Я - це все мої я

ІВідомо, що особистістю людина не народжується, а стає нею в процесі спільної з іншими людьми діяльності і спілкуванні з ними. Здійснюючи ті чи інші вчинки, людина постійно (але не завжди усвідомлено) звіряється з тим, що очікують від нього навколишні. Іншими словами він як би "приміряє" на себе їхні вимоги, думки, почуття. Відштовхуючись від думки оточуючих, людина виробляє механізм, за допомогою якого відбувається регуляція його поведінки - самооценку.Под самооцінкою прийнято розуміти оцінку особистістю себе, своїх якостей і місця серед інших людей.

Психологічні дослідження переконливо доводять, що особливості самооцінки впливають і на емоційний стан, і на ступінь задоволеності своєю роботою, навчанням, життям, і на відносини з оточуючими. Вважається, що той, хто не любить і не поважає себе, рідко здатний любити і поважати іншого, але і надмірна любов до себе теж може створювати певні проблеми.

Розглядаючи розвиток самооцінки в онтогенезі, можна помітити, що новонароджені і діти не мають чітких "меж" своєї істоти, не розуміючи, що вони - особлива, окрема від решти світу його частина. Немовля не знає, де кінчається він сам і починається інша людина. Він вважає саме себе причиною всіх змін і будь-якої активності навколо. Малюк вірить, що він, його думки і вчинки керують світом.

Однорічна дитина починає усвідомлювати свою відособленість від інших людей і предметів, він починає розуміти, що поведінка інших людей не залежить від його волі. Проте, малюк впевнений, що сприйняття інших людей таке ж, як і у нього.

У 2-3 роки діти починають порівнювати себе з іншими, внаслідок чого у них поступово складається певна самооцінка. При порівнянні дитина, як правило, орієнтується на соціальні норми, прийнятні в його оточенні. Часто можна чути, як батьки або інші дорослі говорять: "Який хороший хлопчик, він миє руки". Порівнюючи себе з цією дитиною, малюк робить висновок про те, до якої категорії себе віднести. Позитивне самовідчуття розвивається у дитини тоді, коли дорослі, встановлюючи чіткі "кордону", заохочують його самостійність. В іншому випадку у дитини може виникнути почуття сорому і сумніву у власних здібностях. Так, у маленької дитини формується почуття гордості, почуття сорому, рівень домагання.

До 4-5 років багато дітей можуть правильно оцінювати себе, свої особистісні якості, досягнення і невдачі. Причому, якщо раніше це, в основному, стосувалося гри, то тепер переноситься і на спілкування, і на працю, і на вчення. У цьому віці вже можна прогнозувати найближчі перспективи освоєння різних видів діяльності. Вченими було встановлено, що якщо самооцінка дитини в будь-якому вигляді діяльності є неадекватною, то, звичайно, затримується і самовдосконалення в даному виді діяльності.

Слід зазначити, що провідну роль у формуванні самооцінки дошкільника грають оточуючі дитину дорослі (в першу чергу батьки), тому що дитина "вбирає" оцінки своїх якостей дорослими.

Я - це все мої Я

Особливістю дітей молодшого шкільного віку є повне визнання ними авторитету дорослого (на відміну від дошкільного періоду на перший план виходить авторитет вчителя), вони беззастережно приймають його оцінки. Таким чином, в цьому віці самооцінка дитини безпосередньо залежить від характеру оцінок, які дорослий дає особистісним якостям дитини і його успіхам в різних видах діяльності. Молодші школярі стоять на позиції: "Я те, що про мене говорять дорослі і інші навколишні". У цьому віці вже зустрічаються різні типи самооцінок: завищена, адекватна і занижена.

Підростаючи, дитина починає більш критично ставиться до оцінок дорослих, для нього стають важливими і оцінки його однолітків, і власні уявлення про ідеал. Встановлено, у дітей, негативно сприйнятих однолітками, складається більш низька самооцінка, і навпаки. Самооцінка підлітка найчастіше нестабільна й не диференційована. У різні вікові періоди підлітки оцінюють себе по-різному. Так, для молодшого підліткового віку (особливо яскраво це проявляється у 12-річних) характерні негативні оцінки себе (за науковими даними так оцінює себе приблизно третя частина дітей цього віку). Але вже до 13 років спостерігається позитивна динаміка в самосприйнятті. До юнацького віку людина має більш диференційовану оцінку власної поведінки в різних ситуаціях, з`являється розгорнута система самооцінок і в основному складається "Я-образ" - відносно стійка система уявлень про себе.

Насправді у людини існує кілька змінюють один одного образів "Я". Знання індивіда про себе в даний момент, в момент самого переживання позначається як "Я-реальне". Крім цього у людини існує уявлення про те, яким він повинен бути, щоб відповідати власним уявленням про ідеал, так зване "Я-ідеальне".

Співвідношення між "Я - реальним" і "Я - ідеальним" і характеризує адекватність знань людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці.

Психологи розглядають самооцінку з різних точок зору. Так, оцінку себе в цілому як хорошого або поганого прийнято вважати загальною самооцінкою, а оцінку досягнень в окремих видах діяльності - парціальної. Крім цього виділяють актуальну (те, що вже досягнуто) і потенційну (те, на що здатна людина) самооцінку. Потенційну самооцінку часто називають рівнем домагань. Розглядають самооцінку як адекватну / неадекватну, т. Е. Відповідну / невідповідну реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. Так само різниться самооцінка за рівнем - високому, середньому, низькому.

Занадто висока і занадто низька самооцінка можуть стати джерелом конфліктів особистості, які можуть проявлятися по - різному.

Найчастіше до психологів звертаються люди із заниженою самооцінкою (або їх родичі, або якщо мова йде про дітей). При цьому важливо враховувати рівень домагань індивіда. У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в поєднанні з низьким рівнем домагань (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагань.

Я - це все мої Я

У першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити за рахунок простого везіння.

Другий випадок таїть в собі набагато більшу внутрішню конфліктність. Така самооцінка може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожність особистості. Зіткнення дуже високих домагань з низькою самооцінкою може давати дуже гострі емоційні реакції. У психології це поняття отримало назву "афект неадекватності". Люди з афектом неадекватності прагнуть у всьому бути першими (навіть коли це першість не має абсолютно ніякого значення), тому будь-яка ситуація перевірки їхньої компетентності оцінюється ними як загрозлива і часто виявляється дуже складною в емоційному плані. Людина, яка має другий тип низької самооцінки, як правило, характеризується низькою оцінкою оточуючих.

Занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе і свої можливості. В результаті цього в неї виникають необґрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими. Маючи досвід подібного "відкидання", індивід може замкнутися в собі, озлобитися, часто це проявляється в ще більшому зарозумілості по відношенню до оточуючих. Таким чином, відбувається руйнування міжособистісних відносин, і виникають зовнішні конфлікти. Від людей з дуже високою самооцінкою можна почути висловлювання про те, що їх ніхто не розуміє, не може належним чином оцінити їх якості і досягнення, при цьому може проявлятися недовірливість і підозрілість.

На закінчення хочеться відзначити, що самооцінка - динамічна частина самосвідомості особистості і при професійному підході піддається корекції.

Олена Баланда

Увага, тільки СЬОГОДНІ!