Психологічна структура суб`єкта спілкування

Спілкуванню, як одного з основних чинників психічного розвитку, належить особливо важлива роль протягом усього життя людини. Спілкування розглядається як умову життєдіяльності людей, що виявляє вплив на всі сторони їх взаємодії, і як механізм соціального регулювання спільної життєдіяльності людей шляхом їх взаємодії. Через спілкування, в процесі навчання і виховання передаються досягнення людської культури, індивідуальний і суспільний досвід, забезпечується спадкоємність результатів і способів матеріальної і духовної діяльності людей. У спілкуванні відбувається побудова основних психологічних структур людини. У період дорослості роль суб`єкта спілкування посилюється, оскільки психічний розвиток в цьому віці свідомо регулюється самою людиною, де поряд з пізнанням і професійною діяльністю спілкування виступає в якості провідного чинника саморозвитку та самовдосконалення особистості. Як писав Б.Г.Ананьев (1996), спілкування як всередині груп, так і межколлектівное, є один з найважливіших каналів соціальної детермінації індивідуального розвитку. Б.Г.Ананьев відзначав, що спілкування як діяльність громадського індивіда далеко не завжди береться до уваги. Тим часом комунікації в різних формах соціального життя детерініруют найбільш глибокі процеси динаміки особистості, її структуру та механізми розвитку. Саме процеси спілкування, життєвий досвід спільної діяльності становлять основне джерело знань людини про людей. Комунікативні властивості Б.Г.Ананьев розглядав як найбільш загальних і первинних рис характеру, які в свою чергу стають внутрішнім підставою для освіти інших рис, що виникають в процесі розвитку в тих чи інших життєвих обставин і в різних видах діяльності. Найбільш пізнім є формування рефлексивних властивостей, які завершують, як вважав Б.Г.Ананьев, становлення структури характеру і забезпечують його цілісність. Вони найбільш інтимно пов`язані з цілями життя і діяльності, ціннісними орієнтаціями. Таким чином, психічний розвиток здійснюється як в умовах безпосереднього спілкування, так і під дією тих внутрішніх факторів, які утворюються в процесі комунікативної діяльності протягом усього життя. Отже, для продуктивної та успішної діяльності в будь-якій сфері важливий не тільки інтелектуальний і творчий потенціал, а й розвинена, зріла особистість як суб`єкт спілкування, її комунікативний потенціал і ті властивості, які утворюються в процесі спілкування.

У процесі спілкування людиною вирішуються різного роду завдання, де комунікація виступає в якості мети або як засіб вирішення інших завдань. Звідси випливає, що найважливішою складовою суб`єкта спілкування є полімодальний цільової комплекс. Усвідомлена реалізація цього комплексу визначає складність і різноманіття поведінки людини як суб`єкта спілкування. При наявності основною домінуючою спрямованості на ту чи іншу діяльність комунікативна мета, як правило, не усвідомлюється учасниками цієї діяльності. Тому психологічний супровід має включати в себе допомогу у визначенні різнорідного комплексу завдань і цілей, які орієнтовані на формування і суб`єкта пізнання, і суб`єкта спілкування.

В процесі спілкування, писав Б.Г.Ананьев, відбувається взаємоузгодження ритму, темпу і способів роботи на основі зростаючого взаєморозуміння і взаімооценкі. Природно, таке взаєморозуміння в процесі спілкування передбачає більш-менш адекватне чуттєве відображення людини людиною, накопичення інформації та регулювання взаємних відносин на основі загальної та реальної інформації. Завдяки накопиченню досвіду спілкування формуються певні моральні відносини і комунікативні властивості особистості. Більш того, саме процеси спілкування, життєвий досвід спільної діяльності становлять джерело знань людини про людину, про людей, що є основою самопізнання і саморегуляції. У дослідженнях Б. Г. Ананьєва і його учнів приділяється особлива увага вивченню різних видів спілкування (Б. Ф. Ломов, 1984 А.А.Бодалев, 1995- В.Н.Панферов, 1983). Успішне функціонування в різних напрямках суб`єкта спілкування обумовлюється многокомпонентностью його психологічної структури.

