Методологічна криза в конфліктології

Однією з актуальних завдань сучасної конфліктології є пошук підходів для наукового аналізу конфліктів. Багатофункціональна і багаторівнева природа міжособистісного конфлікту породила неоднозначність теоретичних і експериментальних підходів до його дослідження. Визнаними класичними теоріями, задати напрямок вивчення конфлікту, є психодинамический (З. Фрейд, К. Хорні, Е. Еріксон) підхід, ситуаційний (Дж Доллард, А. Бандура, М. Дойч, М. Шериф) і когнітивний (К. Левін) походи. Різні напрямки класичної психології не просто запропонували різні підходи до розуміння природи конфліктів, але фактично розробляли різні виміри даного явища (Н. В. Гришина). Зарубіжні класичні теорії задали напрямок для експериментальних досліджень в сучасній конфліктології, але слід зазначити, що у вітчизняній науці сформувалися і самостійні підходи, що виникли під впливом прикладних досліджень конкретних видів конфлікту.

В організаційному підході (В. В Бойко, А. А. Єршов, А. Л. Журавльов, В. І. Лебедєв, А. І. Китов, Р. Л. Киричевський, В. Ф.) переважного вивчення підлягали міжособистісні, міжгрупові конфлікти і конфлікт типу "особистість-група". Діяльнісний підхід (С. М. Ємельянов, А. Л. Журавльов, В. Г. Зазикін, Н. В. Крогиус, А. Г. Ковальов) орієнтує дослідника на переважне вивчення поведінкових і діяльнісних аспектів суб`єктів конфлікту: вивчаються цілі і мотиви конфліктного поведінки і діяльності, що застосовуються стратегії і тактики.

В особистісному підході (В. Г. Зазикін, Н. В. Крогиус, В. С. Мерлін, Н. Н.Обозов) головною особливістю було розгляд особистості як центральної ланки конфлікту. Це відбивалося в спробі описати мотиви конфліктної поведінки, впливу особистісних характеристик на вибір прийомів конфліктного протиборства, психічних станів опонентів і їх регуляторної ролі.

Ситуаційний підхід (А. Я. Анцупов, Н. В. Гришина, В. Н. Князєв, С. К. Сергієнко). В рамках даного підходу розглядаються критичні і кризові ситуації, особливості їх сприйняття, фактори суб`єктивної і об`єктивної причинності в їх оцінці, реагування на них.

Кожен з підходів вносить свій внесок у вивчення феномена конфлікту, акцентуючи дослідницьку позицію або на об`єктивних, ситуаційних факторах виникнення конфлікту, або зробивши основний акцент на внутрішньому світі учасників конфлікту, на внутрішньоособистісних структурах, які впливають на динаміку розвитку конфлікту. Логіка розгортання досліджень з проблеми поведінки особистості в конфлікті показує, що в даний час все гостріше постає необхідність залучення таких понять і методів, які дали б можливість вивчати феномен конфлікту не тільки об`єктивно-відсторонено, а й з позиції включеного в конфлікт учасниці, не протиставляючи ці дві позиції один одному.

Незважаючи на різноманітність підходів у вивченні конфлікту, можна констатувати відсутність серйозних зрушень в тому, що стосується вивчення, дослідницького просування в області конфліктної проблематики. За минулі роки у вітчизняній психології не з`явилося фундаментальних досліджень, які дозволили б говорити про перспективу "прориву" в області вивчення конфліктів. Головна проблема, мабуть, полягає в тому, що, незважаючи на готовність психологів працювати з конфліктами і очевидний інтерес до них, конфлікт продовжує залишатися важковловимий феноменом, вислизає від дослідників. Стан теоретичної розробки проблеми конфліктів відображає загальний стан вивчення фундаментальних проблем в нашій науці. Необхідно відзначити, що методологічний криза в вивченні конфлікту збігається зі зміною природничо парадигми на гуманітарну, коли відбувається поступовий перехід від класичної психології до некласичної (Д. Б. Ельконін, А. Г. Асмолов, Л. Я. Дорфман, А. А. Леонтьєв ).

Для некласичної психології характерний перехід від пошуку знань до соціального конструірованію- від монологізму до діалогізму- від ізольованого індивіда до життєвого світу-від детермінізму до самодетермінаціі- від потенціалізма до екзістенціалізму- від кількісного підходу до качественному- від констатуючій стратегії до дієвої (Д. А. Леонтьєв). Провідну роль набувають категорії "цінності" і "смисли", є прикордонними утвореннями, в яких сходяться свідомість і буття, ідеальне і реальне, в них долається протиставлення "внутрішнього-зовнішнього", "суб`єктивного-об`єктивного", "форми-змісту" і т . д. Іншими словами, цінності і смисли пов`язують фундаментальні вітчизняні категорії (діяльність, свідомість, особистість), дозволяють розглядати позначаються ними реалії як цілісні освіти і надають їм онтологічний статус (Л. І. Рюмшина).

Поступове проникнення гуманітарної парадигми в теорію і практику психологічних досліджень дозволить поглянути на проблему конфлікту з точки зору ціннісно-смислового підходу і може сприяти подоланню методологічної кризи в дослідженні конфлікту.

Олійник Н. М.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!