Відстань прив`язки і час відповіді

Класичним експериментом, що демонструє ефект прив`язки (вплив іррелевантние нав`язуваних чисел) є робота Тверскі і Канемана (Kahneman Tversky, 1974). Учасникам їх дослідження ставилося запитання про те, яка частка африканських країн в ООН (у відсотках). При цьому одній групі випробовуваних пропонувалося для порівняння число 65%, в випадковості якого випробовувані були переконані (воно "випадково" випадало на рулетці), а іншій групі аналогічним чином пропонувалося число в 10%. В результаті середні значення відповідей в першій групі були близько 45%, а в другій - 25%.

Канеманом і Тверскі було висунуто припущення про механізм "прив`язки і недостатньою коригування" - потрапило в свідомість значення виступає в якості вихідної точки, з якої люди починають розглядати ситуацію. Від цієї точки ( "якоря" або "прив`язки") відбувається коригування відповіді в бік суб`єктивної істини. Однак це коригування є недостатньою. Причини цієї недостатності називаються різні, зокрема можна привести модель "задоволення" Саймона, згідно з якою в ситуації нестачі мотивації або сил людина приймає першу інформацію, що з`явилася "задовільну" альтернативу, не чекаючи до оптимальної.

Хоча таке пояснення феномена прив`язки і заперечується деякими авторами (наприклад, Страки і Муссвайлером, які запропонували для пояснення модель семантичної активації), ми висунули припущення, що випливає з такого пояснення. Якщо прийняття рішення відбувається шляхом послідовного переміщення по шкалі, перебору варіантів, то цей процес повинен бути схожий з іншими процедурами уявної візуальної обробки, представляти свого роду ментальне шкалювання, аналогічне ментальному обертанню. В експерименті Шепарда і Метцлер (1971) по ментальному обертанню було показано, що час вирішення завдання визначення ідентичності двох тривимірних фігур було пропорційно кутку, на який учасник дослідження повинен був в своїй уяві повернути тестову фігуру.

Для ситуації ефекту прив`язки еквівалентом кута обертання очевидно є віддаленість точки прив`язки. Тобто, якщо ми припускаємо, що людина коригує свою відповідь починаючи від точки прив`язки в сторону суб`єктивної істини, то чим далі відстоїть ця точка, тим більший шлях необхідно виконати в своїй уяві.

В рамках нашого дослідження в якості стимульного матеріалу для ефекту прив`язки виступали 10 малюнків, на кожному з яких було зображено кілька "паличок" - ліній різного розміру. Випробовувані брали участь в тестуванні через Інтернет, для чого була розроблена спеціальна програма, в випадковому порядку приписують кожного з 74 випробовуваних (різної статі і віку, переважно студентів факультету психології СПбГУ) до одного з 5 експериментальних умов: 0 - точка прив`язки дорівнювала істинного відповіді, 1 - відрізнялася на 1 2 палички, 2 - на 6 - 10 паличок, 3 - на 11- 20, 4 - на 21- 40. В інструкції випробуваного поява прив`язки було описано таким чином: "Демонстрація передує інформацією, яку можна не враховувати , на приклад: "На зображенні не 5 паличок". Число паличок, яке вказувалося, було точкою прив`язки.

Після збору даних відповіді випробовуваних за всіма десятьма малюнками були акумульовані в один показник часу відповіді. З 740 відповідей 22 були пропущені, ще 13 були виключені, так як вийшли за діапазон M ±, що в даному випадку означало час реакції більше 30 секунд. Відмінності часу реакції між групами за рештою 718 відповідей перевірялися за допомогою ANOVA. Були отримані наступні середні (в секундах): для групи "0" - 12.9, "1" - 10.7, "2" - 12.4, "3" - 11.8, "4" - 12.2. Відмінності є статистично значущими (F = 5.68- plt; 0.001). Для множинного порівняння середніх був застосований Post Hoc тест Шеффе. Були виявлені значущі (plt; 0.01) відмінності між групами "1" і "0", "1" і "4". Сильне збільшення часу реакції для групи, що отримала в якості точки прив`язки "істинний" відповідь, можна пояснити тим, що вони свідомо чи несвідомо відчували дисонанс між побаченої ними картинкою і хибним твердженням про те, що кількість зображених на них паличок не дорівнює точці прив`язки. Різниця між найбільш близькою і найбільш віддаленої точками прив`язки підтверджує нашу гіпотезу.

Отриманими результатами можуть бути запропоновані й альтернативні пояснення - можливо, час реакції збільшувалася за рахунок збільшення когнітивного дисонансу.

Волохонський В.Л., Зиков А.А.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!