Поряд з полімодальний цільовим комплексом в її склад входить комунікативний потенціал, який включає здатність розуміти людей, здійснювати спільну діяльність, впливати на їх поведінку і розвиток і т.д. Для досягнення конкретних комунікативних цілей необхідно сформувати комунікативний потенціал. Базовим елементом комунікативних здібностей є властивості загального порядку, пов`язані з індивідуальна характеристиками людини. Таким чином, комунікативний потенціал, як один з основних компонентів структури суб`єкта спілкування, є складним утворенням і включає в себе елементи, що вимагають різних підходів і методів у їх розвитку і вдосконалення.

Інформативно-комунікативна функція служить передачі і отримання нових знань або повідомлень. У навчально-освітньому процесі, професійної діяльності і в повсякденному житті інформаційно-комунікативна функція займає все більше місце в життєдіяльності людей. Тому підвищуються вимоги до здібностей, пов`язаних з передачею інформації з точки зору її точності, повноти і доступності для різних категорій людей. Залежно від цілей можна виділити три інформаційно-комунікативних функцій: навчально-пізнавальна, ділова та просвітницька інформація. У цьому процесі все більш активно беруть участь електронні засоби масової інформації поряд з друкованою продукцією. Посилюється тенденція подачі різноманітної інформації не шляхом прямого її повідомлення слухачам або глядачам, а опосередковано, через діалог. Цей спосіб подачі матеріалу в діалогічній або полілогічне формах є найбільш ефективним і викликає підвищену увагу аудиторії з двох причин. У даних ситуаціях демонструється особистісне ставлення співрозмовника до інформації, що повідомляється і в той же час миттєво виникає нова інформація в результаті її обговорення в процесі спілкування людей. Крім цього, використовуються прийоми безпосереднього включення слухачів або глядачів у спілкування за допомогою прямого ефіру або листів-відгуків. Все це в певній мірі компенсує ту усічену і односторонню форму спілкування, яка характерна для засобів масової інформації. Людина в своєму повсякденному житті вважає за краще не монологічну, а диалоговую форму подачі інформації, яка включена в процес спілкування.

В умовах навчання у ВНЗ, де отримання інформації є складовою професійної підготовки, підвищуються вимоги до точності і повноти отриманих знань, до того, наскільки ці знання доступні для засвоєння. У психології виділяються принаймні два основних напрямки в розгляді інформаційної функції спілкування в зв`язку з проблемами освіти. Одне з них пов`язано з вивченням процесу читання лекцій. У дослідженні В.І.Вікторова (1982) студенти 1-го і 2-го курсів технічного вузу оцінювали читаються їм лекції з вищої математики за допомогою шкал семантичного диференціала. Для слухачів мали значення темп, складність, жвавість, логічність, оригінальність, складність, зрозумілість, доступність і захопливість читаються лекцій. В даний набір ознак входять по суті три групи оцінок. Поряд з оцінкою змісту самого тексту, його логічності, учні звертали увагу також і на те, який він з точки зору доступності і зрозумілості і як він викладається лектором, в якому темпі, наскільки жваво і захоплююче. Інакше кажучи, процес читання і слухання лекцій у вузі поєднує в собі інформаційні, емоційні та комунікативні компоненти. Використання різних способів спілкування з аудиторією в процесі лекції забезпечує оптимальне засвоєння інформації.

Інший напрямок в розгляді інформаційної функції спілкування пов`язане з вивченням сприйняття і оцінки навчальних текстів дорослими людьми. У процесі проведеного Г.С.Сухобской і Ю.Н.Кулюткіним (1972) експерименту студенти оцінювали філософські та соціологічні тексти. В результаті факторного аналізу виділилися три чинники. Відповідно до першого фактору - ціннісному - оцінка отриманої інформації будується на основі критерію її значущості, де враховується як практичне застосування, власне пізнавальне значення повідомлення (новизна, оригінальність), так і відповідність точці зору читача. У другій фактор входить оцінка повідомлення по параметру ясності стилю, доступності викладу. Третій фактор характеризує структуру повідомлень, їх логіку, доказовість. Проблемою є виділення певних структурних особливостей тексту як способу організації, утримання уваги і інтересу слухачів. Будуючи своє повідомлення, комунікатор враховує не тільки загальні запити аудиторії, її ціннісні орієнтації та установки, а й ті мікроожіданія, які виникають в процесі читання або слухання повідомлення. На думку авторів, на основі психологічного аналізу структури повідомлення з`єднуються дві досі розрізнені завдання, психологія засвоєння знань і психологія впливу. Будь-яке повідомлення кінцевої за мету має вплив. В одному випадку результатом сприйняття повідомлення буде зняття невизначеності, "інформація", в іншому - інструктаж про спосіб дії, в третьому - оцінка вчинку, ідеї, думки. Автори виділили різні види повідомлень (епістеміческі, інформаційний, інструктивний, мотиваційно-оцінний), для яких повинна бути розроблена система засобів найкращим чином доносять їх до читача або слухача. У дослідженні Н.М.Божко (1979) було також показано, що оцінка повідомлень будується на основі трьох відносно незалежних параметрів: оцінки логіко-структурних особливостей, емоційного враження і загального ефекту його впливу на особистість реципієнта. Студенти-техніки вище цінують текст інформаційно-пізнавального плану, якщо він логічно впорядкований і композиційно проста-гуманітаріїв цінують авторську позицію в тексті і уподібнення його живому спілкуванню.

