До питання про розвиток теорії діяльності

Поява і розвиток діяльнісного підходу в психології пов`язане з подоланням кризи психології в 20-х роках ХХ ст. Джерелом кризи виступило протиріччя між історично сформованим протиставленням психіки, внутрішнього буття людини його зовнішньому буття і розвитком природних наук, все більше заперечували це протиставлення. Однією з найважливіших завдань, пов`язаних з обгрунтуванням і розвитком нового підходу, виступило вчення про виникнення і розвитку психіки як складової частини еволюційного процесу. Формування психіки здійснюється всередині конкретних форм діяльності, забезпечуючи задоволення виникаючих потреб. А. Н. Леонтьєв відзначав, що в цьому підході розкривається принципова спільність зовнішньої і внутрішньої діяльності як опосередкування діяльністю взаємодії людини зі світом речей. Такий підхід дозволив зв`язати особливості появи і розвитку психіки з особливостями розвитку активності живих організмів, їх потребами. Але це тлумачення було мало пов`язане з формами прояву психічної активності. Запропонована структура діяльності, яка об`єднує різні реальності, відповідні психічної активності (діяльність - дія - операція) розкривала характерні для діяльності внутрішні відносини, передбачала можливість перетворення одного рівня психічної активності в інший залежно від поставлених перед діяльністю конкретних цілей і завдань. Запропонована структура і її рівні співвідносилися з трьома рівнями психічної регуляції діяльності, які узгоджувалися з активністю потребностной сфери (мотиви - цілі - завдання), т. Е. Потреби забезпечували психологічну регуляцію діяльності. Кожен структурний рівень діяльності пов`язаний з певним проявом потребностной сфери і зовнішніми умовами діяльності. У цій схемі мотиви, цілі, завдання виступили в якості регуляторів, специфічних для кожного рівня діяльності. Схема відбила взаємозв`язок зовнішнього і внутрішнього, зокрема через зв`язку завдання діяльності з конкретними умовами її рішення. Але, володіючи пояснювальним потенціалом, ця теорія не змогла стати основою прикладних рішень конкретних завдань практики. Вона не створювала умов для виявлення причинно-наслідкових зв`язків, аналізу динаміки та взаємодії конкретних психічних процесів, станів, функцій із зовнішніми умовами діяльності. Подальший розвиток теорії діяльності, що дало переконливий прикладний результат, пов`язане з роботами П. Я. Гальперіна. Основним положенням його теорії виступило твердження, що кожна дія в процесі своєї реалізації виступає в двох іпостасях, що мають різну спрямованість і різні механізми реалізації. Спочатку воно виступає як орієнтовна діяльність, спрямована на виявлення умов реалізації дії, побудови образу готівкової ситуації, з`ясування основного значення окремих компонентів реальності для суб`єкта діяльності. Другий іпостассю виступає власне виконавча частина дії. Вдалою моделлю і прикладним результатом, що підтверджує правильність запропонованого підходу, виступило створення методу поетапного формування розумових дій. Ефективність розглянутої моделі пов`язана з тим, що в навчальній діяльності аж до завершення навчання, орієнтовна складова виступає як провідна. Однак подібне співвідношення орієнтовною і виконавчої частин характерно далеко не для всіх видів діяльності і дій. У зв`язку з цим двостадійна модель організації діяльності не дозволяє вирішити цілий ряд важливих для суспільства проблем, пов`язаних з іншими видами діяльності людини, наприклад, таких як проектування взаємодії суб`єкта діяльності з предметної середовищем, зокрема з професійної предметної середовищем.

Дослідження, проведені автором, дозволяють стверджувати, що діяльність людини в предметному середовищі має, крім орієнтовною і виконавчої стадій, ще одну, психологічну стадію, що визначає перебіг діяльності людини, його дій. Ця стадія практично не включена в сферу інтересів сучасної психології. Вона пов`язана з соматичними реакціями людини в предметному середовищі при здійсненні тих чи інших дій. Найбільш наочно це проявляється при аналізі продуктивної професійної діяльності. Йдеться про виявлене нами феномен, пов`язаний з локалізацією суб`єкта діяльності в предметно просторовому оточенні щодо професійно домінуючого елемента робочого місця. Найбільш опукло феномен проявляється на однотипних за змістом, цілям і завданням професійних групах, що виконують продуктивну діяльність. У цьому випадку локалізація спостерігається на 100% -му рівні.

Суть феномена зводиться до просторової локалізації суб`єкта діяльності щодо конкретного елемента робочого місця. Як показує аналіз, цей елемент суб`єктивно пов`язується працівником з метою його перцептивно-моторної активності. Психологічна інтерпретація локалізації в просторі як поведінкового прояву професійної діяльності дозволяє інтерпретувати її як прояв установки на ціль при реалізації перцептивно-моторної активності працюючої людини. Локалізація як прояв психічної активності людини при організації взаємодії з професійним середовищем має ряд особливостей. До них відносяться: поява стійкого вектора сенсорної і соматичної спрямованості, що свідчить про припинення орієнтовною діяльності-локалізація суб`єкта праці в просторі проявляється у виборі професійно домінуючого елемента робочого місця і фіксації просторового положення працівника щодо нього. Ухвалення працівником чітко орієнтованого і фіксованого положення в просторі може інтерпретуватися як вибір вихідного положення, просторової системи координат, що забезпечує успішний перехід від орієнтування до виконання виконавчого дії. Однак цього переходу передує ще один психосоматичний акт, наступний за локалізацією. Це формування основної робочої пози для забезпечення можливості включення в виконавчу діяльність інших професійно важливих елементів робочого місця. У нашому підході цей акт отримує не тільки фізіологічну, а й психологічну інтерпретацію. Основна робоча поза виступає як установка на рішення перцептивно-моторної завдання в конкретній професійній предметної середовищі. Локалізацію і формування основної робочої пози можна розглядати як дві фази єдиної стадії діяльності, пов`язаної з формуванням установки на мету і завдання, що передує початку реалізації виконавчої діяльності в предметній середовищі. Локалізація і поза пов`язані з істотними змінами форми робочого простору і конфігурації тіла людини. У зв`язку з цим ми назвали цю стадію морфологічної.

Підводячи підсумок, можна сказати, що психологічна модель поведінки людини в предметно-просторовому оточенні може бути представлена трьома стадіями: 1) оріентіровочная- 2) морфологічна, що містить фази локалізації (установки на ціль перцептивно-моторної активності) і населення сприйме загальну робочої пози (установки на завдання) - 3) виконавча. Морфологічна стадія має явно виражений психофізіологічний характер. Вивчення цієї стадії організації рухової активності дозволяє стверджувати, що в ній на соматичному рівні проявляється провідна роль психіки при управлінні фізіологічними процесами, пов`язаними з організацією рухової активності не тільки на вищих рівнях побудови руху, але і на рівнях А і В. Такий висновок пов`язано з особливістю ефективної роботи рівня А. Зміни просторового положення голови і плечового пояса призводять до зниження надійності роботи рівня А. Відповідно, підвищення надійності його робіт може бути досягнуто мінімізацією цих змін. Саме це досягається в процесі психологічно обумовленого процесу локалізації людини в предметному середовищі щодо мети сенсомоторної активності. Локалізація забезпечує найменше зміна положення в просторі голови і плечового пояса.

Вивчення проявів діяльності людини через особливості процесів і станів, пов`язаних з її реалізацією, і різних механізмів реалізації дозволило виявити нову стадію в цьому процесі. Це створило умови для створення психологічно обумовленого методу проектування і організації предметного середовища, що забезпечує ефективну роботу людини.

Чернишова О. Н.