Спеціальна психологія. Становлення сучасної спеціальної психології та її предметного змісту.

спеціальна психологія

спеціальна психологія одна з найстаріших галузей сучасної психологічної науки, що виникла на рубежі ХIХ і ХХ століть. Багато в чому розвиток спеціальної психології визначалося процесом становлення системи спеціального (корекційного) освіти, по відношенню до якої спеціальна психологія виступає як прикладна наукова дисципліна, пов`язана з вирішенням конкретних завдань і проблем навчання і виховання осіб з відхиленнями у розвитку.

Історія розвитку спеціальної психології

Історичний процес розвитку спеціальної психології як самостійної науки займає досить великий відрізок часу і виглядає вкрай складно, а часом і суперечливо. Перші наукові знання про особливості відхиляється психічного розвитку в дитячому віці стали складатися в рамках системи спеціальної освіти, в процесі реального навчання і виховання аномальних дітей, як їх тоді називали. Ці знання були побічний продукт педагогічного впливу, в силу цього були невіддільні від нього і носили вузько емпіричний і утилітарний характер. За своєю суттю вони ще не були власне психологічними знаннями. Проте такого роду відомості допомагали педагогу в його повсякденному навчально-виховної роботи і, так чи інакше, кристалізувалися в різного роду підручниках, навчальних посібниках і програмах.

Разом з тим логіка формування системи спеціального (корекційного) освіти не була єдиним фактором становлення спеціальної психології. Історичний процес розвитку загальної психології не міг не впливати на розвиток спеціальної психології як однієї з її галузей. Зміна уявлень про сутність і природу психічних явищ, способах їх пізнання надавали серйозний вплив на цей процес. Наукова рефлексія і інтеграції накопичених в практиці знань про характеристики відхиляється розвитку, застосування експериментального методу дослідження осіб з тими чи іншими порушеннями в розвитку та інтерпретації отриманих даних з позицій різних теоретичних підходів з`явилися важливими умовами для формування спеціальної психології. Ці умови опосередковано конкретними завданнями і цілями, які ставила перед собою система спеціальної освіти на різних етапах свого розвитку. Саме ці завдання і цілі, до певної міри, обумовлювали предметний зміст спеціальної психології.

Розвиток клінічної медицини, перш за все дитячої психоневрології, зробило свій впливало на становлення системи спеціального (корекційного) освіти, а через нього на систему наукових уявлень в сфері спеціальної психології. Клінічна практика, особливо в області психопатології дитячого віку, офтальмології та ін., Також накопичувала досить багатий емпіричний матеріал про характеристики психічного розвитку осіб з різного роду патологією сенсорних, мовних і інтелектуальних функцій. До речі, клініко-психологічний і психолого-педагогічний підходи у вивченні осіб з відхиленнями у розвитку і по сей день залишаються найбільш важливими напрямками в сучасній спеціальній психології.

Спеціальна психологія з моменту становлення формувалася як багатогалузева дисципліна. Виділення окремих галузей спеціальної психології, так чи інакше, відображало процес розвитку системи спеціального (корекційного) освіти. В цьому відношенні невипадковим виглядає той факт, що першими галузями спеціальної психології стали психологія осіб з порушеннями зору, слуху та інтелекту, бо першими в системі спеціальної освіти стали виникати школи для дітей саме з такими порушеннями в розвитку.

Спеціальна психологія в Росії

У перші два десятиліття ХХ століття в Росії спеціальна психологія переживала період бурхливого розвитку. Перш за все це було обумовлено становленням і диференціацією системи спеціальної освіти з одного боку, і різким збільшенням чисельності дітей з відхиленнями у розвитку в 20-і роки після революції - з іншого. У цьому періоді з`являються численні публікації як вітчизняних, так і іноземних авторів, присвячені різним аспектам порушеного психічного розвитку. У цьому ряду окремо слід відзначити фундаментальний двотомний працю Г.Я.Трошіна "Порівняльна психологія нормальних і ненормальних дітей", опублікований в 1915 р У ньому вперше експериментально доводилося єдність загальних законів розвитку дитини в нормі та патології. Саме ця ідея, що не оцінена в свій час, активно популяризувалась в другій половині двадцятих років Л.С.Виготським. Правда, єдність загальних законів норми і патології він обгрунтовував принциповою ідентичністю умовно рефлекторних механізмів в ситуації нормального і порушеного розвитку.

