Системно-синергетичний підхід до проблеми розвитку особистості

Останнім часом в психологічній науці відзначається тенденція зміни теоретичних моделей - від рівноважного класичного образу порядку, де домінуючими атрибутами розвитку виступають стійкість, детермінізм, оборотність, до нового стилю мислення, проголошує незворотність і випадковість, багатоваріантність і альтернативність вибору шляхів еволюції. Синергетика (теорія самоорганізації) як міждисциплінарна наука являє собою синтез двох раніше несумісних наукових світоглядів - причинно-наслідкового і випадкового. Синергетична розуміння процесу розвитку як саморозвитку і самоорганізації надає теорії самоорганізації універсальний характер і дозволяє говорити про існування певного стилю мислення.

Актуальність досліджень в рамках цієї теорії пов`язана з тим, що якісно новим чином вирішуються питання розвитку особистості.

У той же час гуманізація психологічної науки вказує на те, що розвиток особистості являє собою безперервне зростання, вдосконалення та розкриття всіх її здібностей і можливостей. Тому нас зацікавила проблема вивчення закономірностей розвитку особистості і можливості визначення провідного чинника розвитку.

Ми припустили, що розвиток особистості являє собою процес самоорганізації системи, а провідним (системоутворюючим) фактором є самореалізація. Отже, теорія самоорганізації дозволяє розглядати розвиток особистості як процес самоорганізації системи, тобто народження структури з хаосу структур- система складається з структур, під якими розуміється певна кореляція в розташуванні елементів один щодо одного.

Особистість розглядається як складна динамічна система, яка характеризується рівневої організацією, наявністю відносно автономних і варіабельних підсистем, масовим стохастичним взаємодією їх елементів і наявністю системоутворюючого фактора. Розвиток такого роду систем представляється як перехід від одного щодо стійкого стану до іншого з новою рівневої організацією елементів і саморегуляцією. Формування кожного такого рівня супроводжується проходженням системи через стан нестійкості (точки біфуркації), і в ці моменти невеликі випадкові впливу можуть призвести до появи нових структур.

Розвиток систем, що самоорганізуються передбачає наявність системоутворюючого фактора (СФ). СФ - це те, заради чого кілька елементів об`єднані в єдине ціле, систему, що лежить в основі її функціонування і визначає закони розвитку. У синергетики аналогом СФ виступає певна область стійкого стану самоорганізується системи, яку називають аттрактором. Багато авторів під аттракторами розуміють реальні структури у просторі і часі, на які виходять процеси самоорганізації у відкритих нелінійних середовищах. Структури-атрактори виглядають як цілі еволюції.

На нашу думку, таким системоутворюючим фактором, що сприяє розвитку особистості, таким аттрактором (стійким, кінцевим станом) є самореалізація. Таким чином, самореалізація виступає і як процес, і як кінцевий результат. Маючи на увазі тривалу, постійну залученість в процес зростання, самореалізація, як процес, включає в себе всебічне і безперервне розвиток творчого і духовного потенціалу людини, максимальне розкриття всіх його здібностей і можливостей. Поняттю самореалізації як кінцевого результату тотожне поняття самоактуалізації (actus - вчинок). Тут самореалізація виступає як кінцеве число дій, виконуваних суб`єктом на підставі свідомо поставлених цілей і стратегії їх досягнення. Кожен акт самореалізації завершується специфічної емоційної реакцією - "піковим переживанням", тимчасовим станом стійкості, заспокоєності.

Розвиток особистості в даній роботі ми розглядаємо не як просте біологічне дозрівання індивіда, а як його особистісне зростання, самовдосконалення. З точки зору гуманістичної психології, в людині споконвічно закладена позитивна схема особистісного розвитку, сама психологічна природа людини рухає його в напрямку особистісного росту, творчості, конгруентності. Тобто, існує більш-менш певний набір особистісних характеристик, що сприяють такому розвитку, але цей набір може знаходитися не в актуальному, а потенційному стані. І тоді, як писав К. Роджерс, "необхідний спеціальний механізм, для того, щоб потенційні можливості почали діяти актуально". На нашу думку, таким механізмом або провідним фактором розвитку особистості є самореалізація.

Черняновская І.А.