Прихильність і формування самосвідомості

Ряд робіт даного циклу був спрямований на вивчення вкладу прихильності до матері в формування самосвідомості і самооцінки дітей. Що стосується раннього і дошкільного віку в ряді робіт було встановлено, що характер прихильності до матері впливає на самосприйняття і самоотношение дитини (Авдєєва, Хаймовская, 2003- Cassidy, 1988 і ін.). Нас цікавило, якою мірою така зв`язок зберігається в молодшому шкільному віці, коли діти стають помітно більш самостійними, суб`єктивна значимість їх спілкування з однолітками істотно зростає, а відносини з батьками починають поступово відходити на другий план.

Результати дослідження (Бурменская, Борисова, Пупирева, 2003) виявили, по-перше, яскраві якісні відмінності в самооцінці у дітей з надійним (В) і ненадійними (А і С) типами прихильності. Значуще зниження самооцінки у дітей з ненадійною прихильністю зазначалося за такими її параметрами, як популярність і успішність в спілкуванні з однолітками, уміння правильно себе вести, а головне - за рівнем загального самоприйняття. Іншими словами, у дітей з уникає і амбівалентне прихильністю відзначалася помітно менша суб`єктивна задоволеність собою в порівнянні з дітьми з надійною прихильністю. По-друге, самооцінка дітей з ненадійною прихильністю відрізнялася нестійкістю і крихкістю, була більше схильна до негативним впливам. Виступив і третій цікавий факт: для дітей з амбівалентним типом прихильності була характерна тенденція до неадекватного заниження своїх здібностей. У той же час в групі дітей з уникає прихильністю зустрічалися не тільки низькі, але і неадекватно високі самооцінки, що вказують на дію таких способів психологічного захисту, як витіснення і ідеалізація себе.

Встановлені відмінності отримали підтвердження в роботі Л.І. Авдєєвої (2005) в рамках шестирічного лонгитюдного простеження становлення самооцінки у вихованців дитячого будинку. В контексті типології прихильності ці діти представляють особливий інтерес, оскільки умови формування у них прихильності до близького дорослого різко порушені, адже, як відомо, в даний час більшість вихованців дитячих будинків - сироти при живих батьках, які не здатні з різних причин виконувати свої батьківські функції, перш за все психологічні. Це означає, що більшість вихованців дитбудинку ростуть в умовах ненадійної, порушеною прихильності до близьких дорослим. Але що в такому випадку відбувається з розвитком їх самосвідомості і самооцінки, як позначається на них порушення прихильності?

Виявилося, що самооцінка вихованців дитбудинку достовірно нижче за рівнем, ніж у дітей з сім`ї. Це стосується таких значущих для молодшого шкільного віку аспектів, як успішність в навчанні, популярність у однолітків, поведінкова компетентність і навіть зовнішня привабливість. Крім того, їх самооцінка менш адекватна і більш лабільна в порівнянні з самооцінкою однолітків, що мають сім`ю. Одночасно виступила ще одна парадоксальна особливість: знижений рівень самооцінки поєднувався у вихованців дитбудинку з відносно високим рівнем самоприйняття. Аналіз цього явища привів до висновку, що на підтримку суб`єктивно прийнятного самопринятия у дітей-сиріт працює цілий комплекс захисно-адаптивних механізмів: знецінення, ідеалізація, витіснення і інші. Завдяки напруженій роботі цього комплексу їх самоотношение пріоб- РЕТА риси своєрідної установки, суть якої виражається такою формулою: «Так, я погано вчуся і не дуже добре себе веду, мене не люблять ... але, незважаючи ні на що, я хороший».

Однак це вибудуване на поверхні свідомості «псевдопозитивна» самоотношение виявляється вкрай неміцним: низька імпліцитно самооцінка проривається у дітей в негативному поданні про свою зовнішню привабливість, низьких домагання на «щастя», «приземлене» баченні свого майбутнього, готовності до критичного ставлення з боку оточуючих, в нестабільності самооцінки. Багато в чому це слідства головного недоліку соціальної ситуації розвитку в дитбудинку - відсутність у дітей прихильності і близького спілкування з дорослим, здатним заповнити недолік стабілізуючого батьківського прийняття. По суті це не що інше, як віддалений результат порушеною, деформованої, неповноцінною прихильності.

Більш детальне вивчення впливу прихильності дитини до матері на формування його самосвідомості в молодшому шкільному віці стало предметом дослідження І.А. Борисової (2007). У даній роботі враховувалося та обставина, що почуття власної значущості існує на двох рівнях - усвідомленому і неусвідомленому. Як експліцитно самооцінки розглядається усвідомлювана і словесно декларована оцінка себе, а під імпліцитної самооцінкою розуміється несвідома оцінка себе - переживання і невиразні відчуття, пов`язані зі ставленням до себе, які присутні у людини на менш усвідомлюваних рівнях психічного відображення і не піддаються корекції з боку свідомості і соціальних норм (свого роду безпосереднє, «імпульсивна» оцінювання свого Я). Для визначення імпліцитної самооцінки був використаний розроблений Е. Грінвальдом Імпліцитний асоціативний тест (Implicit Association Test), процедура якого заснована на вимірі сили і швидкості актуалізації автоматичних асоціацій між окремими уявленнями людини (Greenwald et al., 1998, 2000).