У період дорослості посилюється роль опосредованности спілкування викладача з аудиторією віковими, професійними та особистісними особливостями слухачів, як суб`єктів пізнання, спілкування. Дорослий контингент слухачів зосереджує в більшій мірі свою увагу на оцінці змісту самої лекції, її наукову значимість, оригінальності, доступності та жвавості викладу матеріалу, ніж особистих якостей лектора. У ряді робіт показана специфіка спілкування зі школярами, яка полягає в тому, що поряд з інформаційною підготовкою з навчального предмета вчителю важливо мати розвиненими комунікативними якостями (Ф.Н.Гоноболін, 1965- Г.Д.Пірьов, 1981- А.А.Бодалев , 1995-). Особливі вимоги до вчителя як до суб`єкта спілкування обумовлені тим, що стиль і способи його взаємодії з учнями не тільки сприяють засвоєнню нових знань, а й істотно впливають на становлення особистості в цей період життя людини.

У структуру людини як суб`єкта спілкування поряд з інформаційно-комунікативної здатністю входить здатність до регулювання свого і чужого поведінки в процесі міжособистісної взаємодії та спільної діяльності, що проявляється у взаємній стимуляції і коригування мотивів, цілей, програм і способів діяльності. Важливими результатами взаємної регуляції в процесі спільної діяльності є спрацьовування і сумісність, які спеціально вивчалися Н.Н.Обозовим (1979). Було показано, що ці феномени характеризуються різнорівневих, загальним стилем діяльності та синхронізацією дій учасників взаємодії.

Спілкування є джерелом різних емоційних станів. Як писав Б. Ф. Ломов (1984), спілкування - це найважливіша детермінанта емоційних станів. Весь спектр специфічно людських емоцій виникає і розвивається в умовах спілкування. У спілкуванні можуть змінюватися модальність і інтенсивність емоційних станів: відбувається або зближення цих станів, або їх поляризація. Специфічним феноменом колективного спілкування є групове емоційний стан - психологічний клімат, який стимулює або послаблює активність людей в тій чи іншій спільній діяльності (Б. Д. Паригін, 1981- В.Н.Панферов і ін., 1983). У дослідженні С.Н.Шіленкова (1996), виконаному під керівництвом І.П.Волкова, показана роль соціально-психологічного клімату в змагальній успішності спортивних ігрових команд. В успішних командах психологічна атмосфера характеризується меншою емоційною напруженістю, терпимістю спортсменів до помилок один одного, помірними індексами задоволеності взаєминами, меншою конфліктністю, ніж в неуспішних командах.

У дослідженні В.Н.Панферова (1983) дана класифікація видів взаємин. Він встановив, що задоволеність на горизонтальному рівні визначалася позитивним розвитком вольових, когнітивних, афективних взаємин, а на вертикальному рівні - становленням моральних, правових і вольових відносин.

Однією із значущих проблем, що відносяться до суб`єкта спілкування, є вміння вирішувати виникаючі міжособистісні конфлікти. У вітчизняній і зарубіжній психології розглядаються причини і моделі розвитку конфліктів, загальні принципи і закономірності конфліктних взаємодій, шляхи запобігання та способи подолання конфліктних ситуацій (А.Л.Свенціцкій, 1986- Ф.М.Бородкін, Н.М.Коряк, 1989- Дж .Скотт, 1991- Н. В. Грішиній, 1995).

