Як можлива внутрішня свобода: три відповіді л.і. Божович. Третя відповідь

Нарешті, третя відповідь на питання про психологічних підставах внутрішньої свободи, якщо позначити його зовсім коротко, звучить так: психологічним механізмом внутрішньої свободи є воля. В останні роки життя Л.І. Божович готувала книгу про розвиток волі, але завершити її не встигла. Однак думки про те, що являє собою воля на різних етапах онтогенезу, як відбувається її розвиток, яку роль вона відіграє в процесі становлення особистості, зустрічаються в її роботах повсюдно.

Так, вже в «Етапах.» Вона пов`язує досягнення людиною особистісного рівня розвитку ні з формуванням структури особистості, а з виникненням деякої здатності: «В якості основної риси цього розвитку ми відзначали виникнення у людини здатності вести себе незалежно від безпосередньо впливають на нього обставин ( і навіть всупереч їм), керуючись при цьому власними, свідомо поставленими цілями. Виникнення такої здатності обумовлює активний, а не реактивний характер поведінки людини і робить його не рабом обставин, а господарем і над ними, і над самим собою »(там же, с. 195). Виникнення здатності до вільного поведінки Л.І. Божович тут безпосередньо пов`язує з розвитком «тієї функціональної системи, яку в психології прийнято називати волею». А в останньому з написаних нею текстів (1995 а) приходить до висновку, що воля - це не окрема психічна функція, а характеристика цілісної людської особистості. Ця думка у Божович зустрічається неодноразово і в різних формулюваннях. Найбільш точна вона, на мою думку, в «Етапах.»: «.Формірованіе особистості не може характеризуватися незалежним розвитком якої-небудь однієї її сторони - раціональної, вольової або емоційною. Особистість - це дійсно вища інтегративна система, деяка нерасторжимая цілісність »(1995 в, с. 198).

У різних роботах Л.І. Божович описує різні види волі, які можна розглядати як різні етапи (рівні) її розвитку.

Дитячий і ранній вік Божович, користуючись терміном Кречмера, пов`язує з «гіпобуліческімі» етапом розвитку волі. У цьому віковому періоді вольова поведінка здійснюється силою «натуральної» потреби, безпосередньо спонукає дитину долати те, що перешкоджає її задоволенню. Він діє за ситуативно найбільш сильному мотиву. А перешкоди можуть бути тільки зовнішніми.

Для старшого дошкільного віку характерна «мимовільна довільність» (термін Божович), яка дозволяє дитині долати свої бажання і діяти по моральному мотиву «треба». Це, однак, «можливо не тому, що в цьому віці діти можуть свідомо керувати своєю поведінкою, а тому, що їх моральні почуття мають більшу спонукальною силою, ніж інші мотиви. Це і дозволяє їм перемагати конкуруючі з ними мотиви в стихійної, не керованою самою дитиною сутичці »(там же, с. 222). Можна сказати, що виникає в дошкільному дитинстві конфлікт між «хочу» і «треба» - це, по суті справи, конфлікт між двома «хочу». І в цьому сенсі поведінка дошкільника може бути пов`язане з поведінкою вихованої собаки, у якій бажання виконати команду господаря «До мене!» Безпосередньо сильніше «натурального» бажання перебігти дорогу і побитися з іншим собакою.

У молодшому шкільному віці розвивається «власне вольове поводження». У статті Л.І. Божович, Т.В. Ендовицкий і Л.С. Славіної «Досвід експериментального вивчення довільного поведінки» (1976) описані результати серії експериментів, присвячених вивченню того, як, за яких умов дитина цього віку може діяти в напрямку порівняно менш сильного, але більш цінного для нього мотиву. Фактично тут йдеться про класичний вольовому акті, коли в умовах боротьби однаково сильних, але по-різному спрямованих афективних тенденцій людина (не обов`язково молодший школяр, а просто досяг такого рівня розвитку волі) вдається до внутрішнього, інтелектуальному плану дії: зважує, оцінює, уявляє собі наслідки того чи іншого свого вчинку, в результаті чого більш цінний (хоча і слабший) мотив набуває необхідну спонукальну силу. Тут вольове поводження здійснюється через свідому регуляцію мотиваційної сфери.

Вищим же рівнем розвитку волі є те, що Божович називала «постпроізвольное», маючи на увазі ситуацію, коли людині для здійснення задуманого не потрібно боротьби мо- тивів, самопрінужденія і інших типових атрибутів класичного вольового поведінки. Постпроізвольное виявляється можливою при гармонійної структурі особистості, високий рівень розвитку моральності, ідеалів, вищих почуттів і т.п. У цих умовах вільно обраного дію виявляється легкою справою. Прийняв рішення - і ніщо у внутрішньому плані не заважає тобі його реалізовать1.

Вікову динаміку становлення різних психологічних феноменів, що пов`язуються Л.І. Божович з процесом особистісного розвитку і відображають все зростаючий ступінь внутрішньої свободи, представимо у вигляді таблиці.

Резюмуючи, можна сказати, що місце первісної «структурної» ідеї, пов`язаної з поняттям спрямованості особистості, на останньому етапі творчості займає у Божович «холістскіх» ідея «нерозривної цілісності», функціонального освіти, що дає людині здатність бути вільним у своїх вчинках. Ця ідея цілісності, взята початково майже як аксіоматична, як девіз, як заповіт Виготського (вищий синтез), тільки через роки стає висновком з скрупульозного наукового - теоретичного і експериментального - аналізу багатьох психологічних феноменів (вищі форми мотивації, наміри, вищі емоції, ідеали і т.п.). В конкретних дослідженнях простежується, як всі ці елементи проходять процес культурного розвитку від деяких натуральних психічних функцій через опосередкування соціально здобувається досвідом до формування «особливих психологічних новоутворень», які Божо- вич слідом за Виготським пов`язує з розвитком особистості. Специфіка цих утворень - в нерозривному зв`язку в них афекту і інтелекту. Саме цей зв`язок забезпечує те, що «на відміну від більш простих психологічних структур, що вимагають для свого функціонування спонукальної сили ззовні, цим новоутворенням властива їх власна спонукальна сила» (Божович, 1995 а, с. 295).