Операційна і емоційна напруженість

Деятельность людини збуджується і спрямовується мотивами, що відповідають тим чи іншим потребам людини. Регулююча функція мотивів виявляється насамперед у спонуканні діяльності, її `енергетизації`.

Але мотиви володіють і іншою функцією, яку А. Н. Леонтьєв називає змістотворних. Ця функція має особливе значення, так як пов`язана зі специфічним ставленням мотиву до мети, умов її досягнення, до зовнішньої ситуації. Справа в тому, що в ході діяльності людина не тільки визначає властивості предметів і явищ навколишнього світу, а й оцінює їх стосовно до свого життя, своїх потреб, установок, визнаним цінностям. Цю роль і виконують мотиви. `Їх функція, взята з боку свідомості, полягає в тому, що вони як би` оцінюють `життєве значення для суб`єкта об`єктивних обставин і його дій в цих обставинах - надають їм особистісний сенс:`.

Таким чином, останній висловлює значення діяльності для суб`єкта, він задається через мотив і обумовлює суб`єктивну забарвленість, упередженість психічного відображення. Таким чином, в складних умовах мета діяльності, зовнішні умови і способи здійснення дій виступають перед суб`єктом не тільки в своїх об`єктивних характеристиках, але і в своєму значенні або сенсі для нього, для його життя. Іншими словами, об`єктивний зміст може не збігатися з тим значенням, яке вони мають для даного суб`єкта, т. Е. Зі змістом. Цим значною мірою і пояснюються факти варіативності поведінки різних осіб в одній і тій самій складній ситуації. З цієї точки зору психічна напруженість виникає в ситуаціях, які повинні ставитися, за висловом Епплі і Трамбалла, до `значних подій в житті людини`, а це, як уже говорилося, визначається його мотивами.

З огляду на роль мотивів у структурі діяльності, можна очікувати, що їх змістовні характеристики будуть по-різному позначатися на станах психічної напруженості. Наєнко М. І. спробувала обгрунтувати це експериментально. Вона актуалізувала під час дослідження у випробовуваних два мотиви: процесуальний і самоствердження.

процесуальний мотив має пряме відношення до прояву функціональних можливостей людини і лежить в основі самого процесу діяльності. Потреба в діяльності як такої, в функціональному навантаженні має велику спонукальної силою: вона виражається в активному ставленні людини до самої задачі, його прагненні випробувати і виявити свої здібності. У цьому випадку людина відчуває своєрідне задоволення від зусилля як такого, від подолання труднощів, тому він може займатися будь-якою важкою діяльністю заради неї самої, а не просто заради того, щоб `наблизитися до об`єкта або уникнути його`. Самий процес діяльності при цьому як би забезпечує її безперервне спонукання. Це відбувається за рахунок підтримки орієнтовно-дослідницької діяльності по відношенню до задачі: саме виконання останньої виступає як складний, по суті невичерпне комплекс властивостей і відносин, розкриття яких все більше і більше стимулює людину до продовження процесу діяльності. Таким чином, здійснення діяльності стає потребою, яка виражається в глибокому інтересі людини до її результату, в безпосередній захопленості її процесом.

Операційна і емоційна напруженість

До мотиву самоствердження відносяться такі характеристики людської мотивації, як `прагнення актуалізувати свої потенційні можливості`, `потреба в гарній репутації або в престижі, положенні, визнання іншими`, `потреба в стійкою, твердо обгрунтованою, як правило високій оцінці самого себе, самоповагу і повазі інших` .

Отримані результати дозволили досить чітко виділити два види психічної напруженості, один з яких був названий операційним , а інший - емоційним. Стан операційної напруженості виникало як результат щодо нейтрального підходу випробуваного до процесу діяльності і характеризувалося домінуванням процесуального мотиву. На відміну від нього стан емоційної напруженості характеризувалося інтенсивними емоційними переживаннями в ході діяльності, оціночними, емоційним ставленням людини до умов її протікання. У зв`язку з тим, що психічна напруженість виникає в умовах відображення складної і тому значущої ситуації, ставлення людини до виконуваної задачі не є індиферентним в обох випадках, воно завжди емоційно насичене, але питома вага емоційного компонента в обох видах напруженості неоднаковий.

Кожен з цих двох видів напруженості специфічним чином пов`язаний з метою діяльності, що і зумовило психологічну специфіку станів. Так, при ОН зміст мети і мотиву діяльності або збігалося, або було включено в близькі один одному відносини. Іншими словами, в цьому випадку відбувається найбільше зближення об`єктивного змісту діяльності з її суб`єктивним змістом, з тим, що вона є для самого суб`єкта.