Перша в Росії лабораторія психології аномального дитинства була відкрита в 1926р. Л. С. Виготським при керованої тоді В.П.Кащенко Медико-педагогічної станцією Наркомосу. На її базі в 1929 році був створений Експериментально-дефектологічний інститут (нині Інститут корекційної педагогіки РАО).

Особливе місце в історії становлення спеціальної психології по праву належить Л. С. Виготському. Її бурхливий розквіт, який припадає, на початок ХХ століття, вимагав певної завершеності, яку здійснив Л.С.Виготський. Він створив теоретичний фундамент науки, дозволив узагальнити і впорядкувати, привести в систему, яким він був на той час багатий емпіричний матеріал.

Стратегічним завданням Л.С.Виготського було створення концепції культурно-історичного розвитку, формування вищих психічних функцій, знакового опосередкування, смислового і системного будови свідомості. Саме результати клініко-психологічних досліджень Л.С.Виготського склали основу культурно-історичної теорії розвитку психіки, що є базою для вітчизняної спеціальної психології.

Як общепсихологические, так і клініко-психологічні ідеї Л. С. Виготського лягли в основу для подальших досліджень в області спеціальної психології протягом наступних десятиліть для декількох поколінь вітчизняних психологів, дефектологів і клініцистів. Відома постанова ЦК ВКПб "Про педологічні перекручення ..." 1936 р серйозно загальмувало розвиток психології в нашій країні. Були закриті цілі розділи даної науки. У цей дуже непростий період традиції вітчизняної психології зберігалися в основному в рамках медичної та спеціальної психології.

Галузі спеціальної психології

Подальша диференціація системи спеціального (корекційного) освіти призводить до появи нових галузей спеціальної психології. Крім традиційних її розділів, пов`язаних з вивченням психічного розвитку в умовах виражених порушень зору, слуху та інтелекту, поступово формуються такі її галузі, як психологія осіб з порушеннями опорно-рухового апарату, патологією мови, затримкою психічного розвитку, емоційними, характерологічними і поведінковими порушеннями. Фокус дослідницького інтересу зміщується від грубих форм патології до прикордонних, стертим станів. Змінюється і вікової спектр в вивченні порушень психічного розвитку. На ранніх етапах становлення спеціальної психології як об`єкт дослідження виступали переважно діти молодшого шкільного віку. Згодом у зв`язку з формуванням системи спеціальних дошкільних установ, а також з актуалізацій реабілітаційної проблематики виникає інтерес до інших вікових категоріях - дітям дошкільного віку і дорослим. Це розширює предметне поле спеціальної психології, роблячи його одночасно все більш невизначеним.

Якщо в загальній психології з моменту її виникнення і до цього дня перманентно піднімається питання про її предмет, то в спеціальній психології в силу її прикладного характеру предметний зміст мислилося як щось самоочевидне і подменялось її прикладними завданнями. Питання про предмет спеціальної психології став експлікувати лише в самий останній час. Певною мірою, це обумовлено включенням в стандарти вищої психологічної освіти курсу з спеціальної психології для студентів всіх спеціалізацій. Нові вузівські стандарти спрямовані на те, щоб представити спеціальну психологію в єдиному загальноосвітньому курсі як цілісну наукову галузь із загальними предметом і теорією.

Довгий час спеціальна психологія мислилася як сукупність її галузей, її складових частин. Але при цьому то ціле, що визначає єдність цих частин, що не розкривалося. Існування кількох галузей, поки їх було небагато, не створював проблеми пошуку єдності. Досить було простого їх перерахування. Збільшення чисельності самих галузей ставить питання про їх загальних підставах. Крім того, кожен розділ спеціальної психології займається вивченням окремої форми порушеного розвитку, а що являє собою порушене розвиток в цілому, часто не визначається. Окремі варіанти порушеного розвитку розуміються інтуїтивно-епіріческі, як щось очевидне і не потребує особливого аналізі. Нам видається, що актуалізація питання про предметний зміст спеціальної психології знаменує собою новий етап її розвитку.

