Синдром "вигорання" у вчителів як фактор дезадаптації дітей з зпр

Однією з найважливіших теоретичних і практичних проблем, що стоять перед психологами та педагогами освітніх установ, є необхідність створення сприятливих умов перебування дитини в школі і благополучній психологічної адаптації його до нових умов. Для її вирішення велике значення має подолання шкільної дезадаптації шляхом допомоги дітям з труднощами в навчанні.

Соціально-психологічна адаптація являє собою процес активного пристосування, де адаптуватися доводиться не тільки дитині до школи, до вчителя, а й самим педагогам до нових для них вихованцям. Відносини "учитель-учень" завжди в якійсь мірі є асиметричними, і ця неминуча асиметрія потенційно конфліктна. Результатом стає у педагогів синдром "вигорання", а в учнів - шкільна дезадаптація.

Шкільна дезадаптація (ШД) являє собою складне вторинне соціально-особистісне явище - це неможливість шкільного навчання відповідно природним здібностям і адекватного взаємодії дитини з оточенням, що тягне за собою утворення неадекватних психологічних механізмів пристосування дитини.

Основою діагностики при такому розумінні ШД стає проблемний підхід до систем відносин дитини: "дитина-батьки", "дитина-вчитель", "дитина-школа", "дитина-однолітки", "дитина-його психофізичне здоров`я і особистісна самооцінка". Важливим і необхідним стає аналіз впливу відхилень у провідних системах відносин дитини на процес шкільної адаптації. "Групу ризику" дітей по ШД насамперед складають діти з різного роду затримками психічного розвитку.

"Вигорання" - психологічний синдром, що включає в себе емоційне виснаження, деперсоналізацію і скорочені особистісні досягнення. Він є чинником, що провокує ШД у нормальних дітей і з ЗПР. Це перешкоджає повноцінному особистісному розвитку учня і ускладнює навчально-виховний процес.

Дослідження проводилося на базі корекційної школи № 1 Адміралтейського району для дітей з ЗПР і середньої загальноосвітньої школи № 27. В експерименті брало участь 40 дітей у віці 7-9 років. Вивчення основних систем відносини дитини виявило, що найбільша кількість проблем діти відчувають в системі "дитина-вчитель" і "дитина-школа", причому роль основних середовищних психотравмуючих факторів грають особливості психологічного клімату в педагогічному колективі та особистісні характеристики вчителів.

За нашими даними найбільш актуальними проблемами в адаптації до школи як для дітей з ЗПР, так і для дітей норми, є страхи і побоювання, пов`язані зі школою і навчанням (фігурує однаково у 72% дітей обох груп), особистістю вчителя. Страхи та невпевненість у відносинах з учителем присутні у 65% і 53% відповідно, що свідчить про наявність дистанції між вчителем і учнями, відсутності між ними повноцінного контакта- про нестачу або відсутності у викладача інтересу до дітей, нерозуміння їх психології, вікових та індивідуальних особливостей . В результаті діяльність вчителя відрізняється низькою ефективністю, і він постійно відчуває психологічні та емоційні перевантаження.

Отримані дані свідчать про те, що сама школа, стиль навчання і психологічні характеристики вчителів можуть бути психотравмирующим фактором для дітей. У подібній критичної ситуації своєчасна психологічна допомога (психологічний супровід) таким дітям і вчителям є необхідною передумовою успішного навчання і виховання.

Сурогіна Н.К.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!