Що таке стрес?

Незважаючи на те що практично кожна людина в своєму житті стикався зі стресами і знає, що таке стрес, в науці досі не існує єдиної точки зору в поясненні причин виникнення і механізму протікання стресу. Так, К. Купер, Ф. Дейв, М. О`Драйскол в монографії "Організаційний стрес" відзначають, що існує значна плутанина в справжньому значенні "стресу", яка відбивається у величезній кількості підходів до його визначення [Купер, 2007]. Це не дивно. Сам феномен стресу настільки багатогранний, що кожне з визначень здатне описати лише якусь одну з його сторін. Крім того, будь-яке визначення стресу так чи інакше виражає прихильність автора певної концепції, що пояснює природу стресів. Складнощі у визначенні поняття А. Б. Леонова [1984] пов`язує з тим, що термін "стрес"Був узятий з контексту фізіологічних досліджень і поширений на пояснення поведінки людини в самих різних життєвих ситуаціях.

Аналіз представлених в літературі визначень дозволив нам об`єднати їх в кілька груп, котрі тлумачать поняття стресу як:

1. реакція (комплекс реакцій) організму на різні за своїм характером подразники (Г. Сельє, Ж. Годфруа, О. Н. Полякова);
2. особливий вид емоціогенних ситуацій, в яких можуть з`явитися порушення адаптації (П. Фресса);
3. вимоги до адаптивних здатностей людини (Д. Фонтана, Д. Л. Гібсон, Дж. Грінберг);
4. процес трансакції між людиною і зовнішнім середовищем (Р. Лазарус, С. Фолкман, К. Купер, Ф. Дейв, М. О`Драйсколл);
5. особливе функціональне, психологічне, фізіологічне стан організму (М. Фогіел, Р. С. Немов, Н. П. Фетіскін, В. В. Суворова, А. Г. Маклаков);
6. психічна або фізична напруга-стрес як причина погіршення фізичного і психічного здоров`я (Л. А. Китаєв-Смик, Ю. І. Александров, А. М. Колман).

У нашій роботі ми схильні дотримуватися трансактного напрямку, який розглядає стрес як процес, що складається
з трьох елементів: стрессоров (події, з якими людина стикається), реакцій людини (психологічних, фізичних або поведінкових) на стрес і копінг-поведінка, яку людина використовує для подолання стресу.

Історія вивчення стресу

Піонерами в області вивчення стресу були У. Кеннон і Г. Сельє. Уолтер Кеннон перший назвав реакцію організму на стрес реакцією боротьби або втечі ( "бий або біжи"). Ми і сьогодні використовуємо систему реагування, що склалася у наших предків більше мільйона років тому. Ендокринолог Ганс Сельє визначив стрес як "універсальну реакцію організму на різні за своїм характером подразники" [Сельє, 1982]. Вперше в 1936 році він описав стадії розвитку стресового поведінки, і це опис лягло в основу концепції адаптаційного синдрому (General adaptation syndrome - GAS). Ці стадії детально описані в численній літературі по стресу, проте ми коротко повторимо їх, так як саме вони стали основою для подальших досліджень в даній області.

Отже, на першій стадії зіткнення з фактором, який ми визначаємо для себе як стресовий (реакція тривоги), активізуються захисні механізми, відбувається виділення катехоламінів і кортикостероїдів, які на фізіологічному рівні готують організм до дії. Сельє довів, що найголовніший гормон стресу у людини - кортизол - стимулює життєво важливі процеси при адаптації до стресу.

Невелике зниження активності, що фіксується на початку цієї фази, показує, що опір на короткий час дійсно зменшується, поки організм збирає свої сили. Але як тільки наднирники починають виділяти кортизол, рівень опору підвищується, збільшуючи працездатність і опірність організму. Характерною емоційної особливістю цієї фази є переживання неспокою і тривоги.

На другій стадії - опору або адаптації - організм використовує адаптаційні механізми, завдяки яким виходить на новий рівень працездатності. Однак цей рівень забезпечується витрачанням більшого, ніж зазвичай, кількості життєвої енергії. Ознаки реакції тривоги в організмі практично зникають. Ця стадія супроводжується високим психоемоційним напруженням.

На третій стадії відбувається виснаження організму в разі, якщо вплив стресора занадто довгий, занадто часте або занадто інтенсивне. На цій стадії енергія, яку організм використовував на адаптацію, уже вся витрачена, що може закінчитися для нього досить сумно. Загальна опірність організму різко падає. В результаті можуть наступити вигоряння, хвороба або смерть, якщо стресовий фактор не перестане діяти або якщо організму не будуть надані необхідні допомога і підтримка.

теорію Сельє називають фізіологічної, оскільки вона заснована на теорії гомеостазу. Відповідно до цієї концепції, стрес розглядався як фактор, що порушує рівновагу організму з середовищем. Базовою характеристикою стресу Сельє вважав його тривалий і досить стійкий характер.

Сучасні вчені, вивчаючи психологію стресу, виявилися перед складною проблемою структурування численних психологічних і особистісних особливостей реагування на стрес. З початку 1950-х років з`явилися альтернативні теорії, спрямовані на вивчення зовнішніх умов, які можуть викликати стрес (Р. Грінкер, С. Купер, М. Сміт і ін.). Структурний, або кількісний, підхід (С. СТЕЛ, С. Грим, С. Доналд, М. А. Страус і ін.) Всю складність процесів, що відбуваються при зіткненні людини зі стресом, пояснює як причинно-наслідковий зв`язок, засновану на статистично значущих результатах.

Представники трансактного напрямки (П. Дж. Дев, Т. Кокс, Дж. Р. Харріс, Т. Бір і ін.) Слідом за Р. С. Лазарусом вважають, що стрес властивий не людині і не зовнішньому середовищі, а їх взаємозв`язку один з другом. Даний підхід відрізняється від інших тим, що зіткнення зі стресом розглядається як динамічний процес, включений в динамічне середовище.