Прихильність і автономія особистості молодшого школяра

Загальна гіпотеза дослідження (Пупирева, 2007) полягала в тому, що особливості емоційної прихильності дитини до матері впливають на становлення його автономії, що розглядається в якості однієї з основних ліній особистісного розвитку. В онтогенезі автономія ніколи не буває первинної. Їй завжди передує етап спільного з дорослим дії. Тому в якості найважливішого опосредствующего ланки розглядалося сорегулірованіе поведінки, що розуміється як процес узгодження намірів, зусиль і дій дитини і матері.

Дослідження велося на основі комплексу методик (спостереження, бесіда, проектні методики), в тому числі за допомогою спеціально розробленого полустандартізірованное опитувальника, в структуру якого увійшло 8 смислових блоків, які відображають основні структурні компоненти автономії в молодшому шкільному віці: 1) самостійність в учебе- 2 ) самостійність у побутовій сфері-3) самостійність у виборі занять-4) свобода у висловленні свого мненія- 5) свобода у виборі друзів-6) перевагу самостійній або спільної діяльності зі в рослим- 7) загальна оцінка дитиною своєї самостоятельності- 8) ставлення матері до самостійності дитини (з точки зору дитини). У дослідженні взяли участь учні початкових класів середніх загальноосвітніх шкіл м Москви, а також дошкільнята (всього 126 дітей від 5 років 4 місяців до 11 років 5 місяців).

Отримані результати показали, що більшість молодших школярів: 1) сприймають матерів як джерело допомоги і поддержкі- 2) виявляють високу потребу в участі матерів в освоєнні ними різних аспектів соціального життя поза домом (в контексті школи, внеучебного спілкування та ін.) - 3) продовжують відчувати потребу як в присутності матері, так і в її допомоги в навчанні. Більшість (дві третини) вибірки обстежених молодших школярів склали діти з надійною прихильністю до матері (В), третина дітей мали ненадійні типи (А і С) прихильності. Останні вважають матерів недостатньо чуйними і внімательнимі- не сприймають мати як джерело підтримки в стресовій ситуації-не відчувають емоційної близькості з матерями і тому вважають за краще не відкривати їм свій внутрішній світ. При цьому якщо відносини з матерями дітей з уникає прихильністю часто характеризуються байдужістю або навіть пересиченість спілкуванням, то діти з амбівалентне прихильністю відчувають нестачу близьких відносин з матір`ю.

За рівнем автономії були виділені три групи дітей: з низьким (12%), середнім (75%) і високим рівнем автономії (13%). Цікаво, що загальна оцінка дітьми власної автономії, тобто «Почуття самостійності», назване так нами за аналогією з поняттям «почуття дорослості» (Д. Б. Ельконін, Т.В. Драгунова) і який висловив відчуття себе суб`єктом дій і відносин, помітно випереджала їх оцінку своєї самостійності в реальній діяльності і конкретних аспектах відносин з матір`ю. Гостру незадоволеність ставленням до них як до несамостійним висловили 26% вибірки.

Математичний аналіз даних показав наявність значного (хоча і помірного за величиною) впливу емоційної прихильності до матері на рівень автономії дитини. Зокрема, вплив типу прихильності на рівень автономії підтвердилося результатами дисперсійного аналізу даних (F = 2.70 при р = 0.07). Ми також виявили зв`язок між ступенем надійності прихильності (ненадійна, умовно надійна і надійна) і рівнем автономії (низький, середній, високий).

У той же час за своїм якісним характером встановлена зв`язок між ступенем надійності прихильності і рівнем автономії дітей виявилася обернено пропорційній (r = -0.25 при p = 0.05): чим вище діти оцінювали надійність своєї прихильності до матері, тим нижче було їх суб`єктивне відчуття автономії і навпаки. Найбільш високу автономію демонстрували діти з ненадійними типами прихильності (А і С), а найнижчу - діти з надійною прихильністю (тип В). Аналіз результатів показав, що більша самостійність у дітей з ненадійними типами прихильності насамперед відображає їх прагнення дистанціюватися від матері, оскільки взаємодія з нею часто пов`язане з емоційною напругою. В цьому випадку автономія виявляється як би передчасної і вимушеною. У той же час в групу дітей з надійною прихильністю потрапляють діти, що зберігають високу потребу в спільній діяльності і тісному емоційно-особистісному спілкуванні з матір`ю. Тенденція до більшої автономії у них також з`являється, але дещо пізніше - до початку підліткового віку.