За допомогою даного тесту крім експліцитно (усвідомлюваної і вербалізуемой) самооцінки у більшій частині учасників дослідження були встановлені ознаки наявності неусвідомлюваної імпліцитної самооцінки. Серед обстеженої вибірки молодших школярів (80 учнів 1-х та 3-х класів) 57% мали явні відмінності в рівні експліцитно і імпліцитної (неусвідомлюваної) самооцінки, з них третина характеризувалася низькою імпліцитної самооцінкою, а дві третини - високою. У частини дітей самооцінки на усвідомлюваному і неусвідомлюваному рівнях збігалися або були близькі (конкордантность структура самооцінки), у інших - розходилися (дискордантна структура самооцінки). В цілому аналіз співвідношення рівнів експліцитно і імпліцитної самооцінки дозволив виділити п`ять типів самооцінки: конкордантность високу, дискордантно завищену (або захисно високу), дискордантно занижену таконкордантность низьку, а також середню (середні значення обох компонентів самооцінки). Остання мала місце у 43% дітей із загальної вибірки.

Встановлені відмінності наочно показали недостатність і приблизність широко використовується характеристики самооцінки як «високої» або «низькою» на основі врахування лише її експліцитно (вербалізуемой) компонентів. Необхідно враховувати, що вже в молодшому шкільному віці можливе істотне розбіжність зовні декларованої і внутрішньо (несвідомо) відчувається самооцінки. При цьому дискордантно завищена самооцінка не може вважатися позитивною, оскільки носить захисний характер, а дискордантно занижена самооцінка швидше вказує на специфічні критерії самооцінювання (наприклад, орієнтація на скромність і засудження гордості або навмисно висока «планка» досягнень), ніж на негативний самоотношение, завжди переживається як емоційно особистісне неблагополуччя.

Дослідження підтвердило також, що одним з потужних факторів, що впливають на експліцитно самооцінку молодших школярів, є їх прихильність до матері. Найбільш сильно прихильність до матері впливає на такі аспекти експліцитно самооцінки, як «зовнішня привабливість», «загальне самопринятие» і «компетентність в поведінці». Рівень самопринятия дітей з надійною прихильністю виявився значимо вище загальної самооцінки дітей з амбівалентним (р = 0.024) і уникає (р = 0.048) типами прихильності. Однак прихильність до матері не виступає як такий значний фактор щодо інших аспектів конкретної самооцінки молодших школярів. Самооцінка дітей в сфері шкільної успішності, фізичних даних (спортивних здібностей), а також за популярністю серед однолітків формується не стільки під впливом відносини матері, скільки на основі оцінок шкільного оточення, а також досвіду власного оцінювання об`єктивної успішності в названих сферах.

Серед молодших школярів з надійною прихильністю частіше зустрічаються діти з високою імпліцитної самооцінкою і позитивним самовосприятием, ніж серед дітей з ненадійними типами прихильності. Більше половини надійно прив`язаних дітей мають конкордантность високою самооцінкою, тоді як серед дітей з уникає прихильністю цей показник дорівнює лише 20%, а серед дітей з амбівалентним типом прихильності - 12.5%. Найбільш несприятлива картина спостерігається в групі з тривожно-амбівалентна прихильністю, де чверть дітей характеризуються конкордантность низькою самооцінкою.

Виявилися і так звані поведінкові кореляти типу прихильності і самооцінки. Наприклад, в ситуаціях, пов`язаних з оцінкою успішності дій в порівнянні з іншими людьми, діти з надійним типом прихильності до матері значимо частіше (р = 0.017) використовують адекватні поведінкові стратегії, а діти з амбівалентне і уникає прихильністю дотримуються тактики «типового невдахи». Діти з избегающим типом прихильності, як правило, емоційно не включаються в гру, не засмучуються в разі програшу команди і демонструють стримане прояв радості в ситуації успіху- для них характерно нейтральне стан. Загальним для більшості дітей з амбівалентне прихильністю є різко підвищений рівень тривожності в ситуації неуспіху. У ситуації виграшу ці діти частіше приписують заслугу успіху своєму партнеру і команді в цілому-в ситуації програшу - собі. Така поведінка свідчить про занижену самооцінку, невіру в свої сили і здібності. У той же час адекватна поведінка дітей характерно для школярів з високою загальною самооцінкою.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!