Методологічний профіль петербурзької психологічної школи

Наукова школа має більш-менш виражений методологічний профіль, який відповідає її історії і теоретичним основам. У методологічному профілі виявляються центральні, характерні для школи методологічні принципи, на яких вибудовуються її конкретні емпіричні і теоретичні дослідження. Не завжди ці принципи декларуються, але тим не менше вони на ділі служать регуляторами процесу наукового пізнання. Це проявляється у виборі тем, методів дослідження, особливості обробки та інтерпретації матеріалу, в стилі наукового мислення. У радянській психології існувала загальна методологічна основа всіх наукових шкіл. Матеріалістичний монізм, принципи єдності свідомості і діяльності, відображення, особистості, а головне, детермінізму об`єднували їх. Однак методологічне єдність шкіл не означало їх повного тотожності. Вони відрізнялися не принципами, але методологічними профілями.

Так, в школі А. Н. Леонтьєва принцип діяльності визначав постановку і вирішення основних питань психології. У школі С. Л. Рубінштейна на перший план виступив принцип суб`єкта, в школі Б. М. Теплова - принцип єдності мозку і психіки. Чим же відрізняється Петербурзька (Ленінградська) психологічна школа? Перш скажімо, що ця школа має вікову історію, в якій помітні три етапи - Бехтерівський, ананьївський і сучасний. Розквіт цієї школи припадає на ананьївський етап, коли були сформульовані основні ідеї, вибудувана теорія антропологічної психології і проведені великі колективні дослідження в єдиній логіки концептуальної системи Ананьєва. Зріла методологія школи притаманна саме Ананьївський етапу її розвитку, тому далі мова піде про її методологічному профілі. Нерідко особливість школи Ананьєва вбачають в принципі комплексності (системності). Дійсно, це дуже характерна ознака цієї школи. Однак, як показав історико-методологічний аналіз, комплексність є тут організаційною формою реалізації антропологічного принципу. У філософії радянського періоду це принцип сприймався суто критично, або як недосконала форма матеріалізму, назавжди подолана марксизмом-ленінізмом, або як ідеалістична антропологія (німецька філософська антропологія, екзистенціалізм, фрейдизм і неофрейдизм). Всупереч переважній думці Б. Г. Ананьєв ще в 1960-і роки відкрито заявив про необхідність доповнити перелік принципів психологічної науки антропологічним. Головна цінність цього принципу, по Ананьеву, полягає в утвердженні псіхобісоціальной цілісності людини. Під знаком антропологічного принципу під керівництвом Б. Г. Ананьєва на рубежі 1960-1970-х років були розгорнуті комплексні дослідження індивідуальності і її розвитку. Індивідуальність стала конкретним втіленням зазначеної псіхобіосоціальной цілісності, а її свідомість, психіка - ефектом її матеріальної структури. Індивідуальність з її свідомістю - продукт розвитку, результат життєвого шляху особистості, історії діяльності суб`єкта і онтогенезу індивіда. Індивідуальне психічний розвиток включено в загальну структуру розвитку людини. Антропологічний принцип тісно взаємодіє в науковому мисленні представників школи Б. Г. Ананьєва з принципом розвитку. Розвиток неможливо поза взаємодії суб`єкта з навколишнім світом, тому принцип діяльності органічний для методології Б. Г. Ананьєва, як і для всієї радянської психології. Настільки ж органічний для нього принцип відображення. Він фіксує головну функцію психічного - копіювання світу в суб`єктивних образах, що дозволяє людині адекватно орієнтуватися в ньому і доцільно регулювати свою поведінку і діяльність.

Головне питання науки - детермінація тих чи інших явищ дійсності. Принцип детермінізму, сформульований в психології С. Л. Рубінштейном, зобов`язує психологію вивчати ті внутрішні умови, які опосередковують всі зовнішні впливи на людину. З точки зору антропологізм вся структура людини (індивідуальність) розглядається як переломлюються середовище для зовнішніх впливів, від якої залежить той чи інший поведінковий або психічний ефект. Б. Г. Ананьєв виконав спеціальну методологічну рефлексію щодо підстав Петербурзької психологічної школи. Але формування її методології відбувалася і до того, в XIX- початку XX ст. В. М. Бехтерєв - засновник Петербурзької психологічної школи ввібрав в себе дух антропологізму, властивий російській науці і філософії XIX ст. Він втілив на ділі антропологічний принцип в організації комплексних досліджень особистості і мозку в створених ним наукових установах. У психоневрологічному інституті та Інституті з вивчення мозку і психічної діяльності розвивалася нова психологія, названа ним об`єктивної, а пізніше рефлексологією. Методологічна рефлексія Бехтерева була в основному спрямована на утвердження принципу об`єктивності, створенні програми об`єктивної психології - рефлексології. Але в практиці досліджень він керувався також принципами єдності структури і функцій, розвитку і комплексності. Разом з тим, Бехтереву чужа була ідея відображення, і він виводив свідомість за межі предметного поля науки. Антропологічна спрямованість конкретних досліджень Бехтерєва знайшла вираження в діяльності педологического інституту, дитячого відділу Інституту мозку та ін. Комплексне человекознание мислилося Бехтерева як основа для вирішення завдань психологічного пізнання особистості, детермінації її соціальної поведінки і трудової діяльності. Наступність шкіл В. М. Бехтерева і Б. Г. Ананьєва безсумнівна, як і істотно їх відміну, що обумовлено відмінностями історичних епох, в яких творили ці видатні вчені і їх учні.

Логінова Н. А.