Концептуально-методологічні основи профілактики адиктивної поведінки

Аддиктивная потреба, минулий адиктивний досвід і аддиктивная ситуація формують аддиктивную установку, але домінуючу роль відіграють два останніх компонента, так як включаються в установку потреби не потребують якомусь особливому усвідомленні і "опредмечивании". Установки до аддиктивной реалізації можна визначити як відношення до зміни стану людини під впливом тієї чи іншої аддиктивной реалізації, а також як сформувалася під впливом цього відносини готовність до певної поведінки в ситуаціях, пов`язаних з адддіктівним зараженням або аддиктивной діяльністю. В цілому відносяться до різних соціальних об`єктів і ситуацій установки аддикта виявляють тенденцію до взаємним погодженням, до формування єдиної аддиктивной системи. Емоційна насиченість установки, соціальне залучення, соціальна підтримка аддиктивной групи в адиктивних ситуаціях проявляється в емоційному зараженні. У психіці індивіда завжди співіснують різні або протилежні установки щодо одного і того ж об`єкта або ситуації-одна з установок актуалізується під впливом конкретного поєднання ситуаційних чинників. У ситуаціях неузгодженості поведінки і усвідомлених установок одна з установок актуалізується під впливом конкретного поєднання ситуаційних чинників. Одним із стимулів зміни установки є потреба індивіда у відновленні когнітивного відповідності (когнітивного дисонансу), а також те, що в потенціалі особистості згорнуто можливість розгортання розвитку особистості як по конструктивним шляхом, так і по деструктивному. Згідно Л. Сев, потреба породжує діяльність, спрямовану на задоволення цієї потреби (скорочено П-Д-П), а діяльність породжує потребу (Д-П-Д). Потребностное стан особистості спочатку переходить в якісно інший психологічний ранг - готовність (Г), потім в установку (У), яка знаходить своє вираження в різних мотивах (М1, М2, М3 ...). Установка через мотив спонукає до діяльності, яка породжує нову потребу, яка знову породжує діяльність. Таким чином, розвиток діяльності можна представити у вигляді схеми:

М 1а М2А П1gt; (Г1gt; У1gt; {М1) gt; Дgt; П2gt; (Г2gt; У2gt; {М2) gt; Дgt; П3 .... М1Б М2б

Перетворюючи діяльність, що розгортається з того чи іншого соціального сценарієм, вибираючи різні соціальні позиції в профілактичному просторі, особистість стає все більш активним суб`єктом, творцем профілактичного процесу, творцем свого перетворення. Результатами і умовами діяльності є не тільки предмети або ідеї, а й установки, соціальні норми і цінності, а також соціальні ролі і статуси, відносини, які демонструють активність людини і представляють зміст його індивідуальної свідомості та самосвідомості, а також суспільної свідомості. При цьому задоволення базових потреб призводить до установок на саморозвиток, на самоактуалізацію, поява внутрішньої мотивації, а це значить, в кінцевому підсумку, призведе до утворення профілактичного простору як цілісного соціально-психологічної освіти. При цьому психологічне благополуччя особистості безпосередньо залежить від задоволення базових потреб: чим вище рівень їх задоволення, тим вище рівень психологічного благополуччя.

Таким чином, для реформування аддиктивной готовності необхідно конструювати ситуації "соціального залучення" і емоційного зараження, що виникає в значущою для них групи, а також формувати і реформувати різні компоненти установок, а також самі установки (когнітивні, емоційні, поведінкові) і установки, орієнтовані на ситуації різних рівнів (макро - і мікросоціальної), сформувати соціальні ролі, рольові норми і очікування. Для цього необхідно створити соціальну систему, субкультуру, створити соціальнозначущі діяльнісної поле, т. Е. Залучити аддиктов в альтернативну соціальнозначущі діяльність.