Предмет спеціальної психології

Домінування процесу інтеграції в системі спеціальної освіти на сучасному етапі привело до пошуків спільності предметного змісту спеціальної психології. Крім того, проблема предметного змісту - це і проблема міжпредметних зв`язків. Невизначеність по суті предметного змісту спеціальної психології призводить до труднощів диференціації з іншими суміжними науковими дисциплінами. Наприклад, з медичною психологією, дитячої нейропсихології, Девиантология, превентивної психологією.

Сам Л.С.Виготський не давав загальних визначень ні предмета спеціальної психології, ні суті самого порушеного розвитку. Предмет в його розумінні був чимось самоочевидним. Але, кажучи про природу порушеного розвитку, він постійно підкреслював принципово загальну будову будь-якого порушення у вигляді єдиної структури, "соціального вивиху", пов`язаного з труднощами в засвоєнні соціально-історичного досвіду. Разом з тим він категорично підкреслював, що для будь-якої науки раніше чи пізніше настає момент, коли вона повинна усвідомити себе саму як ціле, осмислити свої методи і перенести увагу з фактів і явищ на ті поняття, якими вона користується [3]. Інакше кажучи, визначитися з предметом, розумінням його природи і сутності. Нам видається, що визначення сутності досліджуваного наукою предмета задає рамки її предметного змісту.

Дуже часто зміст спеціальної психології намагаються визначити виходячи з її прикладного характеру. Сама система спеціальної освіти, по відношенню до якої спеціальна психологія виступає як прикладна галузь психологічної науки, займається питаннями навчання, виховання, корекції та реабілітації осіб з відхиленнями у розвитку. В цьому відношенні предметний зміст спеціальної психології, так чи інакше, стикається з предметом корекційної педагогіки, але не зводиться до нього цілком. Е.Л.Гончаровой [1] вказує на те, що спеціальна психологія - область психології розвитку, яка вивчає проблеми розвитку людей з фізичними і психічними вадами, що визначають потребу дітей в особливих умовах навчання і виховання і потреба дорослих - в особливих формах психологічного супроводу. Принципово важливим в даному визначенні є вказівка на генетичний контекст спеціальної психології та її зв`язок з особливими умовами навчання та психологічного супроводу, обумовленими проблемами процесу розвитку.

При іншому способі визначення предметної сфери спеціальної психології основний акцент робиться на єдності її галузей і своєрідності розвитку аномальних дітей в умовах спеціального навчання. Зокрема, вказується, що спеціальна психологія (психологія аномальних дітей) являє собою складну галузь психології, що складається в даний час з окремих дисциплін, кожна з яких вивчає психологічні особливості певної категорії аномальних дітей і хід розвитку цих дітей в умовах виховання і навчання [9] .

Подібного роду визначення ми знаходимо в психологічному словнику, виданому під редакцією А. В. Петровського та М. Г. Ярошевський: "Спеціальна психологія - галузь психології, що вивчає людей, для яких характерне відхилення від нормального психічного розвитку, пов`язане з вродженими чи набутими дефектами формування і функціонування нервової системи, а саме: психологію сліпих (тіфлопсіхологія), глухих (сурдопсіхологія), розумово відсталих (олігофренопсіхологія), дітей з тимчасовими затримками психічного розвитку, з порушення ми мови і т.п. Спеціальна психологія, як і спеціальна педагогіка (педагогіка, сурдопедагогика, олигофренопедагогика і ін.), входить до складу комплексної наукової дисципліни дефектології - науки про особливості розвитку дітей з фізичними і психічними вадами та закономірності їх виховання і навчання " [7, с.379].

Можна без особливих зусиль продовжити цитування подібних визначень. Проте, як ми зазначали вище, предметний зміст спеціальної психології можна відтворити цілком адекватно, тільки визначившись з самим поняттям "порушене розвиток".

Феномен порушеного розвитку

Л.С.Виготський вважав, що порушене розвиток - це особливий спосіб генезису психіки, при якому може змінюватися лише його операційний склад, але при цьому сам зміст процесу розвитку залишається незмінним.