Найважливішим компонентом структури потенціалів суб`єкта спілкування є здатність до пізнання і оцінювання інших людей в процесі міжособистісної взаємодії. У роботах А.А.Бодалева (1995) показані вікові, індивідуальні та професійні особливості сприйняття і розуміння людини людиною, представлено вплив роду діяльності і статусу людини на розуміння інших людей. В пізнанні інших людей мають значення також і емпатійние особливості людини (І.М.Юсупов, 1991, 1993). Розглядаючи процеси інтерпретації особистості, В.Н.Панферов виділяє три найбільш загальних способу: антропологічний, соціальний і емоційно-естетичний. Психологічна інтерпретація особистості ускладнюється культурно-історичним, професійним і індивідуальним досвідом спілкування людей і виконує функцію психологічної регуляції міжособистісних взаємин. Аналізуючи процеси розуміння в пізнанні і спілкуванні, В.В.Знаков (1995) розглядає їх під кутом зору єдності трьох основних аспектів: гносеологічного (відображення, образ), аксіологічного (цінність) і практичного (застосування знань). Різні типи розуміння залежать від цілей комунікантів, їх ціннісно-смислових позицій і принципів. Величезну виховну роль в розвитку когнітивно-комунікативних здібностей грають мистецтво і художня література (М.С.Коган, 1988- В.Е.Семенов, 1995). Особливе значення когнітивна функція має в педагогічній практиці, компенсуючи дефіцит зворотного зв`язку вчителя з учнями.

Формування суб`єкта спілкування передбачає становлення активних, творчих форм і способів впливу на інших людей. Б. Ф. Ломов (1984) справедливо вважав цю функцію спілкування найбільш складною і важливою. Креативна функція проявляється в процесах виховання особистості, у формуванні відносин дружби і товариства, в різного роду педагогічних і соціально-психологічних формах активного навчання та тренінгів (Ю.Н.Емельянов, 1985- В.А.Петровский, 1995- Н.Ю.Хрящева , 1997). Креативна функція спілкування цілеспрямовано реалізується в педагогічній діяльності (А. К. Маркова, 1993- В.А.Якунін, 1988- А. А. Реан, 1994) і відіграє провідну роль в сфері сімейних відносин (А.А.Бодалев, В. В.Столін, 1989- В.Клаін, 1991- Дж.Добсон, 1995- Р.Річардсон, 1994). У повсякденному житті людей також має місце творчий компонент їх взаємовпливу як суб`єктів і об`єктів спілкування (В.С.Агеев, 1983, 1990). Головний психологічний сенс спілкування полягає в тому, що воно є найважливішим чинником розвитку особистості. Як писав Б.Г.Ананьев (1996), в спілкуванні люди є одночасно (або послідовно) об`єктами і суб`єктами. У процесі спілкування відбувається не лише обмін думками. Завдяки спілкуванню вчинок людини А стає обставиною життя для інших людей В, С, Д і т.д., а їх вчинки, експресивні дії позначаються в свою чергу на поведінці А. Цей взаимопереход вчинку в обставини життя і події становить постійну характеристику спільного життя і діяльності людей в різних видах комунікації.

Отже, ступінь зрілості людини як суб`єкта спілкування залежить від того, наскільки розвиненими є в його структурі різного роду комунікативні здібності: інформаційно-комунікативна, регуляційних-комунікативна, емотивно-комунікативна, когнітивно-комунікативна і креативна. Структурна комунікативна складність потенціалів людини як суб`єкта спілкування обумовлена необхідністю взаємодії з людьми в різних сферах життєдіяльності. Разом з тим в людині важливо з`єднання суб`єктних і об`єктних комунікативних якостей в їх динамічній рівновазі, що забезпечує успішність і продуктивність взаємин з різними групами людей і в різних умовах спілкування і спільної діяльності. Особливе значення суб`єктно-об`єктні відносини мають для становлення самого суб`єкта спілкування. Надмірне посилення суб`єктних або об`єктних комунікативних рис може загальмувати розвиток суб`єкта спілкування, привести до його деформації і, як наслідок, до різного роду порушень процесу межперсонального взаємодії. Суб`єкт спілкування входить в якості одного з основних утворень в психологічну систему людських властивостей, тісно взаємодіючи з іншими її підсистемами і роблячи істотний вплив на процес їх формування.

Рибалко Е.Ф.