До питання про поняття структури особистості

Одним з головних методологічних принципів при розробці проблем людини є принцип цілісності. Він передбачає знання того, що сутність людини двуедина. Для вираження цієї двоєдиної сутності використовують поняття "індивід" (носій біологічних якостей: інстинкт самозбереження, хапальний і ін.) І поняття "особистість", яке відображає соціальну активність людини (виконання різних соціальних ролей, вміння робити вклади в розвиток суспільства і т. Д .). Соціальна сутність особистості виражається через її спрямованість, яка представлена системою потреб, інтересів, поглядів, ідеалів, уста-новок, цілей, схильностей, смаків. Цілісність особистості складається з єдності інтелектуального і емоційно-вольового розвитку. Ця єдність відображає закон єдності афекту та інтелекту, сформульований Л. С. Виготським, який проявляється в тому, що негативні емоції знижують ефективність вольових дій, а позитивні переживання стимулюють діяльність.

Критерієм розвитку зрілої особистості в цьому плані можна вважати позитивне ставлення до себе, до людей, до діяльності і зміні імпульсивних, ситуативних дій довільними, вольовими, цілеспрямованими, зміні нижчих почуттів вищими, т. Е. Сформованість розуміння, емпатії і саморегуляції. Якщо поняття "сутність" відображає головне в людині, в особистості, то поняття "структура" представляє спосіб взаємозв`язку частин цілого і включає в себе не тільки елементи соціального, а й біологічно обумовлені компоненти. Теоретична модель структури особистості К. К. Платонова відповідає цим вимогам - єдності біологічного і соціального в ній. Вік, стать і типологічні відмінності обумовлені природою людини, це три координати, через які необхідно розглядати особистість будь-якої людини. Соціально-обумовлені компоненти особистості - це вищі потреби, інтереси, ідеали, переконання, світогляд, установки, цілі, система знань, умінь, навичок, звичок. Це те, що можна назвати характером єдністю мотивів і способів їх реалізації. Засвоєння способів поведінки відбувається через механізм наслідування - интериоризацию соціальних зразків, - а шляхом екстеріорізаціі реалізується внутрішній світ людини.

На думку Б. Г. Ананьєва, на кожному віковому етапі розвитку особистості необхідний певний баланс інтеріоризації та екстеріорізаціі. Якщо першу подструктуру особистості по моделі К. К. Платонова являє спрямованість, від якої залежить активність особистості, другу подструктуру - індивідуальний досвід людини (знання, вміння, навички, звички), то третя підструктура представлена загальним, соціальним і емоційним інтелектом. Головна функція інтелекту, на думку психологів, - це взаємодія з навколишнім середовищем, орієнтація в ній і адаптація до її умов. Якщо загальний інтелект спрямований на оволодіння способами пізнання, соціальний інтелект - на оволодіння способами взаємодії, то емоційний інтелект - на здатність впливати і змінювати поведінку і свідомість інших людей. Критерієм розвитку загального інтелекту є розуміння сутності речей і явищ, законів розвитку всього того, що відбувається, критерієм розвитку соціального інтелекту - оволодіння стратегіями конструктивного поведінки, показниками якого можуть бути: усвідомлення і прийняття норм колективної життя-самоконтроль поведінки, протидія негативним вліяніям- гармонізація взаємин дорослих і однолітків - задоволеність своїм соціальним статусом і отношеніямі- баланс індивідуального і групового [2]. На основі соціального інтелекту формується соціальна компетентність. На думку В. Н. Куніцина, соціальна компетентність є система знань про соціальну дійсність і про себе, системі складних соціальних умінь і навичок взаємодії, сценаріїв поведінки в типових соціальних ситуаціях, що дозволяють швидко і адекватно адаптуватися, приймати рішення зі знанням справи, з огляду на поточну кон`юнктуру , діючи за принципом "тут і зараз, і найкращим чином" [1]. Ознаки, які складають сутність соціально-перцептивної компетентності керівника: точність і повнота відображення психічних особливостей самого себе і інших-здатність передбачати вчинки інших людей і свої власні в різних життєвих сітуаціях- здатність приймати рішення в екстремальних умовах виконання виробничих і технічних завдань-вміння приймати зворотний зв`язок і оптимально реагувати при виконанні завдань- вміння бути толерантним і терпимим до оточуючих [3, с. 228]. Комунікативна компетентність юриста - значуща якість, яке передбачає інтенсивне і тривале спілкування зі своїми клієнтами. Успіх діяльності багато в чому залежить від уміння встановлювати і розвивати контакти з людьми, отримувати від них потрібну інформацію, щоб скласти повне уявлення про учасників кримінального або цивільного процесу.

