Про співвідношення понять «життєвий простір особистості» та «образ світу»

Поняття «образ світу» в общепсихологической теорії діяльності розглядається як інтегральне утворення «пізнавальної сфери особистості, яке в функціональному плані виконує роль вихідного пункту і результату будь-якого пізнавального акту» (Смирнов, 1985, с. 14). Образ світу у людини включає в себе «п`яте квазіізмереніе» - «смислове поле», «систему значень» (Леонтьєв, 1983). Смислова складова образу світу - організатор його цілісності, власне особистісний рівень представлення світу. Дослідники образу світу виділяють в ньому ядерні та поверхневі структури і сходяться в розумінні перших як провідних (виконують регулюючу і інтегруючу функцію) по відношенню до других (Артем`єва, 1999 Леонтьєв, 1983 Пєтухов, 1984 Смирнов, 1985).

Ядерні структури тісно пов`язані з емоційною сферою, про що переконливо свідчать виявлені в психосемантична дослідженнях явища «первовіденія» (при сприйнятті об`єктів власне перцептивному аналізу передує їх цілісна емоційна оцінка: небезпечний / безпечний, злий / добрий і т.п.), єдності механізму семантичного оцінювання об`єктів різної природи (Артем`єва, 1999. ), «коннотатівние значення» як функціональні одиниці глибинного рівня образу світу, існуючі в «формі емоційно насиченою і нежорстко структурованої образності, що не несе в собі завершено предметності »(Петренко, 1996, с. 252). З цими висновками психосемантического підходу узгоджується поняття «уявлення світу», запропоноване В.В. Пєтуховим.

В.В. Пєтухов протиставляє уявлення світу (ядерні структури) і уявлення, знання про світ (поверхневі структури). Останні, з його точки зору, можуть оформлятися не тільки чуттєво, але і раціонально, тоді як уявлення світу не є раціональною конструкцією, а «відображає практичну" залученість "людини в світ і пов`язане з реальними умовами його суспільного і індивідуального життя» (Пєтухов, 1984, с. 14). У зв`язку з цим автор згадує термін Леві-Брюля «причетність», що відображає універсальне явище причетності людини своєму життєвому світу. Виходячи з цього ядерні структури по їх функції визначаються «як фундаментальні опори існування людини як свідомої істоти, що відображають його дійсні зв`язку зі світом і не залежать від рефлексії стосовно них» (там же, с. 15). Підкреслюється, що в генетичному плані уявлення світу передує будь-яким уявленням про нього і тісно пов`язане з афективною сферою.

На наш погляд, проблема уявлення світу найглибше розроблена А.М. Лобком в теорії, осмислює міф як фундаментальне явище людського буття, найглибшим чином пов`язане з самим феноменом людини. Міф, який створюється людиною як первісна точка опори у «всевозможностном» світі і засіб його впорядкування, розглядається автором як своєрідний культурний шифр, наділений функцією збереження кожної конкретної культури (спільноти або окремої людини) серед безлічі інших культур за допомогою проведення лінії культурної демаркації і відділення однієї культури від іншої. І за рахунок цього людина має можливість «постійно відчувати принципова відмінність свого від чужого і принципову недоступність свого для чужого погляду» (Лобок, 1997, с. 26). В «своєму світі», свою культуру, людина відчуває себе затишно і природно, тоді як в «чужому», навпаки, незатишно і неприродно. Відзначається парадоксальність міфологічного (інакше кажучи, суб`єктивного) погляду на світ: при його принципової обмеженості він здатний вмістити в себе всю нескінченність об`єктивної дійсності за винятком одного - позиції іншого міфу, чужого погляду на світ.

У дитини процес освоєння навколишнього простору починається, як вважає автор, з первинної персоніфікації предметного світу, коли все довкола, перш за все ті, якими він активно маніпулює, один за іншим стають для нього емоційно значущими і особисто впізнаваними. Дійсність предметного світу починає ділитися для дитини «на дві принципово нерівноважні частини: о-СВОЄ-нную (тобто стала своєю, особистою, близькою, рідною) та незасвоєну» (там же, с. 447). Цей ранній дитячий досвід і виявляється деякою емоційно-образної основою, на якій і з якої розвивається складна і диференційована картина світу дорослої людини.

Таким чином, уявлення світу, що становить ядро (суб`єктивний, упереджений, смисловий фундамент) образу світу, базується на слабо або зовсім не рефлексіруемих переживаннях найбільш значущих життєвих відносин. На основі цього комплексу переживань (як абсолютно індивідуальних, так і поділюваних з іншими) і відбувається початкове структурування світу. Базовою координатою цього структурування виступає смисловий конструкт «своє / чуже», полюсами якого є комплекси певного роду переживань і уявлень, що включають ряд емоційно-оцінних опозицій: хороший / поганий, добрий / злий, безпечний / небезпечний і ін.

Знову звертаючись до поняття «життєвий простір особистості», співвіднесемо його c розглянутими вище уявленнями про образ світу і рівнях його організації. Це простір репрезентировано в образі світу особистості за допомогою смислового конструкту «своє / чуже». Даний конструкт, заснований на первинних формах узагальнення суб`єктом своїх відносин зі світом, відображає найбільш істотні культурно і індивідуально своєрідні характеристики його причетності своєму життєвому світу і є фундаментальною опорою його існування в світі. Життєвий простір особистості сполучається з полюсом «свій» і для його виділення особливо важливі шкали, що представляють собою стійкі оцінки значущості (лю бімості, цікавинки і т.п.) об`єктів життєвого світу.

На ядерному рівні образу світу конструкт «своє / чуже» існує у формі цілісного емоційно-оцінного комплексу, який функціонує в більшій мірі на неусвідомлюваному рівні. Полюс «свій» - це переважно позитивний емоційно-оцінний комплекс. На поверхневому рівні образу світу життєвий простір особистості існує в формі знання про об`єкти, з якими суб`єкт пов`язаний життєвими відносинами, представленими в смисловому комплексі «свій» і стійко що оцінюються як особливо значущі.

При всій складності свого складу життєвий простір особистості являє собою певну цілісність, оскільки виражає смислову єдність особистості, втілює і підтримує її спрямованість і автономність у навколишньому соціальному світі. В цьому плані особистість і її життєвий простір можуть бути уподібнені семіосфере - поняття, введеному Ю.М. Лотманом (1992) для розуміння і пояснення закономірностей функціонування культури. Структурна організація семіосфери була взята нами за основу теоретичної моделі життєвого простору особистості.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!