Різноманітність видів обдарованості (принцип полиморфности)

У психології обдарованості методологічним проблемам приділяється недостатньо уваги, тому не дивно, що кількість визначень обдарованості зростає, а дослідники, пропонуючи свої ідеї, прагнуть уникати «чужих» розробок, «немов використаної кимось зубної щітки» (Ziegler, Raul, 2000).

Феномен обдарованості намагаються описати за допомогою понять «інтелект», «креативність», «ранній розвиток» і ін. А. Маслоу і його послідовники при описі видатних людей використовують термін «самоактуализирующихся особистість». Відзначається також залежність науково-практичних підходів до визначення обдарованості від соціокультурних чинників (Winner, 1996).

Зміна поглядів на природу обдарованості пройшло ряд основних етапів (Виготський, 1983). Спочатку високий рівень розвитку окремої психічної функції вже служив достатньою підставою для визнання людини обдарованим. Потім цей феномен стали пов`язувати з цілою групою психічних функцій. Пізніше була висунута гіпотеза, що успішність будь-якої інтелектуальної діяльності визначають два види факторів: 1) загальний (G) фактор, який, по Ч. Спирмену, являє собою власне обдарованість (і одночасно служить підставою так званого однофакторного підходу до її ідентифікації) і 2) фактори, специфічні для конкретного виду діяльності. Обдарованість також розглядали як усереднений показник для цілого ряду гетерогенних функцій. На думку Л.С. Виготського, докорінна зміна поглядів на природу обдарованості пов`язано з відмовою від ідеї G-фактора і визнанням існування безлічі її якісно різнорідних видів.

Положення про різноманітність видів обдарованості має принципове значення, так як вказує на неможливість відомості всього різноманіття її проявів до якогось єдиного фактору або ж до якогось одного виду. Однак, незважаючи на різку критику, однофакторний підхід не втратив своїх позицій, а дискусії з цього питання все ще тривають.

Види обдарованості найчастіше виділяються в залежності від конкретних видів діяльності, в яких виявляються неабиякі здібності (за цим критерієм розрізняють музичну, математичну обдарованість і т.п.). Деякі автори пропонують розглядати в якості підстав для класифікації здатності більш загального плану (інтелектуальні, творчі і т.п.), не пов`язані настільки тісно з конкретними областями діяльності.

У розробленій в нашій країні «Робочої концепції обдарованості» (2003) запропоновано новий підхід до класифікації видів обдарованості, який базується на п`яти основних критеріях:

1. По подвійному критерієм «вид діяльності і забезпечують її сфери психіки» диференціюються п`ять основних видів діяльності (практична, пізнавальна, художньо-естетична, комунікативна і духовно-ціннісна), які 156 забезпечуються трьома головними психічними сферами (інтелектуальної, емоційної і мотиваційно-вольової ). Кожна з цих сфер в свою чергу характеризується різними рівнями психічної організації. Відповідно до описаної схеми виділяються різні за змістом види обдарованості.

«Творча обдарованість» часто виділяється як самостійний вид. У «Робочої концепції» творчість визначається як розвиток діяльності за ініціативою самого суб`єкта. При цьому під розвитком розуміється постійне вдосконалення діяльності, породження нових задумів по ходу її здійснення, отримання нових продуктів, які значно перевищують первісно очікувані результати. Під ініціативою суб`єкта мається на увазі його захопленість виконуваної роботою, бажання продовжувати її навіть після досягнення поставленої раніше мети (що означає постановку нових цілей). Неважко помітити, що при такому підході «творча обдарованість» виступає, по суті, синонімом обдарованості і є характеристикою «не просто вищого рівня виконання будь-якої діяльності, але її перетворення і розвитку» (там же, с. 22). Крім того, з цих позицій потребують переосмислення численні дані, що свідчать про складну взаємозв`язку між IQ- оцінками і показниками креативності. Разом з тим можливо і інше рішення зазначеної проблеми. Згідно з концепцією, яка розробляється в школі Тихомирова, вивчення творчості проводиться на основі аналізу різних новоутворень, які породжуються в діяльності не тільки на «полюсі об`єкта», а й на «полюсі суб`єкта» (нові мотиви, емоційні оцінки, смислові освіти і т.п. ). В рамках цього підходу «творчу обдарованість» цілком доцільно виділяти як самостійний вид.

2. За критерієм «широта прояви обдарованості в різних видах діяльності» поділяють спільну обдарованість, яка виявляється в широкому колі видів діяльності і забезпечує їх успішність, і спеціальну, яка може бути визначена лише стосовно окремих галузей діяльності.

3. За критерієм «особливості вікового розвитку» розрізняють ранній і пізній прояв обдарованості. Далеко не всі вундеркінди, дорослішаючи, перетворюються в видатних людей. Нерідко ж розвиток обдарованості буває, навпаки, вельми уповільненим і тому менш помітним навколишнім. Згідно Н.С. Лей тесу (1997), в ряді випадків обдарованість є лише вікової феномен, в зв`язку з чим автор вводить спеціальне поняття - «вікова обдарованість».

4. За критерієм «ступінь сформованості обдарованості» диференціюються актуальна і потенційна обдарованість. Наявність актуальної обдарованості означає, що вже досягнутий рівень психічного розвитку дозволяє суб`єкту домагатися високих (в порівнянні з нормативними) результатів в одному або декількох видах діяльності. Потенційна обдарованість - це лише своєрідне «обіцянку на майбутнє», яке при несприятливих умовах може залишитися невиконаним.

5. За критерієм «форма прояву» розрізняють явну та приховану обдарованість. Явну помітити неважко, так як високі досягнення людини в цих випадках, як правило, очевидні для навколишніх, він може демонструвати їх навіть в несприятливих умовах. Приховану форму обдарованості складно виявити навіть досвідченого фахівця. Її прояви в діяльності суб`єкта нетипові, слабо виражені, замасковані. Відомо, що багато видатних людей в дитинстві не демонстрували «типових» ознак обдарованості.

Для діагностики потенційної і прихованої обдарованості, а також для виявлення психологічних перешкод, які гальмують їх прояв, розвиток і реалізацію, нами був розроблений спеціальний метод - психодиагностический тренінг (Бабаєва, 1998).

Численні дані свідчать про те, що розвиток різних видів обдарованості відбувається неодночасно і нерівномірно. На думку Ж.-Ш. Терресен (Terrassier, 1985), обдаровані діти часто страждають саме від діссінхроніі в темпах розвитку їх інтелектуальної, афективної і моторної сфер. У наших дослідженнях проводився розгорнутий аналіз різних проявів зазначеного феномена (Бабаєва, 1998- Бабаєва, Щербакова, 1995). При вивченні інтелектуально-психомоторной діссінхроніі крім загальнопсихологічних використовувалися і нейропсихологічні методи дослідження (Ахутина і ін., 2003).

Увага, тільки СЬОГОДНІ!