В основі комунікативної компетентності лежить прагнення до інших людей, бажання взаємодіяти з ними, вступати з ними в контакт. У психологічній літературі ця здатність називається Афіліація. З потребою в іншій людині дитина народжується. Афіліація внутрішньо проявляється як прихильність, довіру і вірність близьким людям. Адекватну комунікацію забезпечує наявність емпатії у юриста, здатності до співчуття, співпереживання і співчуття, здатності проникати у внутрішній світ іншої людини. Емпатію поділяють на три види: 1) емоційну, засновану на механізмах ідентифікації, отождествленія- 2) когнітивну, або пізнавальну, яка заснована на порівнянні і аналогії (інтелектуальна) - 3) предикативне, засновану на інтуїції, на здатності прогнозувати, передбачати образ іншої людини , передбачати можливі варіанти розвитку подій. Емоційна стабільність також входить в комунікативну компетентність, яка допомагає уникнути нервових зривів, конфліктних відносин і втоми від них. Способи та стилі взаємодії утворюють типи відносин. Від типу відносин буде залежати якості формованої особистості. Так, всім відомо, що при авторитарному типі відносин у дітей спостерігається низька самооцінка, недовіра до людей, відсутні емпатія, незалежність і почуття прихильності. По відношенню до слабких, вони поводяться як деспоти і тирани, а у відносинах з тими, хто сильніший їх - холуйства. При гуманістичному типі відносин, де панує любов в поєднанні з вимогливістю, повагою до особистості формується діяльна доброта і турбота про слабкий. Конкурентний тип відносин формує особистість, для якої особистий успіх понад усе. Функція соціального інтелекту - створювати точну модель міжособистісних відносин, допомагати долати стреси, попереджати конфлікти. Особистість з високим соціальним інтелектом позитивно впливає на інших людей, добре адаптується і має розвинене почуття власної гідності. Їй відповідає гуманістичний тип відносин. Для даного типу відносин характерні: прагнення до співпраці з людьми і діалогу- прагнення допомогти і почуття милосердя по відношенню до людям- відчуття комфорту і переживання радості, коли у інших справи йдуть добре. Для силового типу відносин характерні: прагнення до влади-зневага до людей і недоверіе- відчуття вседозволеності і влади над людьми ( "хочу - караю, хочу - милую"). Для конкурентного типу відносин притаманні: прагнення до успіху, слави і тріумфу- маніпулювання людьми і використання їх як засобу досягнення своїх цілей-відчуття переваги над іншими людьми. Даний тип особистості вимагає коригування життєвих установок, шанобливого ставлення до людини і поблажливого ставлення до недоліків. Характерними рисами особистості невротичного типу відносин є такі, як прагнення до безпеки, недовіра до людей і до себе, відчуття незадоволеності собою та іншими. Тому для даної особистості необхідне формування навичок розслаблення, позитивних емоцій і реалістичного мислення. Для гармонійної особистості характерні риси гуманістичного типу відносин, такі, як позитивні установки на людей, конструктивні способи взаємодії (прагнення допомогти, довіру до людей). Але, на жаль, такі особистості нерідко стають об`єктами маніпуляції. Тому їм необхідно придбати навик диференційованого підходу і навчитися більш тонко розбиратися в людях. Таким чином, модель тієї чи іншої особистості залежить від тієї системи відносин, в якій вона формується.

література

1. Куніцина В. Н. Міжособистісне спілкування / В. Н. Куніцина, Н. В. Казарінова, В. М. Погольша. СПб., 2001..

2. Овчарова Р. В. Довідкова книга соціального педагога / Р. В. Овчарова. М., 2001..

3. Пізнання людини людиною (віковий, гендерний, етнічний і професійний аспекти) / Под ред. А. А. Бодалева, Н. В. Васиной. Спб., 2005.

Михайлова В. П.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!