Репрезентація проблеми як фактор співпраці держав в міжнародних відносинах

Співпраця держав як і раніше залишається не тільки одним із важливих завдань практики міжнародних відносин, а й актуальною темою наукових досліджень. Наприклад, спільні зусилля держав по боротьбі з тероризмом позначили цілий ряд питань з проблеми кооперації держав. Основний з них: які фактори визначають можливість співпраці держав при вирішенні міжнародних проблем? Дослідження, проведені політичними психологами, дозволяють відповісти на дане питання.

Терористична атака на США 11 вересня 2001 р привела до створення глобальної антитерористичної коаліції держав. Однак коаліція незабаром розпалася. Військова операція в Іраку, проведена в 2003 р, є яскравим прикладом розбіжності в позиціях, займаних членами антитерористичної коаліції. Дії США щодо Іраку в 2002-2003 рр. не знайшли підтримки і у російського політичного керівництва.

У теорії міжнародних відносин прагнення держав до співпраці пояснюється існуванням спільної зовнішньої загрози. Слідуючи цій логіці, співпраця держав в рамках антитерористичної коаліції має зміцнюватися в світлі виникнення нових загроз, що виходять від міжнародного тероризму. Однак на практиці відбувається зовсім інше: антитерористична коаліція держав розпалася незабаром після виникнення.

У проведеному дослідженні перевіряється припущення, згідно з яким наявність спільної зовнішньої загрози є необхідним, але не достатньою умовою для виникнення співробітництва. У лідерів держав повинно виникнути розділяється розуміння розв`язуваної проблеми.

Обгрунтованість такого припущення може бути підтверджена дослідженнями процесу прийняття зовнішньополітичних рішень, які продемонстрували, що уявлення проблеми в свідомості є основою прийнятих рішень. Більш того, з точки зору когнітивного підходу до функціонування міжнародних організацій, процес репрезентації лежить в основі взаємодії держав при вирішенні міжнародних проблем. Основне положення даного підходу полягає в тому, що організація виникає з існування незбіжних цілей. І її основна функція полягає в примиренні розбіжностей, можливості знайти прийнятну трактування проблеми. З урахуванням вищесказаного, можна сформулювати два основні індикатори співпраці держав: поява співпадаючих репрезентацій вирішуваної проблеми в свідомості політичних лідерів і їх готовність коригувати існуючі репрезентації під впливом одержуваної зворотного зв`язку.

В ході дослідження перевірено припущення, згідно з яким врегулювання іракської кризи 2002-2003 рр. являє собою приклад розбіжності репрезентацій проблеми в свідомості президентів Росії і США і їх неготовність коригувати свої позиції з урахуванням одержуваної зворотного зв`язку. Для виявлення особливостей репрезентації проблеми в свідомості президентів Росії і США було здійснено контент-аналіз 385 тверджень президента США Дж. Буша і 264 тверджень президента РФ В.В. Путіна, що характеризують іракська криза.

Узагальнюючи отримані результати, можна зробити висновок, що російські і американські політичні лідери в ситуації іракської кризи 2002-2003 рр. продемонстрували різні варіанти представлення розв`язуваної проблеми в свідомості. З точки зору когнітивного підходу до розуміння функціонування міжнародних організацій, у відносинах між Росією і США виникла ситуація, коли завдання самореалізації, підтримки власних образів домінували над процесами пошуку розділяється розуміння проблеми. Таким чином, у взаєминах Росії і США в період іракської кризи були відсутні базові умови виникнення співпраці. Результати дослідження також дозволили розглядати особливості репрезентації проблеми в свідомості політиків в якості фактора, що визначає можливість співпраці держав при врегулюванні міжнародних проблем.

Смирнова А.Г.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!