Сучасні уявлення про школярів з труднощами в навчанні

На початку ХХ століття в зв`язку з необхідністю підвищення освітнього рівня населення через бурхливого розвитку промисловості в розвинених країнах Європи і Америки актуальним стало питання про критерії відмежування дітей з нормальним психічним розвитком від однолітків з вродженою розумовою відсталістю. Психіатри, психологи і педагоги стали розробляти вікові, кількісні та якісні показники розвитку основних психічних процесів, необхідних для засвоєння шкільної програми. Спільними зусиллями фахівці вивчали різні варіанти розумової відсталості, систематизували характеристики недорозвинення когнітивних процесів і особистісних властивостей, що впливають на здатність до навчання дитини.

Результатом диференціальної діагностики шкільної неуспішності було визначення особливої групи дітей, що не були розумово відсталими, але мали серйозні труднощі в засвоєнні шкільної програми. Тестування таких учнів показало, що їхні інтелектуальні показники нерідко займають проміжне положення між "нормою" та розумовою відсталістю. Вирішення питань діагностики ускладнило поява серед дітей з труднощами в навчанні "невихованих" учнів, з відхиленнями в поведінці, з сенсорної патологією. Пізніше фахівці стали описувати і вивчати дітей без видимих сенсорних порушень, які вперто не опановували технікою читання і письма (діти з "вродженої дислексією і дисграфією"), а в ряді випадків і рахунки. Практика навчання "субнормальних" дітей дозволила виділити учнів з помітним відставанням від однолітків у розвитку емоційно-вольової сфери при збережених інтелектуальних здібностях (діти з психофізичними інфантилізмом), що теж ускладнювало рішення фахівцями питань відбору дітей в школу, пошук змісту психокорекційної роботи.

До середини ХХ століття поступово визначилася група дітей (з причин і проявів) з тимчасовим відставанням у психічному розвитку, яке ускладнювало можливості їх навчання. У випадках своєчасної діагностики такого відставання і надання цим дітям адекватної психолого-медико-педагогічної допомоги, наявні у дітей труднощі в навчанні до закінчення початкової школи поступово зникали. Вони могли продовжувати своє навчання, благополучно засвоюючи обсяг програми середньої загальноосвітньої школи.

У Росії, як і раніше в медичних висновках зустрічається офіційний психіатричний діагноз "затримка психічного розвитку", який визначається у дітей після трьох років життя. Дуже часто цей діагноз виникає перед самим вступом до школи, коли фахівці не впевнені, що дитині вдасться впоратися зі звичайною програмою навчання. Однак затримка психічного розвитку вважається тимчасовою і зазвичай перестає проявлятися в підлітковому віці. Це багато в чому умовний діагноз, так як він об`єднує структурно і динамічно різні категорії дітей, у яких, в кінцевому рахунку, загальними виявляються переважно труднощі в оволодінні програмою початкової школи.

У Міжнародній класифікації хвороб і поведінкових розладів десятого перегляду (1992) діти з труднощами в навчанні кваліфіковані в різних рубриках, але більш за все їм відповідають "порушення психологічного розвитку" (F8): "специфічні розлади розвитку мови" (F80.0 - 80.2, F80 .8 - 80.9) - "специфічні розлади розвитку шкільних навичок" (F81.0 - 81.1, 81.3, 81.8 - 81.9). Виділяються як особлива група "поведінкові та емоційні розлади, що починаються звичайно в дитячому та підлітковому віці" (F90-98).

У спеціальній (корекційної) педагогіки серед фахівців усіх країн світу поширений термін "діти з труднощами в навчанні" або "нездатністю до навчання" (children with learning disabilities). Проте як і раніше недостатньо ясності в розумінні причин, що призводять до проблем засвоєння програми з багатьох предметів, які зберігаються протягом усіх дванадцяти років дитини в школі.

Мелешко Ж.А.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!