Крім відмінностей в рівні автономії дітей відзначалися і особливості в структурі прояву самостійності. Незалежно від типу прихильності у всіх дітей спостерігаються високі значення за шкалами «Загальна оцінка дитиною своєї самостійності» і «Ставлення матері до самостійності дитини», тобто суб`єктивне відчуття своєї самостійності у дітей значно випереджає її реальне втілення в навчанні та інших конкретних сферах діяльності і взаємин. У той же час найнижчі значення у всіх дітей відзначаються за шкалами «Самостійність у навчанні» та «Свобода в висловлюванні своєї думки». Дані прояви самостійності молодших школярів значною мірою носять віково-специфічний характер і в меншій мірі обумовлені впливом особливостей прихильності: навчання - це та нова і важка для більшості дітей сфера, де вони відчувають невпевненість в собі і залежність від допомоги дорослих. Разом з тим діти з надійною прихильністю поступаються своїм одноліткам з уникає прихильністю за ступенем свободи у виборі друзів (p = 0.04), в висловлюванні своєї думки (p = 0.01) і (на рівні статистичної тенденції) у виборі занять (p = 0.07), а також в перевазі самостійної (на відміну від спільно-розділеної з дорослими) діяльності (p = 0.03).

Таким чином, надійна прихильність створює передумови для відносно помірного розвитку автономії саме при збереженні тісному емоційного зв`язку дитини з матір`ю і добровільному прийнятті її регуляції і контролю основних життєвих сфер. Спільну діяльність з матір`ю дітей з надійною прихильністю відрізняє емоційна залученість, задоволення від процесу. Підкреслимо, що повноцінна автономія вимагає наявності достатньої і успішного досвіду дії в різноманітних життєвих ситуаціях, і знайти такий досвід дитина може лише в процесі співпраці і узгодження своїх зусиль з близьким дорослим - головним чином з матір`ю. Характер процесу сорегулірованія залежить від типу прихильності дитини до матері. Узгодження дій з матерями у дітей з уникає прихильністю протікає напружено і відповідає найменш благополучному варіанту емоційно-особистісного розвитку. Процес узгодження дій і зусиль з матерями у надійно прив`язаних дітей зазвичай носить добровільний характер і здійснюється охоче і легко.

Автономія молодшого школяра має складну динаміку і структуру, різні компоненти (аспекти) якої формуються не одночасно. При цьому загальне суб`єктивне почуття самостійності у більшості молодших школярів випереджає розвиток багатьох конкретних проявів самостійності (в побутовій сфері, виборі друзів, дозвілля і ін.), Утворюючи свого роду «зону найближчого розвитку» в становленні автономії особистості молодшого школяра. Найменш самостійними діти відчувають себе в навчальній діяльності. Хоча до кінця молодшого шкільного віку самостійність в цій сфері дещо зростає (переважно у дітей з надійною прихильністю), проте і у третьокласників навчання залишається слабким місцем, тобто сферою мінімальної самостійності. Це тривожне становище зайвий раз свідчить про неблагополуччя в сфері організації початкового навчання.

Таким чином, діти з різними типами прихильності мають різні особливості самостійності у відносинах з матерями. В цілому діти з ненадійними типами прихильності демонструють більшу автономію, ніж діти з надійною прихильністю. Проте головна відмінність виражається над ступеня автономії, а в її якісні особливості: в разі надійної прихильності за самостійністю дитини варто почуття компетентності і впевненості, почерпнута в досвіді сорегулірованія діяльності з матір`ю, тобто в результаті добровільного та гнучкого узгодження дій і хорошого емоційного контакту. У разі ненадійною прихильності за суб`єктивно високою самостійністю дитини варто внутрішньо відсторонене ставлення до матері або напружене відстоювання своєї позиції.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!