Розвиваючи цю думку, В.Г.Петрова і І.В.Белякова [5] вказують, що діти з відхиленнями у розвитку - це ті, у кого в силу фізичних чи психічних дефектів є певні порушення в прийомі, переробці і використанні інформації, одержуваної від навколишнього світу. З зазначеною ухвалою не можна не погодитися, але слід зауважити, що порушення прийому і переробки одержуваної інформації - далеко не єдина ознака порушеного розвитку.

Інший підхід у тлумаченні загальної природи порушеного розвитку демонструє Л.Пожар [6], роблячи основний акцент на причинах і сферах прояву відхилень у розвитку. Вона пише, що аномальні діти - це діти і підлітки з труднощами соціального функціонування, що випливають з дефицитарности або нестачі органу, його функції та процесу, зі специфічними особливостями і характерними труднощами в пізнанні навколишнього світу і спілкуванні з людьми, а також зі специфічними особливостями формування їх особистості [6].

Заслуговує на особливу увагу дефініція, в якій його автори намагаються дати одночасно визначення предмета спеціальної психології та сутності порушеного розвитку. При цьому підкреслюється, що останні являють собою клас особливих станів, що виникають переважно в дитячому та підлітковому віці під впливом різних груп факторів (органічної або функціональної природи) і виявляються в уповільненні або вираженому своєрідності психосоціального розвитку дитини, що утруднюють його соціально-психологічну адаптацію, включення в освітній простір і подальше професійне самовизначення [4]. Особливий клас стану процесу розвитку проявляється в даному випадку через порушення соціалізації, адаптації та професійного самовизначення, що по суті вірно, але не вичерпує всіх характеристик порушеного розвитку.

Труднощі у визначенні природи порушеного розвитку пов`язані, на наш погляд, з надзвичайною складністю і багатоаспектністю самого процесу генезу психіки. Саме тому в залежності від того, як визначається сам феномен психічного розвитку, так і розкриваються характеристики його порушення. Кожне з наведених визначень з тією або іншою часткою точності відтворює різні боки дизонтогенеза.

Пошуки сутності феномену порушеного розвитку знаходять своє відображення і на рівні термінологічного апарату. Традиційні поняття, такі, як аномалія, аномальні діти, дефектний розвиток, аномальний розвиток, поступово замінюються новими, більш численними термінами, що характеризують процес порушеного розвитку: Абнормальние, дізгармонічное, дезадаптивной, уповільнене, порушену, неповноцінне, нестандартне, що відхиляється, субнормального тощо. або із зазначенням суб`єкта - діти з обмеженими можливостями психічного розвитку, діти з особливими потребами, діти з особливими освітніми потребами, діти з обмеженими можливостями зд Орів, діти групи ризику, діти з проблемами в розвитку, діти з відхиленнями у розвитку, особливі діти, проблемні діти, нестандартні діти і т.д. З приводу цих та подібних термінів триває гостра дискусія щодо їх змісту та правомірності використання. Ми відзначимо той факт, що поява численних назв свідчить про формування багатовимірного бачення феномена порушеного розвитку.

З нашої точки зору, що відхиляється розвиток слід розуміти як нормальний розвиток, що протікає в незвичайних, несприятливих (біологічних, соціальних і психологічних) умов, патогенна сила яких перевищує компенсаторні можливості індивіда, не порушуючи при цьому цілісності психіки, модифікуючи лише рівень її опосередкованості. Внаслідок цього відносно стійко змінюються параметри і сторони мікрогенеза (когнітивні, емоційні, регуляторні), що призводить до уповільнення процесу вікового розвитку. Це перш за все проявляється в уповільненні процесу соціалізації і адаптації, тобто в засвоєнні і використанні культурно-історичного досвіду. Саме тому діти з ознаками порушеного розвитку потребують психолого-педагогічному медико-соціальному супроводі.

У самому словосполученні "порушене розвиток" визначальним залишається слово "розвиток", а позначення "порушене" характеризує його спосіб протікання, де кінцевий результат залишається незмінним. Сама грань між стандартним, так називаємо нормальним розвитком і порушеним дуже відносна і розмита. В.І.Слободчіков і Е.І.Ісаев [8] відзначають, що норма - це не щось середнє, що є (або стандартне, що необхідно), а те краще, що можливо в конкретному віці для конкретної дитини при відповідних умовах.