Розгляд розвитку групи як спільності може бути продовжено в плані соціально-культурного розвитку особистості. Цілісне (т. Е. Що базується на понятті "спільність") уявлення про єдність змісту розвитку групи особистостей, що утворюють в своєму соціальному, життєво-необхідного творчості, охоплює різноманітні форми життя, спілкування і поведінки. Простір ", в якому знаходяться об`єкти цих уявлень, охоплює як особистість, так і спільність. В ряд таких об`єктів входять як відносини між" своєю "і" іншими "спільнотами, т. Е. Міжгрупові відносини, так і внутрішньо групові відносини. До цього виду відносин відносяться когнітивні основи групової свідомості - установки на приналежності до групи, установки, уявлення про взаємини інтересів різних груп. Сукупність цих когнітивних утворень є основою, на якій формуються установки, що виражають соціально-групову орієнтацію і ідентифікацію систему уявлень "ми - вони". Продуктом всієї системи соціальних уявлень і ідентифікацій є оцінка особистістю власних життєвих можливостей. Вона будується на основі його знань про становище тієї групи або груп, з якими він себе найбільше ідентифікує або на яку орієнтується, прагнучи в неї проникнути. Індивідуалізована оцінка можливостей складається в результаті взаємодії всіх цих видів соціальних знань з рівнем Я, т. е. з оцінкою людиною власної енних сил і здібностей. На основі цих установок група розвивається в координатах групового свідомості та самосвідомості. Розвиток особистості можливо лише в спільності. При моделюванні необхідно враховувати феномен "профілактика" як "спеціальну сферу соціальної діяльності. При цьому мета профілактики може бути визначена як набуття соціального благополуччя. Тому поняття" соціальність "має бути переосмислено в методології та визначено в якості основної категорії ;" спільність ". При цьому підкреслимо, що саме категорії "спільність" і "особистість" ставляться нами "наріжним каменем" загальної методології профілактики, тим більше що, за Л. С. Виготському, особистість "не вся" задана в групі або в суспільстві, а лише ч стю своєю психологією, т. е. саме субстрат общного в особистості. Конкретизація категорії "спільність" може бути розглянута на прикладі процесу соціально-культурного освіти групи. Перш за все слід виділити в структурі групи властивості, які представляють собою організаційні особливості цієї групи, алгоритм її організації та управління, т. е. організація, і самоорганізація групи спільно представляють собою її природу. Педагоги профілактуємих представляють об`єкти спільності (групи, клубу). У зміст особистостей як об`єктів спільності входять ієрархія існуючих в ній соціальних статусів, ролей і функцій. Предметом профілактичного простору є профілактичний процес, процес реформування аддиктивной готовності в готовність до саморозвитку Він включає цілі, технологію і зміст, збагачення і вдосконалення яких забезпечує такі якісні характеристики простору, як розвиваючу спрямованість, особистісно-орієнтований характер, стимулюванні в потреби на орієнтацію на саморозвиток. В основі профілактичного процесу повинен лежати діяльнісний підхід (діяльність педагогів і профілактірумих), тому процес має також ознака функціонування, т. Е. Виконує певні функції, і орієнтований на певний результат. Мета як системоутворюючий компонент профілактичного процесу включає реформування аддиктивной готовності особистості в готовність до розвитку та реалізації свого потенціалу саморозвитку, т. Е. Формування активної адаптивної поведінки та особистісний саморозвиток. У профілактичному процесі особистість профілактуємих ототожнюється з його соціальним статусом і тому цілком відповідає визначенню "сукупності суспільних відносин", т. Е. "Суб`єкт-об`єктних", а точніше, суб`єкт-індивідуальна відносин. При цьому педагог психологічно точно визначається як автономний, самодостатній суб`єкт (в інтраіндивідуальний відношенні, т. Е. У відношенні до самого себе) і як зовнішня сила, конструюються свободу і відповідальність учнів (в інтеріндивідуального відносинах з ними). Саме профілактичне простір як соціально-психологічну освіту, як спільність, виникає в результаті розвитку і взаємодії двох перших компонентів. Суб`єктно-певний розвиток об`єктів профілактичного простору на тлі об`єктивних умов постає як всебічно співвідносне, як саморегулирующееся і самодетермініруемое. Принцип розвитку профілактичного простору набуває сенсу принципу внутрішньо певного всебічного особистісного самозміни, а також самозміни профілактичного процесу, самозміни профілактичного простору, самовдосконалення профілактичного простору.

Атняшева Г.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!