Історія і сучасність системного підходу в клінічній психодіагностику

Системне будова і биосоциальная сутність психіки людини припускають використання для її вивчення відповідної - системної - методології. І хоча системний підхід, як загальний методологічний принцип, остаточно сформувався в світовій науці в лише 1960-70-х роках (Анохін П.К., 1971- Уемов А.І., 1978), ідеї системності у вивченні психіки людини в нормі і патології переважали вже в період становлення вітчизняної психоневрології на рубежі XIX-XX ст. Згодом ці ідеї поширилися на сформовану в надрах психоневрології нову наукову дисципліну - клінічну (патологічну) психологію. У роботах В.М. Бехтерева (1907, 1911), його учнів і соратників А.Ф. Лазурского (1908, 1923), М.Я. Басова (1920) були закладені традиції цілісного підходу до вивчення психіки хворої людини, інтегрує всі аспекти його життєвого функціонування в умовах хвороби і лікування. Ці традиції були продовжені в працях В.М. Мясищева (1960, 1974), його учнів і послідовників, що склали основу Ленінградської школи медичної психології (Гільяшева І.М., 1974- Серебрякова Р.О., 1974- Карвасарский Б.Д., 1982, 2002- Вассерман Л.И. з співавт., 1985, 1994, 2003 Мягер В.К., Соловйова С.Л., 2003). В рамках теорії медичної психології, що розглядає особистість як систему відносин (Мясищев В.Н., 1960), у другій половині ХХ ст. почали формуватися загальні принципи сучасної практичної психодіагностики, які об`єднують змістовний аналіз життєвого шляху хворого, идеографическое опис його проблем і переживань з психометрической спрямованістю дослідження, що спирається на нові математизувати методи отримання та аналізу даних (Иовлев Б.В., 1978).

Традиції і ідеї школи медичної психології В.М. Бехтерева - В.Н. Мясищева невідривно від ідей комплексного підходу до дослідження особистості і індивідуального психічного розвитку людини, розвинених в працях Б.Г. Ананьєва (1969, 1980). Запропонований Б.Г. Ананьєва антропологічний принцип психології сприяв формуванню синтетичного "людинознавства", який передбачає союз психологічної науки з природними і гуманітарними науками (Логінова Н.А., 2005).

В даний час традиції клінічної психодіагностики знаходять реалізацію в рішенні задач лікування і відновлення хворих на нервово-психічні та психосоматичні захворювання, профілактики цих захворювань, психологічного консультування, психологічної корекції, психотерапії та соціальної реабілітації хворих. В ході вирішення цих завдань клінічна психодіагностика виступає як складний, структурований і розгорнутий у часі інтерактивний процес вивчення різних сторін функціонування психіки в умовах розвитку, перебігу і лікування різних захворювань. Саме такий характер клінічної психодіагностики відповідає уявленням психологічної науки про системний характер психіки людини (Платонов К.К., 1982- Ломов Б.Ф., 1984, 2003 століття-кер Л. М., 2000). Таким чином, сучасна клінічна психодіагностика, спрямована на системне розгляд психіки людини в ситуаціях хвороби, передхвороби і високого ризику розвитку патології, сама виступає як складна, ієрархічно організована, відкрита, динамічна система - система діяльності, основний зміст якої становить процес пізнання однієї людини (пацієнта ) іншим (медичним психологом) (Щелкова О.Ю., 2005).

Щелкова О.Ю.