Отже, предметом спеціальної психології є вивчення процесу психічного розвитку в несприятливих умовах (біологічних і соціальних). Саме ж порушене розвиток, що є наслідком впливу цих умов, є стійке зміна параметрів актуального функціонування психіки і темпів її вікової динаміки, достовірно відрізняються від середніх значень, характерних для даного віку.

Прикладний контекст спеціальної психології

Було б категорично і невірно розглядати предмет спеціальної психології поза її прикладного контексту. Нам видається, що контекст визначає не саме предметний зміст, а лише задає сферу конкретних завдань і цілей спеціальної психології. У цьому відношенні не можна не погодитися з Е.Л.Гончаровой [1], що охарактеризувала коло завдань спеціальної психології на сучасному етапі її розвитку і вважає, що актуальними є розробка і реалізація методів спеціальної психологічної підтримки дитини, підлітка, дорослої людини на всіх етапах його дорослішання . Однією з найважливіших завдань стає гармонізація відносин між навчанням і розвитком, постає питання про забезпечення спеціальною освітою соціально-емоційного розвитку дитини, підтримки його сім`ї і найближчого соціального оточення [1, 9].

Гуманізація суспільних відносин призвела до зміни в ідеології системи спеціальної освіти і, перш за все, до зміни її цілей, орієнтованих на інтеграцію людей з різними проблемами в єдине співтовариство при досягненні кожною людиною максимально високого рівня якості життя [2], на задоволення не тільки елементарних потреб людини, але і на реалізацію цінностей. Зміни в пріоритетних завданнях системи спеціальної освіти не могли не торкнутися і спеціальної психології. На передній план висунулися завдання психологічної підтримки дитини та її сім`ї, гармонізації відносин між навчанням і розвитком, забезпечення оптимального емоційно-соціального розвитку та ін.

Крім активної розробки діагностичних технологій, особлива увага приділяється прийомам психологічного супроводу, при цьому мова йде не тільки про допомогу актуальною, але і профілактичною, ефективність якої багато в чому залежить від термінів виявлення ознак неблагополуччя в розвитку дитини, що, в свою чергу, пов`язано з методами раннього виявлення відхилень у процесі розвитку.

Ефективність корекційної допомоги залежить від гармонізації сімейних відносин, тому в сучасній спеціальній психології активно розвивається такий напрямок, як психологія сімейного виховання дітей з відхиленнями у розвитку.

Однією з сучасних тенденцій можна вважати включення в спеціальну психологію феноменів комплексних порушень процесу розвитку, а також виявлення дітей "груп ризику" відповідно до різних факторів, вивчення пограничних станів, психічний розвиток в умовах інтегрованого навчання. Звідси виникає підвищення інтересу до вивчення емоційного і особистісного розвитку, механізмів самосвідомості, захисним стратегіям.

Інтеграційні тенденції в сучасній спеціальній психології активізували проблему пошуку загальних закономірностей порушеного розвитку, характерних для різних форм дизонтогенеза.

Нарешті, останнім часом ми є свідками формування нових галузей спеціальної психології, що займаються вивченням реалізації процесу психічного розвитку в умовах адиктивної поведінки, посттравматичного стресу, несприятливої екології та обдарованості. Актуальними стають дослідження вікового генезу психіки дітей емігрантів і біженців. Робить свої перші кроки і психологія професійної діяльності в системі спеціальної освіти.

Характеризуючи багатоаспектність вітчизняної спеціальної психології, слід сказати, що не тільки теорія культурно-історичного розвитку Л. С. Виготського, а й інші концептуальні підходи можуть виступати в сучасних умовах в якості пояснювальних конструктів в залежності від характеру досліджуваних феноменів і методів дослідження.

Таким чином, спеціальна психологія сьогодні бурхливо розвивається галузь психології розвитку, що займається вивченням закономірностей психічного генезу в різноманітних несприятливих умовах і розробляє інноваційні технології надання корекційної і профілактичної допомоги в системі спеціальної освіти.

Сорокін В.М.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!