Становлення особистості людини. Процес і проблеми становлення особистості

структура особистості

Становлення особистості передбачає засвоєння цінностей культури і формування на їх основі стійкої індивідуальної системи гуманістичних ціннісних орієнтацій, що детермінують поведінку і діяльність. Але публічні норми, вимоги, еталони, цінності культури сприймаються і привласнюються особистістю персонально і вибірково. Тому ціннісні орієнтації вихованця який завжди збігаються з цінностями, виробленими суспільною свідомістю. Щоб багатства культури були прийняті особистістю, недостатньо того, щоб учень розумів їх необхідність. Цінність набуває спонукальної сили мотиву діяльності лише тоді, коли вона стала об`єктом потреби особистості, тобто за умови спрацьовування механізму інтеріоризації (від лат. Interior - внутрішній). Інтеріоризації - процес перекладу культурних цінностей у внутрішній світ особистості. У разі, коли цінність - потреба стала моментом внутрішнього існування, вихованець може чітко сформулювати мету своєї діяльності, знайти ефективні засоби їх реалізації, здійснити своєчасний контроль, оцінку і коригування своїх дій. Розвиток і становлення особистості в дитині передбачає засвоєння їм системи суспільних цінностей. З цією метою педагог організовує, відбирає об`єкти культури, надає їм цільової спрямованості, створюючи тим самим виховну середу, яке розкриває перед учнем спосіб життя і дозволяє природно входити в контекст сучасної культури. Проникнення в глибину тієї чи іншої цінності відбувається за допомогою відповідних видів діяльності учня, на якого впливають фактори становлення особистості. Так, пізнання, освоєння, засвоєння, привласнення особистістю цінності працьовитість реалізується шляхом виконання продуктивної роботи сільськогосподарського дослідження з підприємницької діяльності тощо, "національна свідомість" - шляхом вивчення рідної мови, свого родоводу, історії Вітчизни, краєзнавства (історичного, етнографічного, географічного, фольклорного, літературного), природи рідного краю, народних традицій, звичаїв, обрядів, сімейно-побутової культури, народного мистецтва, національних ремесел та ін. Вік і ста лення особистості дуже тісно пов`язані. Деякі види діяльності можуть використовуватися для засвоєння різних цінностей, зате деякі вартості культури можуть засвоюватися за допомогою різних видів діяльності. Це сприяє оптимальної побудові процесу виховання, значної економії часу, сил і вихователів, і вихованців. Відносини, які створюються в виховному середовищі, називають виховними. Виховні відносини дозволяють відчути, зрозуміти, оцінити зв`язок власного "я" і вартості культури, осмислити її (надати сенс), субьектівізувати, внести в природу і соціум своє суб`єктивне початок. Якщо знати, які етапи становлення особистості існують, то можна легко працювати з дітьми.

Процес становлення особистості

Процес становлення людської особистості включає в себе як невід`ємний компонент формування його свідомості та самосвідомості. Особистість як свідомий суб`єкт усвідомлює не тільки навколишнє, а й себе саме в своїх відносинах з навколишнім. Якщо не можна звести особистість до її самосвідомості, а «Я», то не можна і відривати одне від іншого. Тому питання, яке постає перед нами в плані психологічного вивчення особистості, це питання про її самосвідомість, про особистість як Я, яке в якості суб`єкта свідомо присвоює собі все, що робить людина, відносить до себе всі похідні від нього справи і вчинки, і свідомо приймає на себе за них відповідальність як їх автора і творця. Реальна історія розвитку самосвідомості нерозривно пов`язана з реальним розвитком особистості і основними подіями його життєвого шляху. Перший етап в реальному формуванні особистості як самостійного суб`єкта, що виділяється з навколишнього, пов`язаний з оволодінням власним тілом, з виникненням довільних рухів, які виробляються в процесі формування перших предметних дій. Подальшої сходинкою на цьому шляху є початок ходьби, самостійного пересування. Тут важлива не стільки техніка пересування, скільки то зміна у взаєминах індивіда з оточуючими людьми, що випливає з можливість самостійного пересування, так само як самостійного оволодіння предметом, за допомогою хапальний рухів. Одне, як і інше, одне разом з іншим породжує деяку самостійність дитини по відношенню до інших людей. Дитина реально починає ставати відносно самостійним суб`єктом різних дій, реально виділяючись з навколишнього. З усвідомленням цього об`єктивного факту і пов`язане зародження самосвідомості особистості, перше уявлення її про своє Я. При цьому людина усвідомлює свою самостійність, свою виділення в якості самостійного суб`єкта з оточення лише через свої відносини з оточуючими його людьми, і він приходить до самосвідомості, до пізнання власного Я через пізнання інших людей. Не існує Я поза відносин до ТИ, і не існує самосвідомості поза усвідомлення іншу людину як самостійного суб`єкта. Самосвідомість є відносно пізнім продуктом свідомості.

