До постановки проблеми дослідження ментальних репрезентацій

У багатьох дослідженнях теперішнього часу здійснюється звернення до репрезентаціям різних об`єктів дійсності і психічних явищ. Поняття репрезентації неоднозначно, хоча найчастіше під ним розуміють "представленість", "відображення". Е. К. Рябцева (2005) обґрунтовано оперує "поданням", а не "репрезентацією". Дослідження репрезентацій обумовлені тим, що немає можливості безпосередньо вивчати те, що вони репрезентують. До репрезентації вдаються, коли недоступний оригінал (Кубрякова Е. С., Демьянков В. З., 2007).

Важливо пам`ятати, що репрезентації не є точною копією об`єктів (Андреєва О. А. та ін., 1998). Серед репрезентацій виділяють, перш за все, ментальні репрезентації - внутрішні структури, що формуються в процесі життя людини, в яких представлена склалася у нього картина світу, соціуму і самого себе (Андреєва О. А. та ін., 1998). Парадигма ментальної репрезентації дозволяє обговорити організацію і зміст вербальних і образних уявлень людини (Холодна М. А., 1997 Ребеко Т. А., 1998 Брушлинский А. В., Сергієнко Є. А., 1998 Рішар Ж., 1998 і ін.).

У сучасній когнітивної психології уявлення про ментальні внутрішніх репрезентують структурах займає центральне місце (Найсер У., 1988- Солсо Р., 2002- Ушакова Т. Н., 2004- Холодна М. А., 1997, 2004- Gentner D., Stevens А ., 1983- Clark JM, Paivio А., 1989 і ін.). Найчастіше ментальні репрезентації досліджуються в сукупності зі структурами знань. Ключовим тут є положення про те, що знання в розумі людини складається з ментальних репрезентацій (Кубрякова Е. С., Демьянков В. З., 2007).

Проблематика ментальних репрезентацій ще мало вивчена, однак її актуальність очевидна, оскільки ментальні репрезентації впливають на всі психічні процеси і поведінку людини. У когнітивної психології під ментальної репрезентацією (mental representation) розуміється як процес подання світу людиною, так і одиниця подібного уявлення, що стоїть замість чогось в реальному або вигаданому світі і тому заміщає це щось в розумових процесах. Таким чином, до дослідження ментальних репрезентацій можна виділити два основних підходи: вивчення переважно динаміки процесу відображення і вивчення структури і змісту як результату і умови взаємодії (Андреєва О. А. та ін., 1998). На вивченні процесуальних і динамічних аспектів ментальної репрезентації особливий акцент робиться в рамках зарубіжної когнітивної науки, яка використовує переважно нейрофізіологічні методи (наприклад, вимір закономірностей обробки пропонованої інформації, часу реакції на стимули і т. Д.).

Другий підхід найбільш характерний для вітчизняної психології, де ментальна репрезентація вивчається, перш за все, як результат відображення, система уявлень, що склалися, суб`єктивне опис наявного досвіду. Погляд на ментальні репрезентації в такому ракурсі близько позиціях психосемантического підходу, в рамках якого особистість розглядається як носій складної картини світу, яка включає уявлення про зовнішні об`єкти і психічних явищах (Петренко В. Ф., 1983 Шмельов А. Г., 1982, 1983 - Артем`єва Є.Ю., 1999).

Саме психосемантична методики, метою яких є реконструкція суб`єктивних уявлень про предмети та явища дійсності, придбали у вітчизняній психології найбільшу популярність в дослідженні ментальних репрезентацій. Розуміння ментальних репрезентацій як системи уявлень дає підставу для виділення їх ієрархічної структури, що складається з наступних рівнів: асоціативного, оцінного, понятійного і образного. Виділення даних рівнів ментальних репрезентацій, безумовно, визначає специфіку проведення емпіричних і експериментальних досліджень. Крім того, суттєвим є також вивчення універсальних і специфічних компонентів ментальних репрезентацій.

Алексєєва Е. М.