілкування і сприймати інформацію без смислових спотворень, а також невербальну сензитивність як здатність використовувати в спілкуванні різні види невербальної комунікації;

* Поведінкова сензитивність, що виявляється в здатності адекватно інтерпретувати поведінку інших людей і в здатності використовувати різні поведінкові стилі відповідно до особливостей партнерів і соціальною ситуацією;

* Соціальна уява, що дозволяє моделювати подальший розвиток соціальної ситуації на основі зворотного зв`язку.

Підсумовуючи вищевикладені точки зору, можна зробити наступний висновок. Дослідження такого багатовимірного явища, як інтелект, і накопичені факти з даної проблеми не дозволяють прийти до однозначного розуміння інтелекту, його емоційної і соціальної різновиди. Відзначається відсутність інтегруючого фактора, що ускладнює розкриття природи цього явища. Розглядаючи поняття інтелекту і креативності як нетотожні, ми хочемо звернути увагу на наступне термінологічне протиріччя, причина якого лежить, на наш погляд, у відсутності єдиної думки щодо структури та функцій інтелекту, що випливає з кризи тестологических теорій його дослідження.

В рамках тестологического підходу інтелект, що ототожнюється з конвергентних мисленням, і креативність, яка виступає синонімом дівергентних здібностей, являють собою дві взаємопов`язаних, але, тим не менш, різних категорії. Однак при їх розгляді в рамках зовсім іншого контексту - контексту соціальної взаємодії - стає очевидним, що прояви інтелектуальних здібностей під час виконання тестових завдань аж ніяк не тотожні інтелекту, що розкривається в рамках міжособистісного спілкування. В даному середовищі поняття інтелекту наповнюється принципово іншими функціями, що, на наш погляд, зближує його з соціальної креативністю. При вирішенні проблем, що виникають при соціальній взаємодії людини, прояви творчої думки неминучі, оскільки саме нестабільність кожної змінної, яка веде до загальної невизначеності, непередбачуваності подальшого розвитку подій, вимагає від індивіда оригінальних, нестандартних рішень. Звідси випливає висновок про те, що будь-яке соціальне взаємодія креативно, різниця полягає лише в ступені його творческости.

На закінчення хотілося б відзначити, що досліджень в цій області дуже мало. На даний момент залишаються відкритими питання про співвідношення різних типів інтелекту і креативності, про те, як вони вбудовуються в загальну структуру особистості, які фактори можуть вплинути на становлення і розвиток даних особливостей.

Банюхова А. Е.