Істотною ланкою в історії становлення самосвідомості є і розвиток мови. Розвиток мови, що є формою існування мислення і свідомості в цілому, відіграє значну роль у розвитку свідомості дитини, і в той же час збільшує можливості дитини, змінюючи, таким чином, взаємини дитини з оточуючими. Замість того щоб бути лише об`єктом, що прямують не його дій оточуючих його дорослих, дитина, опановуючи промовою, набуває можливість направляти дії, що оточують його людей за своїм бажанням і через інших людей впливати на світ. Всі ці зміни в поведінці дитини і в його взаєминах з оточуючими породжують, усвідомлюючи, зміни в його свідомості, в свою чергу, ведуть до зміни його поведінки і його внутрішнього ставлення до інших людей. У розвитку особистості і її самосвідомості існує цілий ряд ступенів. В ряду зовнішніх подій життя особистості сюди включається все, що реально робить людину самостійним суб`єктом суспільного та особистого життя, як-то: спочатку у дитини розвивається здатність до самообслуговування і, нарешті, у юнака, у дорослого, початок власної трудової діяльності, що робить його матеріально незавісімим- кожне з цих зовнішніх подій має і свою внутрішню сторону-об`єктивне, зовнішнє зміна людини взаємин з оточуючими, відбиваючись в його свідомості, змінює і внутрішнє, психічний стан людини , Перебудовує його свідомість, його внутрішнє ставлення і до інших людей і до самого себе. Однак цими зовнішніми і внутрішніми подіями і тими внутрішніми змінами, які вони викликають, не вичерпується процес становлення особистості і її розвитку. Вони укладають лише фундамент, створюють лише основу особистості, здійснюють лише першу, грубу її формовка- подальші добудова і оздоблення пов`язані з іншого більш складною внутрішньою роботою, в якій формується особистість в її найвищих проявах.

Проблеми становлення особистості

Проблема становлення особистості - одна з найбільш складних і актуальних проблем в психології, яка спрямована не тільки на виявлення конкретних закономірностей, визначених змін на різних вікових етапах, а й на розкриття загальних принципів індивідуального розвитку. Особливості змісту становлення особистості неодноразово аналізувалися в численних дослідженнях Бодалева А.А., Зінченко В.П., Фельдштейна Д.І. У центрі уваги даних робіт не тільки змістовні і результативні моменти розвитку особистості як становлення свідомості, самосвідомості зростаючої людини, його особистісне самовизначення, але і структура процесу розвитку особистості, що забезпечує перетворення сукупності елементів психічних новоутворень, придбаних на різних вікових етапах, в інтегровані властивості, якості особистості. Процес становлення особистості реалізовується послідовно через кілька векторних напрямків: соціальний, індивідуальному і діяльнісної. Найважливішим критерієм розвитку особистості є ступінь розвиненості «соціальності», в зв`язку з чим становлення особистості розглядається як особлива форма прояву соціального розвитку.