Цей феномен поглиненої справою, безпосереднього інтересу людини до самої результату описується в психологічній літературі як одне з важливих умов успішного виконання діяльності. Так, автори однієї з американських робіт, які вивчали поведінку солдатів в умовах бойової обстановки, приходять до висновку, що `ефективністьповедінки може, почасти, бути функцією здібності індивіда з головою іти в роботу, що тим самим знімає дезорганізують вплив сприймається небезпеки і: хворобливу гру уяви в умовах небезпечної ситуації `.

Виникаючі в таких випадках психічні стани характеризуються оптимальним впливом на виконання діяльності, стабільністю функціональних можливостей людини. Він надає мобілізуюче вплив на діяльність і сприяє збереженню працездатності людини на сталому рівні.

Отже, відмінною особливістю психологічної ВІН є злитість мотиву і мети діяльності, зрушити мотиву на мету. Цією безпосереднього зв`язку немає при ЕН, яка характеризується розбіжністю, різким розведенням мети і мотиву діяльності, що породжує розбіжність між об`єктивним значенням діяльності та її особистісним змістом для випробуваного. У найзагальнішому вигляді можна сказати, що, по-видимому, відносини прямої адекватності між мотивом і метою супроводжуються емоційним комфортом людини, тоді як розбіжність між ними призводить до порушень цього комфорту, глибоким і інтенсивним емоційним переживанням, які відзначаються в стані ЕН.

Операційна і емоційна напруженість

Згідно М. С. Неймарк, прагнення до самоствердження, до того, щоб за допомогою діяльності задовольнити свої високі домагання, при інших рівних умовах, швидше породжує афективні реакції, ніж ділової мотив, т. Е. Зацікавленість в самій роботі, досягненні її об`єктивного результату. Автор прямо вказує: `: Інтерес до змісту діяльності, допитливість, прагнення навчитися перешкоджають виникненню: гострого емоційного ставлення до неуспіху`.

У проведеному дослідженні було показано, що ВІН і ЕН надають неоднакове вплив на ефективність діяльності:

· Якість рішення інтелектуальних завдань в стані ЕН різко погіршується в порівнянні з ОН - в стані ЕН не тільки збільшувалася кількість помилок, але і змінювалося їх якість: вони носили більш грубий характер.

· Стани ЕН і ОН надавали різний вплив на процеси оперативної пам`яті і оперативного мислення, які є найбільш уразливими щодо психічної напруженості. При ОН ці процеси відрізнялися стійкістю і безпекою, в стані ЕН вони втрачали свій активний характер і пластичність і могли купувати ригідний характер, що практично вело до зриву виконуваної діяльності.

· Стани ОН і ЕН по-різному позначалися також на стійкості поведінки, проявах навичок самоконтролю випробуваних. Якщо при ОН зазначалося збереження випробовуваними впевненості в своїх силах, відсутність нервозності, а в разі помилок - адекватне ставлення і прагнення виправити їх, то при ЕН частина піддослідних виявляла дратівливість, нетерплячість або, визнаючи неуспіх, прагнула пояснити його `зовнішніми` причинами. Можна сказати, що на відміну від ОН в стані ЕН поведінкові реакції можуть мати неадекватний характер.

Були зроблені наступні висновки щодо ефектів обох видів напруженості:

1. ВІН характеризується мобілізуючим впливом на діяльність і оптимальним рівнем виконання, ЕН може мати негативний ефект аж до дезорганізації діяльності.

2. Стани ОН і ЕН надають різний вплив на процеси активної переробки інформації. Якщо перше сприяє їх стійкості і збереження, то при ЕН ці процеси можуть набувати ригідні риси.

3. Несприятливі зміни в діяльності (відмови, збільшення числа помилок, їх грубий характер і т. Д.) І поведінці можна інтерпретувати як зниження надійності в роботі під впливом ЕН.

4. При оцінці впливу станів напруженості на ефективність діяльності треба враховувати: а) специфіку пропонованих завдань і б) ступінь їх складності для людини.

Дані інших авторів також показують значну роль мотивації в збереженні ефективності діяльності. Так, Джонс з співавторами пишуть, що високий рівень мотивації сприяє надзвичайної стійкості операторської діяльності до фізіологічного стресу. Відомо, наприклад, що такий вид фізіологічного стресу, як депривація сну, негативно позначається на ефективності діяльності. Але виявилося, що і після безсонної ночі випробовувані успішно вирішують `цікаві` складні завдання і що забезпечення в цих умовах зворотного зв`язку у вигляді повідомлень про результати роботи сприяє збереженню високого рівня діяльності.

Операційна і емоційна напруженість

Увага, тільки СЬОГОДНІ!