Реконструкція способів регуляції стану

Поняття "суб`єктність", настільки часто актуалізовуване в сучасній психології, пов`язане зі свідомою, ініціативної та відповідальною позицією людини в світі, високим ступенем усвідомленості можливостей регулювання своїх станів і життєдіяльності в цілому (А. Осницький). Психічні стану визначають успішність діяльності і якість психічного життя і мають певну динаміку. Вона детермінована як зовнішніми умовами - педагогічними впливами, зовнішніми подіями, так і внутрішніми - "психологічним Самовплив" (Е.В.Тітов). Остання форма регуляції стану може здійснюватися цілеспрямовано або інтуїтивно. Серед проблем, пов`язаних з вивченням саморегуляції стану суб`єктом, найбільш цікавою є проблема усвідомленості саморегуляції, сприйняття причинно-наслідкових змін в стані як результату власної активності. У даній роботі мова піде про репрезентацію у свідомості способів зміни станів.

Традиційно використовуються опитувальники, як правило, вимірюють вираженість умінь саморегуляції. Для того, щоб отримати інформацію про звичні, індивідуально-своєрідних способах зміни станів, нами був взята модифікація методу доповнення - методика незакінчених пропозицій. Суб`єкт змушений "сканувати" власний внутрішній досвід із саморегуляції.

Вибір стимулів здійснювався на основі типових ситуацій, що вимагають запуску регуляторної активності (переживання негативних емоцій: наприклад, "Щоб поліпшити свій настрій ..." - стомлення, що вимагає відновлення, наприклад, "Якщо я відчуваю, що сильно втомився ..." - настройка на важливу справу, наприклад, "Якщо мені має бути важка робота ..."). Сфера застосування способів саморегуляції стану обмежувалося тільки навчальною діяльністю, як в дослідженні А.О.Прохорова. У якості піддослідних виступили студенти 1 і 2 курсів відділення "Психологія" ПГУ. Всього вибірка склала 47 осіб у віці 17 - 20 років.

В результаті аналізу вербальних реакцій була виявлена наступна тенденція: випробовувані описують кілька способів регуляції на один стимул, що може пояснюватися варіативністю поведінки в залежності від контексту або ситуації, які залишаються за межами дослідження. Основною проблемою контент-аналізу текстів доповнення традиційно стало визначення адекватних підстав для виділення категорій. Серед таких в даному випадку були взяті:

1. Характер спостережуваних психічних явищ, які суб`єкт відстежує в собі як засоби способів саморегуляції. Серед них виявляються почуття, думка, образ (наприклад, бажаного майбутнього), дія, стан, поведінку, спілкування, суб`єктивне час, очікування, пам`ять, сприйняття і т.д.

2. Виділення з текстів категорій як способів саморегуляції стану шляхом угруповання подібних. Проілюструємо отримані результати на прикладі такого напрямку саморегуляції, як приведення себе в стан середньої (оптимальної) психічної активності (А.О.Прохоров). Стимулами служили фрази: "Щоб заспокоїтися, мені потрібно ..." - "Я приходжу в стан рівноваги, коли ..." Результатом угруповання стали наступні стратегії зміни стану: спілкування (усамітнення, потреба в самоті (25,5% випробовуваних) - потреба в спілкуванні, необхідність соціальних контактів (10.6%) - фізична активність (потреба в активних фізичних діях (17%) - потреба в фізичному спокої (8,5%)) - аналіз ситуації, пошук причин не задовольняють стану (19%) - зміна виду діяльності, зміна активності (10,6%) - концентрація на тілесних проявах, диханні (10,6%) - сприйняття музики, природи (8,6%) - усвідомлення власної безпеки (6,4%);

3. Характер реальності, з якої суб`єкт черпає можливості для зміни стану, - зовнішній предметний світ або внутрішній (наприклад, "попити чаю" або "розібратися в своїх думках").

Очевидно, представлений ряд підстав для виділення категорій аналізу не є остаточним і вичерпним в силу різноманіття саморегуляціонних резервів особистості. Інтерес представляє зіставлення даних цієї методики з даними інших методик по кожному випробуваному, що є нашою подальшої завданням.

Фірулева Є.В.