Особливе значення в цьому плані має ступінь можливого управління процесом особистісного розвитку, що пов`язано з такою проблемою, як співвідношення в ньому біологічного і соціального. Особистістю людина не народжується, а стає. Народжується індивід, але при всій своїй біологічній визначеності він є породженням соціального світу і формується в соціальному середовищі. Саме соціальне є головним змістом розвитку дитини, який тільки в суспільстві, в громадських зв`язках привласнює і реалізує соціальну сутність людини. При цьому необхідно враховувати наявність у процесі розвитку періодів особливої відкритості зростаючого людини певним громадським впливів, і внутрішню готовність прийняття їх і самореалізацію в них. Різних вікових етапах властиві відмінності в рівні і ступеня розвитку самопізнання, самореалізації, творчої активності, соціальної зрілості, в яких найбільш повно виражається становлення особистості. Суспільство завжди задає еталон особистості, процес розвитку спрямований на освоєння соціального світу, його предметів і відносин, історично виробляються форм і способів поводження з природою і норм людських взаємин. Таке введення дитини в людський світ можливо лише в умовах спочатку з цілеспрямовано організованого навчально-виховного процесу, а в більш зрілому віці в конкретних видах діяльності, коли враховується те, що повинно бути сформовано - ті морально-вольові якості особистості, які вичленяються історично визначеним суспільством як найбільш значущі. При цьому важливо розглядати динаміку вікового розвитку психічних процесів і психологічних якостей особистості зростаючої людини у всій складній їх опосередкованості, перш за все через задається суспільством систему освіти.

В системі освіти, через навчання і складаються етапи становлення особистості. На думку Д. І. Фельдштейна вікова і педагогічна психологія покликана проводити більш детальний, ніж це було досі, психологічний аналіз методів педагогічного впливу, виявляючи психологічні особливості та механізми, розвитку зростаючих людей, закономірності та механізми, генеральні лінії становлення особистості в процесі онтогенезу . У процесі соціалізації, людина набуває самостійність, відбувається його індивідуалізація. Індивідуалізація передбачає максимально глибоке розкриття індивідуальних можливостей людини, що не може бути здійснено без соціалізації особистості. Але особистістю, суб`єктом, носієм соціально-людської діяльності дитина стає тільки в результаті здійснення цієї діяльності, що здійснюється спочатку за допомогою дорослих, а потім і самостійно. Саме в ході розвитку діяльності людина розвивається як особистість. З одного боку, в діяльності, її суб`єкт - об`єктних і суб`єкт - суб`єктних лініях, які є форми реалізації соціальної сутності людини, відбувається розвиток дитини як розкриття його внутрішніх можливостей. З іншого - спеціально задається діяльність, яка є умова розвитку людини як особистості. Організована товариством (зовнішня) діяльність створює ту ситуацію, в якій відбувається формування відносин, потреб дитини, його свідомості, самосвідомості (внутрішня діяльність).

Визначальним станом юнаків є внутрішня готовність до прийняття суспільних норм життєдіяльності, що виражається в прагненні зайняти нову соціальну позицію, яку реалізують і в плані свідомості, і в плані поведінки. Так, наприклад, на перших етапах входження в професію у того, хто навчається вже сформована система своїх соціальних психологічних координат. Введений навчальний матеріал актуалізує дані знання, стану, якості, що сприяє або заважає процесу його інтеріоризації. Відбувається психологічна перебудова старого в особистості під впливом внесеного нового. В результаті перебудови в особистість відбуваються внутрішньоособистісні зміни, виникають якісні новоутворення (досвід, орієнтації, установки). Психологічна перебудова може торкнутися різних верств психіки, опинитися поверхневої або глибокої. Так, відносно легко змінюються пізнавальні освіти - уявлення, знання. Набагато важче змінити глибинні, стійкі властивості особистості, тобто найбільш значущі її відносини з навколишнім світом. Нелегко змінити інтереси, ціннісні орієнтації та установки, ще важче зробити ломку рис характеру особистості. Найскладнішим завданням є перебудова світогляду - системи переконань.