Спеціальна психологія та проблема клініко-психологічних досліджень

Сучасна спеціальна психологія на сьогоднішній день є однією з найбільш інтенсивно розвиваються напрямків вітчизняної психології. Довгий час, розвиваючись в рамках дефектології, спеціальна психологія залишалася досить локальною областю знання. Кардинальні зміни в її розвитку визначаються, на наш погляд, двома основними причинами. Перша причина пов`язана з виникненням гострої необхідності вивчення так званих прикордонних (непатологічних) станів розвитку психіки дитини. У 60-х роках ХХ століття в НДІ дефектології АПН СРСР під керівництвом Т.А.Власовой і М. С. Певзнер були розпочаті і згодом успішно реалізовані комплексні медико-психолого-педагогічні дослідження. Друга причина пов`язана з появою в 1985 році монографії В.В.Лебединский "Порушення психічного розвитку у дітей", в якій чітко обгрунтовуються принципи клініко-психологічного підходу до вивчення відхилень в психічному розвитку дитини і підкреслюється необхідність розгляду такого відхилення як особливого клініко-психологічного феномена - феномена дизонтогенеза.

Концепція дизонтогенеза, висунута В.В.Лебединский, виявилася, на наш погляд, дуже плідною, тому, що дозволяє розвивати ідеї клінічного підходу не тільки в контексті відхилень від норми, а й в контексті проблем розвитку в цілому. По суті, спеціальна психологія сьогодні? це той напрямок, завдяки якому клінічний підхід в психології знаходить свою реалізацію. Остання обставина дуже важливо, так як вже давно намітилася негативна тенденція розуміння клінічної психології всього лише як частини клінічної медицини, що особливо помітно в професійному середовищі лікарів.

Клінічна психологія, як, втім, і спеціальна психологія, не може обмежувати свої дослідження рамками медичної парадигми розуміння співвідношення "норма? Аномалія". Ми вважаємо, що сьогодні для більш чіткого уявлення про співвідношення медичного і немедичного аспектів проблеми аномального психічного розвитку дитини необхідно розібратися в тлумаченні ключових понять. Зокрема, і психологам, і медикам, і педагогам слід було б виробити універсальний понятійний апарат, а також відмовитися від помилкових штампів і стереотипів. Наприклад, дуже поширена думка про тотожність понять "аномалія" та "патологія" - "прикордонний стан" і "непсихотичний розлад" - "здоров`я" і "норма" і т.п.

Крохин І.П.