Про двох підходах до формування вміння вчитися у вітчизняній психолого-педагогічній науці. Висновок

Розглядаючи і зіставляючи два основні підходи до розуміння формування вміння вчитися у вітчизняній психології, ми спробували показати, що в кожному з них певне рішення проблеми тісно пов`язане з тією чи іншою трактуванням вчення і його специфіки. У «прямому» підході вчення розуміється як якась метадеятельность, що дозволяє набувати досвіду, а вміння вчитися означає усвідомлене володіння способами цього придбання (і тоді навчити вчитися можна шляхом прямої передачі змісту цього вміння). У «непрямому» підході вчення розглядається як діяльність, за структурою аналогічна предметно специфічної діяльності, засвоюваній в навчанні, однак певні способи її організації (наприклад, на основі теоретичного узагальнення або третього типу орієнтування) можуть присвоюватися учням в якості способів навчання. Очевидно, що вміння здійснювати таку діяльність прямо не передається, воно формується тільки в практиці навчання предметів.

Другий підхід до розуміння специфіки навчання та формування вміння вчитися представляється нам найбільш продуктивним, і ми маємо намір продовжити його аналіз в подальшій роботі.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!